Кирпонос Михайло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Петрович Кирпонос
Kirponos.jpg
Ім'я при народженні Михайло
Народження 30 грудня 1891 (12 січня 1892)(1892-01-12)
Вертіївка,
Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Смерть 20 вересня 1941(1941-09-20) (49 років)
урочище Шумейкове біля с. Ісківці, Лохвицький район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Поховання Парк Вічної Слави
Приналежність Прапор Радянської армії РСЧА
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе[d]
Роки служби Російська імперія 19151917
СРСР 19181941
Звання RA A F8aColGen 1943.svg Генерал-полковник
Командування Південно-Західний фронт
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
битва за Дубно-Луцьк-Броди
оборона Києва
Автограф Mikhail Kirponos Signature 1941.png
Нагороди
Герой Радянського Союзу — № 91
Орден ЛенінаОрден Вітчизняної війни I ступеняМедаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Кирпонос Михайло Петрович у Вікісховищі?

Кирпоно́с Миха́йло Петро́вич (30 грудня 1891 [12 січня 1892](18920112) — 20 вересня 1941) — більшовицький діяч, радянський воєначальник. Учасник війни проти Української Народної Республіки, один із організаторів більшовицьких диверсійних загонів на Чернігівщині. Командир дивізії під час радянської війни проти Фінляндії 1939—1940 років. Генерал-полковник з 22 лютого 1941 року, командувач Південно-Західним фронтом СРСР у Другій світовій війні із червня по вересень 1941 року. Один із 4-х командувачів радянськими фронтами, загиблих у роки війни на фронті. Герой Радянського Союзу з 1940 року.

Дитинство і юність[ред. | ред. код]

Народився 12 січня 1892 року в містечку Вертіївка (нині Ніжинського району Чернігівської області) в селянській родині. Вчився рік в церковно-приходській школі, потім 3 роки в земській школі. Подальшу освіту продовжити не зміг через нестачу коштів у батьків. Потім до 1915 року працював лісівником.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

У 1915 році призваний до армії. 1917 закінчив військово-фельдшерську школу, згодом працював фельдшером роти. З серпня того ж року брав участь у військових діях Першої світової війни на Румунському фронті в складі 258-го Ольгопольського піхотного полку, тоді ж був обраний на посаду голови солдатського полкового комітету, у листопаді — на посаду голови солдатської ради 26-го армійського корпусу. Вів серед солдатів антиурядову агітацію за більшовизм. У січні 1918 року Кирпонос був заарештований командуванням, а в лютому — демобілізований.

Після революції[ред. | ред. код]

Командир 2-го Богунського полку М.Кирпонос. 1919 рік

1918 влився у загони російської РСЧА. Учасник війни проти Української Народної Республіки, один з організаторів диверсійних більшовицьких загонів на Чернігівщині. У серпні 1918 року вступив в Українську Червону Армію і вже з вересня командував ротою, а з грудня — батальйоном 1-ї Української радянської дивізії під командуванням Щорса.[1]

З грудня 1918 року — командир батальйону, потім начальник штабу, помічник командира і командир 2-го Богунського полку. Полк успішно протистояв білогвардійцям під Житомиром, Бердичевом, відбивав Київ.

З червня 1919 року по травень 1920 року — помічник начальника Школи червоних старшин у Житомирі. У 1927 році закінчив Військову Академію імені М. В. Фрунзе, а після її закінчення з 1931 року був начальником штабу 51-ї стрілецької дивізії.

У березні 1935 року став начальником і військовим комісаром Казанського військового училища імені Верховної Ради Татарської АССР.

26 жовтня 1935 Михайлу Петровичу Кирпоносу було присвоєно звання комбрига.[2]

За власним визнанням, був ортодоксальним сталіністом, активно брав участь у шельмуванні військових колег як «ворогів народу». Некритично ставився до «генеральної лінії партії», брав участь у її злочинах.

4 листопада 1939 йому було присвоєно звання комдива.

Під час інтервенції СРСР до Фінляндії М. П. Кирпонос командував 70-ю стрілецькою дивізією 7-ї армії. На початку березня 1940 дивізія протягом 6-ти днів здійснила обхід Виборзького укріпленого району по льоду Фінської затоки і вибила фінів з укріплень на північному березі Виборзької затоки, перерізавши дорогу Виборг-Гельсінкі. Незабаром дивізія відбила кілька десятків контратак противника, потіснивши його і створивши загрозу з тилу його силам у Виборзі, що багато в чому забезпечило швидкий успіх інших частин в ході штурму Виборгу.

За вміле командування дивізією і проявлений героїзм Кирпоносу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1940 року присвоєне звання Героя Радянського Союзу, з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

З квітня 1940 року М. П. Кирпонос командир 49-го стрілецького корпусу, з червня — командувач військами Ленінградського військового округу. З введенням генеральських звань в РСЧА 4 червня 1940 року М. П. Кирпоносу було присвоєне військове звання «генерал-лейтенант».

Друга світова війна[ред. | ред. код]

З лютого 1941 року Кирпонос призначений командувачем Київським Особливим військовим округом. Постановою Ради Народних Комісарів СРСР від 22 лютого 1941 генерал-лейтенанту Михайлу Петровичу Кирпоносу було присвоєно військове звання «генерал-полковник».

З початком німецько-радянської війни Київський Особливий військовий округ був перетворений в Південно-Західний фронт, і генерал-полковник М. П. Кирпонос був призначений на посаду командувача фронтом.

Війська фронту вели важкі оборонні бої на Правобережній Україні. Стійкі оборонні дії на важливих оперативно-стратегічних рубежах і напрямах поєднувалися з контрударами. Близько двох місяців фронт обороняв Київський укріплений район.

В умовах глибоких обходів і обхватів танковими і механізованими угрупуваннями супротивника війська Південно-Західного фронту, розчленовані на загони і групи, здійснювали маневр, виходячи з-під ударів на проміжні і тилові оборонні рубежі, вели напружені бої. Багато хто з них пробився через ворожі заслони, але десятки тисяч бійців і командирів загинули або потрапили в полон.

Зважаючи на значний оперативний успіх німців під Уманню, фронт зберіг боєздатність і продовжив з боями відступати, зупинившись на рубежі Дніпра. В ході Київської операції, всупереч тому що Кирпонос, Василевський, Шапошников і Будьонний наполягали на негайному відведенні військ з Києва, дозвіл на відступ з оперативного мішка навколо Києва Ставкою дано не було. Фронт не мав на той час резервів і не міг зупинити просування перенаправленою з московського на південний напрям 2-ї танкової армії Гудеріана. 29 серпня 1941 Командуючий військами Південно-Західного фронту генерал-полковник Михайло Кирпонос видав наказ про евакуацію людських контингентів, цінного майна й устаткування підприємств з території Лівобережної України.[3]

До 14 вересня в оточення потрапили 5-та, 21-ша, 26-та і 37-ма армії. Війська здійснювали маневри, виходячи з оточення на проміжні і тилові оборонні рубежі, де вели напружені бої проти переважаючих сил противника, однак десятки тисяч бійців і командирів загинули в оточенні.

20 вересня зведена колона штабів Південно-Західного фронту і 5-ї армії підійшла до хутора Дрюківщина Лохвицького району Полтавської області, за 15 км на південний захід від Лохвиці. Там вона була атакована головними силами німецької 3-ї танкової дивізії. Втративши декілька гармат і бронемашин, залишки колони відійшли в урочище Шумейкове, поблизу села Ісківці (Лохвицький район, Полтавська область). До рук супротивника потрапив командувач артилерією 5-ї армії генерал В. М. Сотенський разом з усім своїм штабом. У групі залишалося не більше тисячі чоловік, з них близько 800 командирів, зокрема, командувач фронтом Кирпонос, члени Військової ради Бурмистенко, Риков, начальник штабу Тупіков, генерали управління фронту Добикін, Данилов, Панюхов, командувач 5-ї армії Потапов, члени Військової ради армії Никішев, Кальченко, начальник штабу армії Писаревський. Транспорт і люди розосереджувалися кромкою яру, що перетинав гай, бронемашини зайняли позиції на узліссі. Німецькі танки і піхота атакували гай з трьох сторін. Спочатку вони увірвалися на східне узлісся. У рукопашній сутичці брали участь всі — від солдата до командувача фронтом. Кирпоноса спочатку ранило в ногу, а незабаром осколки міни зрешетили його груди. Командувач одразу помер. Бій продовжувався 5 годин. У непритомному стані був узятий у полон командувач 5-ї армії Потапов. Загинули Тупіков і Писаревський. 25 вересня повідомлення Верховного командування збройних сил Рейху: «Під час прочісування поля бою було знайдено труп полеглого головнокомандувача Південним фронтом генерал-полковника М. Кирпоноса».

Сім'я Кирпоноса[ред. | ред. код]

В 1911 році Кирпонос одружився на Олімпіаді Поляковій, дочці шорника. Розлучився з нею в 1919, і після цього дочки виховувалися у нього. У тому ж році одружувався вдруге на Софії Піотровській. Багато її родичів були репресовані в 30-ті роки, проте Кирпонос з нею не розлучився.

Відгуки колег[ред. | ред. код]

Він був освіченою з військової точки зору людиною та виявив себе хоробрим і вольовим командиром… Більше не довелось мені зустрітися з цим хоробрим, мужнім генералом. …він загинув у дні важких випробовувань, залишивши по собі добру та світлу пам'ять у серцях тих, хто його знав…

Оригінальний текст(рос.)
Он был образованным в военном отношении человеком и проявил себя храбрым и волевым командиром… Больше не довелось мне встретиться с этим храбрым, мужественным генералом. …он погиб в дни тяжелых испытаний, оставив по себе добрую и светлую память в сердцах тех, кто знал его…

Москаленко Кирило Семенович[4]

Бездоганно смілива та рішуча людина, він ще не дозрів для такого поста. Про це ми не раз говорили між собою, говорили спокійно, не вбачаючи тут в мирний час великого лиха, забуваючи, що прикордонний округ з початком бойових дій розгорнеться у фронт…

Оригінальний текст(рос.)
Безупречно смелый и решительный человек, он еще не созрел для такого поста. Об этом мы не раз говорили между собой, говорили спокойно, не усматривая здесь в мирное время большой беды, забывая, что приграничный округ с началом боевых действий развернется во фронт…

Попель Микола Кирилович[5]

Мене вкрай здивувала його розгубленість, яка різко кидалася в очі. Складалося враження, що він або не знає обстановки, або не хоче її знати. У ці хвилини я остаточно дійшов висновку, що не під силу цій людині настільки об'ємні, складні та відповідальні обов'язки, й горе військам, йому довіреним.

Оригінальний текст(рос.)
Меня крайне удивила его резко бросающаяся в глаза растерянность. Создавалось впечатление, что он или не знает обстановки, или не хочет ее знать. В эти минуты я окончательно пришел к выводу, что не по плечу этому человеку столь объёмные, сложные и ответственные обязанности, и горе войскам, ему вверенным.

Рокоссовський Костянтин Костянтинович[6]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу № 91
  • орден Леніна
  • орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (присвоєно посмертно)
  • медаль «XX років РСЧА».

Пам'ять[ред. | ред. код]

1943 року останки генерал-полковника М. П. Кирпоноса були перенесені до Києва і поховані в Ботанічному саду імені О. Фоміна. У 1957 році його прах був перенесений в створюваний Парк Вічної Слави.

У Києві та Чернігові встановлені пам'ятники генералові Кирпоносу, також його ім'ям названі вулиці. В Києві також діє школа І-ІІІ ступенів № 163 ім. М. Кирпоноса[7].

На батьківщині генерала у Вертіївці діє музей М. П. Кирпоноса.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Андреев Г. И., Вакуров И. Д. Генерал Кирпонос. — Киев, 1976.
  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь. — Т. 1. — М. : Воениз, 1987. (рос.)
  • Гостєв І., Соболєв В. Генерал-полковник Кирпонос. — К. : Політвидав України, 1969. — С. 111.
  • Кирпонос Є., Бурмистенко Г. З вірою в перемогу: З фронтових листів Героя Радянського Союзу М. П. Кирпоноса і члена Військової ради Південно-Західного фронту М. О. Бурмистенка // Радянська Україна. — 1981. — 20 жовтня.
  • Кирпонос Е. Каким я помню отца: [Воспоминания о генерале М. П. Кирпоносе]: К 30-летию героической обороны Киева // Радуга. — 1971. — № 9. — С. 141—151. (рос.)
  • Кирпонос М. П. Автобиография // ВИЖ. — 1989. — № 7. — С. 68–71. (рос.)
  • Кондратенко Л. В.. Кирпоніс Михайло Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 302. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  • Лесик С. В., Шарова О. М.. Кирпонос Михайло Петрович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — 711 с. : іл. — ISBN 978-966-02-6814-2.
  • Осипов П., Голумбовский К. Сентябрь 1941-го: Юго-Западный фронт. Гибель командования // Армия. — 1991. — № 16. — С. 5-9. (рос.)
  • Пасічник І. О. Замовчаний генерал. Михайло Кирпонос. 1941 рік. — К., 2012. — 127 с.
  • Подвиг на віки: Книга Пам'яті України — місто-герой Київ // ред. колегія: голова А. І. Тимчик, заст. гол. О. П. Биструшкін, В. Г. Іващенко, П. П. Панченко, відп. секр. Г. Є. Ясєв. — К. : Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам'яті України», 2000. — 912 с.
  • Щаденко, Запорожец, Кирпонос, Ковалев, Конев — заговорщики? // ВИЖ. — 1994. — № 2. — С. 6–12. (рос.)