Кирпичов Віктор Львович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кирпичов Віктор Львович
Кирпичов Віктор Львович

Час на посаді:
1898 — 1902

Народився 26 вересня (8 жовтня) 1845(1845-10-08)
Помер 20 жовтня 1913(1913-10-20) (68 років)
Київ
Професія науковець

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ві́ктор Льво́вич Кирпичо́в (26 вересня (8 жовтня) 1845(18451008)1913) — заслужений професор, один з найвидатніших учених-механіків, талановитий інженер і педагог, організатор вищої технічної освіти та відомий громадський діяч, засновник і перший директор Харківського технологічного інституту (18851898), засновник і перший директор Київського політехнічного інституту (18981902). Почесний член Російського технічного товариства, засновник і голова Південноросійського товариства технологів, у подальшому — почесний його член (1895–1898).

Біографія[ред.ред. код]

Закінчив Полоцький кадетський корпус (1862) та Михайлівське артилерійське училище (1863). В 1863–1865 працював у Кронштадтській академії (СПб). У 1869–1870 викладав курс опору матеріалів у цій академії, 1870–1885 — курс прикладної механіки у Петербурзькому технологічному (тепер — політехнічному) інституті. У 1873 — стажування в Німеччині у відомого вченого-фізика Г.Кірхгофа. 3 1876-професор. Одночасно — професор Петербурзького інституту цивільних інженерів (1884–1885). У 1885–1898 створив і очолив другий в державі технологічний інститут у Харкові (тепер — НТУ «ХПІ»). У 1898 призначений директором новостворюваного Київського політехнічного інституту (тепер — НТУУ «КПІ»). У 1902 за станом здоров'я звільнився з посади директора Київського політехнічного інституту, проте був обраний його почесним директором. Останні десять років життя викладав у Петербурзькому політехнічному інституті курси прикладної і будівельної механіки.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Основні напрями наукової діяльності — дослідження з опору матеріалів, будівельної і технічної механіки, міцності машин та конструкцій. Уперше в Росії видав найповніші курси з опору матеріалів і статики споруд. Розробив методи розрахунку різних статично невизначених конструкцій. Його роботи з будівельної механіки не мали собі рівних в європейській науково-технічній літературі за оригінальністю й виразністю викладу. Ідею використання теореми взаємності разом з поняттям узагальнених сил пристосував для побудови ліній впливу в різноманітних задачах, що стосуються простих і нерозрізних балок і арок. Провів експериментальні дослідження з вивчення напруженого стану в елементах конструкцій з використанням поляризаційно-оптичного методу. Вказав на перспективність оптичних методів при дослідженні пружних деформацій і виготовленні деталей машин. Проводив дослідження утоми металів на основі їх кристалічної будови. Відкрив закон подібності в механіці. Своєю цілеспрямованою енергійною науково-організаційною і громадською діяльністю зробив величезний внесок у розвиток вітчизняного машинобудування на початку століття в дореволюційній Росії, вказав шляхи його подальшого розвитку з урахуванням сучасного науково-технічного прогресу країн Європи і Північної Америки.

Велика заслуга науковця полягає у створенні при Київському політехнічному інституті першої Київської наукової школи механіки в галузі динамічної і статичної міцності машинобудівного напряму, яка відігравала значну роль у розвитку вітчизняної науки і техніки.

У своїй успішній педагогічній діяльності сповідував принцип поєднання теоретичної підготовки з лабораторними заняттями й виробничою практикою, на той час нетиповий. Велику увагу приділяв розвиткові у майбутніх інженерів навичок до самостійної творчої (винахідницької) роботи. У 1896 виступив на другому з'їзді російських діячів з технічної та професійної освіти з доповіддю «Експериментальна механіка та механічні лабораторії у вищих спеціальних школах». Свої ідеї втілив у життя в Київському політехнічному інституті. Восени 1900 після закінчення будівництва головного корпусу почав організовувати механічну лабораторію, підпорядковану директорові інституту. Брав активну участь у Комісії І. О. Вишнеградського з розробки проекту загального комплексного плану розвитку промисловості та професійної освіти у Росії (1884), у Комісії з питань про вищі технічні навчальні заклади (1897), головував на другому з'їзді з гірничої справи, металургії і машинобудування (1910). У 1893 — секретар експертної комісії на Всесвітній промисловій виставці у Чикаго, знайомився з американськими машинобудівними заводами.

Перспективне значення для подальшого прогресу вищої технічної освіти мали думки ВЛ.Кирпичова про роль математики у вихованні інженерного мислення. Він розглядав математику не лише як важливий допоміжний засіб при розрахуванні машин, механізмів та споруд, але й як «єдиний спосіб кваліфікованої підготовки інженерів». Це стверджувалося задовго до активного впровадження математичних методів в інженерію, до розгортання процесів математизації природознавства. Завдяки В.Л.Кирпичову на етапі становлення вищої технічної освіти математична освіта стала серцевиною підготовки кваліфікованих інженерів. Перспективною виявилася ідея В.Л.Кирпичова про необхідність прищепити у вищій школі майбутнім фахівцям уміння користуватися лічильною та обчислювальною технікою. На той час ця техніка була примітивною, але сама ідея передбачила видатну роль обчислювальної техніки та інформатики в інженерній діяльності. Як зазначає Ігор Шаров у своїй книжці 100 видатних імен України, основоположного значення він надавав графічним і графоаналітичним методам та технічному кресленню: інженер повинен уміти читати технічні креслення, володіти основами графічного мистецтва, вміти малювати. В.Л.Кирпичов ішов далі у вимогах розвивати такий хист у майбутнього фахівця в галузі техніки. Він став одним з основоположників нової науки — графічної статики, яку він трактував як інженерну науку, вважаючи, що за допомогою її методів можна вирішити багато інженерних завдань, які важко вирішуються аналітичними методами. Причому ці рішення набувають наочного й вишуканого вигляду, тому методи графічної статики широко застосовуються в інженерній практиці.

Цілісності висунутій В.Л.Кирпичовим системі вищої технічної освіти надавали і його думки про роль естетичного виховання майбутнього інженера, виховання художнього смаку з реалізацією його в інженерних розробках, засвоєнні елементів майбутнього дизайну. Він вважав, що швидкі успіхи техніки майже повністю позбавили інженерів та техніків будь-якого художнього чуття, і це призводить до деградації культурної цінності продуктів технології. Він визнавав таке становище лихом і застерігав про поширення цієї тенденції на сферу вищої технічної освіти. Широка наукова й загальнокультурна підготовка має сприяти виробленню у майбутнього інженера навичок винахідливості, творчої уяви, технічної фантазії, оригінальності рішень. У праці «Значення фантазії для інженера» (1903 р.) він писав, що без уміння вносити у будь-яку справу елемент фантазії технічний фахівець не буде справжнім творцем і залишиться звичайним коментатором науки і техніки. Технічну фантазію він пов'язував з винахідницькою діяльністю, вважаючи, що лише за допомогою фантазії можна подолати шаблони, стереотипи, готові зразки і технічні рецепти. Ця проблема поєднувалася з вихованням у студентів навичок самостійної роботи.

Наукові праці[ред.ред. код]

Автор 40 наукових праць, серед яких основні:

  • «Деталі машин» (1898),
  • «Опір матеріалів» (І т-1898, II т-1900),
  • «Зайві невідомі в будівельній механіці» (1903),
  • «Лекції з механіки» (1907),
  • «Оптичне вивчення пружних деформацій» (1913),
  • «Машинобудування у Росії» (1884).

Нагороди[ред.ред. код]

  • орден Св. Станіслава (1894)
  • орден Св. Володимира (1890)
  • орден Св. Анни (1878).

Джерела та література[ред.ред. код]