Кириченко Степан Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степан Андрійович Кириченко
Кириченко Степан Андрійович 1960.jpg
С. А. Кириченко. Автопортрет. 1960 рік, олія
Народження 27 березня (9 квітня) 1911(1911-04-09)
с. Чоповичі, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Смерть 30 квітня 1988(1988-04-30) (77 років)
  Київ, Українська РСР, СРСР
Національність українець
Громадянство Російська імперія, УНР, УСРР, УРСР, СРСР
Навчання Київський художній інститут
Діяльність художник
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора
Звання
Народний художник України — 1981 Заслужений діяч мистецтв України — 1963

Кириче́нко Степа́н Андрі́йович (27 березня [9 квітня] 1911(19110409), с. Чоповичі30 квітня 1988, Київ) — український живописець, графік, художник монументально-декоративного мистецтва, заслужений діяч мистецтв України (1963), народний художник УРСР (1981).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Чоповичі (нині Малинський район, Житомирська область, Україна]]) в українській сільській християнській родині Андрія Ігнатійовича і Варвари Кириченків.

Потяг до мистецтва у Степана Кириченка проявився в ранньому дитинстві під впливом старшого брата Івана.

З 1934 по 1941 рік навчався в Київському художньому інституті у відомих художників Ф. Кричевського, А. Тарана та М. Рокицького.

З 1942 року брав участь у республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках. Його мозаїка «Україна» експонувалася на Всесоюзній художній виставці в Москві, а також 1958 року на Всесвітній виставці в Брюсселі, де була відзначена срібною медаллю. Разом з іншими колегами брав участь у монументально-декоративному оформленні Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві (розпис Головного павільйону та павільйону УРСР, 19521955).

Помер 1988 року у Києві.

Твори зберігаються у ДТГ, Національному художньому музеї України, Національному музеї Т. Шевченка та Севастопольському художньому музеї.

Твори[ред. | ред. код]

Мозаїки[ред. | ред. код]

  • Пандус біля підніжжя пам'ятника М. Ватутіну в Києві (1946–1947),
  • Портрет Кобзаря (1940);
  • В. І. Ленін (1947),
  • Урожай (1957, у співавторстві),
  • триптих «Наша дума, наша пісня» (1959–1960, у співавторстві),
  • Радянська Україна (1960, у співавторстві),
  • мозаїки в курзалі санаторію «Миргород» у Миргороді (1972–1976, у співавт. з Н. Клейн),
  • мозаїка в Морському порту в Ізмаїлі (1978, у співавторстві)
  • мозаїка в Палаці культури в с. Шевченкове Кілійського р-ну Одес. обл. (1978, у співавторстві).
  • мозаїчні панно на станції «Червоноармійська» (нині «Палац „Україна“», 1984, спільно з Романом Кириченко) Київського метрополітену, 2015 року панно приховано[1].

Панно[ред. | ред. код]

  • Україна (1969, с. Мрин Носівського р-ну Черніг. обл.),
  • Лісова пісня (1970–1971, парк у Ялті, у співавторстві).

Нагороди[ред. | ред. код]

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

Підписав громадський лист (1968) на ім'я Леоніда Брежнєва, Олексія Косигіна та Миколи Підгорного з вимогою припинити практику протизаконних політичних судових процесів.

Зображення[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]