Кисилин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Кисилин
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Локачинський
Рада/громада Кисилинська сільська рада
Код КОАТУУ 0722483201
Основні дані
Засноване 1451
Населення 331
Площа 110 км²
Густота населення 3,01 осіб/км²
Поштовий індекс 45514
Телефонний код +380 3374
Географічні дані
Географічні координати 50°51′44″ пн. ш. 24°48′56″ сх. д. / 50.86222° пн. ш. 24.81556° сх. д. / 50.86222; 24.81556Координати: 50°51′44″ пн. ш. 24°48′56″ сх. д. / 50.86222° пн. ш. 24.81556° сх. д. / 50.86222; 24.81556
Середня висота
над рівнем моря
205 м
Водойми Стохід
Місцева влада
Адреса ради 45514, Волинська обл., Локачинський р-н, с. Кисилин, тел. 9-58-31
Карта
Кисилин (Україна)
Кисилин
Кисилин
Кисилин (Волинська область)
Кисилин
Кисилин

Киси́лин — село в Україні, в Локачинському районі Волинської області. Населення становить 331 особу.

Географія[ред.ред. код]

Село розташоване у північно-східній частині Локачинського району на лівому березі річки Стоходу, за 22 км на північ від районного центру, за 9 км від шосе Луцьк — Володимир-Волинський і приблизно за 46 км від обласного центру та залізничної станції Луцьк[1][2].

Історія[ред.ред. код]

На території села виявлено кам'яні вироби доби бронзи (2 тисячоліття до н. е.) і поховання в урні останніх століть до нашої ери[2].

Сама оселя Кисилина сягає ще старших часів, бо у 1451 р. великий князь Лев Свидригайло надав Кисилин волинському зем'янину Петру Ланевичу Кірдею-Мильському, якою вони володіли ще у 1545 р., як то бачимо з тексту ревізії Луцького замку, якого дві городні обов'язаний він був забезпечувати, а в 1570 р. з К. платить Олізар Кірдей.

Перша писемна згадка про село належить до 1545 року.

В 1589 р. з цього містечка плачено до скарбу 3 флорини 22 гроші шосу, 3 флорини і 2 гроші від городників, 15 флоринів чопового «пер арендам».

Польський шляхтич Казімеж Лєдніцький, чоловік Ганни Монтовт, орендував у Олізара Кердея-Мильського його маєток в Кисилині.[3]

В 1638 році шляхтич Юрій Чаплич-Шпановський гербу Кердея надав у містечку притулок для вигнаних з Ракова «польських братів» — аріян (соцініян) (рідні брати Олександр та Андрій надали такий притулок у Березках Володимирського повіту). Волинська шляхта на Луцькому сеймику 1645 року протестувала проти рішення Люблінського трибуналу, за яким в Кисилині мали бути закриті аріянські (соцініянські) збір та школа, шляхтич-аріянин Юрій Чаплич-Шпановський мав заплатити Луцькій католицькій капітулі 500 злотих червоних, 500 — суду у Володимирі, всі провідники-аріяни мали бути видалені з міста.[4]

У 1638—1640 роках тут відбулися 3 социніанські з'їзди, на яких були присутніми до трьох тисяч осіб, серед яких — представники громад не лише зі всіх куточків Речі Посполитої, а й з інших країн.

У книзі Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» подається інформація про історію даного населеного пункту у 16 — початку 20 століть:

«
КИСЕЛИН, м-ко Володимирського пов., на північ від старого тракту з Володимира до Луцька, недалеко від річки Турії, в місцевості досить високій, яка тут переходить в Волинське Полісся. В кінці 19 ст. було там 41 дом. і 598 жителів, в тому 73% жидів. Була там мурована церква і костел, 3 синагоги, ґуральня, 15 крамниць, 6 ремісників.

Кисилин був «родовим гніздом» відомої в історії України родини Киселів, і в половині 17 ст. належав до Остафія Киселя, який, будучи соціянином (або аріянином) заснував тут протестантську святиню, кілька аріянських шкіл, передусім у Кисилині, де відбувалися їх „синоди" і куди з'їзди-лося багато бакалярів. Учений і знавець кількох європейських мов Остафій Кисіль був біля 1625 р. дорадником школи, в якій сам вчив і розповсюджував на Волині аріянство. По знищенні аріянського центру в тодішній Польщі багато вчених-аріян оселилося в Кисилині, що сприяло піднесенню рівня і розвиткові науки на Волині в 17 ст.

По смерті Остафія Киселя містечко і школа переходять до Юрія Чаплича-Шпановського, якого польський уряд переслідував за надання в своїх добрах азилю аріянам. В 1644 р. трибунал заборонив навчання в школах, в яких був тоді пастирем Андрій Вишоватий. По цьому погромі слава Киселина погасла, будинок збору перероблено на костел, де оселено монахів кармелітів. Учителі аріянства, які проживали в Кисилині - Людвик Голєйсен, Петро Стегман, Федор Симоне і Андрій Вишоватий - постановою Люблинського трибуналу в 1684 р., були вигнані.

У вирубаному парку Кисилина при земляних роботах інколи знаходили кістяки людей з покладеною коло них пляшкою, в котру положено житєпис покійника. В околицях містечка часто знаходять кремінні знаряддя, сокири, списи, стріли, тощо. За переписом 1911 р. до великої земельної власности Олізара належало 2922 десятин.[5]

 »

У період, коли село належало до Другої речі Посполитої (19201939 роки), тут діяв осередок КПЗУ, очолюваний М. В. Коновалюком, і комсомольський осередок, керівником якого був П. Я. Базюк.

Під час нацистської окупації гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеччини 24 чоловіка, розстріляли члена КПЗУ, першого голову колгоспу К. П. Базюка. Понад 10 жителів села боролися з ворогом в лавах народних месників. Зокрема, Г. С. Зубченко і П. Я. Базюк були в загоні В. А. Бегми.

За післявоєнні роки споруджено 87 житлових будинків.

У другій половині 1960-тих років у Кисилині мешкало 462 особи. Кисилинській сільраді підпорядковувалися села Озютичі, Твердині. У селі була початкова школа, бібліотека, клуб. Кисилинський колгосп «Червона зірка» мав 2644 га землі, в тому числі 1536 га орної. Вирощувалися зернові, льон, цукрові буряки, картопля. Було розвинуте молочно-м'ясне тваринництво[2].

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Свято-Михайлівська церква
  • Свято-Михайлівська церква, побудована у 1777 році. Церква має оригінальну композицію. Це тринавна псевдобазиліка, що творить у плані прямокутник з видовженим бабинцем, коротким трансептом та чотиристоронньою апсидою з двома ризницями. Низькі бічні нави мають форму окремих ніш, що відкриваються всередину храму. Над схрещенням нав здіймається дворівнева вежа на широкій основі, увінчана декоративним шпилем. Фасад має багатий архітектурний декор. Церкву оточує мурована огорожа з брамою та масивною дзвіницею.
  • Монастир та костел кармелітів, побудований у 1720 році. У костелі Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії після 1945 р. розміщувався цех по переробці льону та коноплі, але після пожежі він не використовувався. Храм являє собою тринефну базиліку, що творить у плані прямокутник з апсидою. Бічну стіну підтримує масивний контрфорс. В інтер'єрі збереглися фрагменти фресок XVII ст. До апсиди костелу примикає двоповерховий монастирський будинок, який після 1832 року виконував роль парафіяльного будинку. Сьогодні весь комплекс являє собою руїну без дахів та стихійний смітник[6].

Соціальна інфраструктура[ред.ред. код]

  • ЗОШ І-ІІ ступенів
  • Дитячий садок
  • Будинок культури
  • Бібліотека
  • Лікарська амбулаторія
  • Відділення зв'язку
  • 3 торгівельні заклади

Населений пункт не газифіковано, дорога з твердим покриттям[7].

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • Якуб Теодор Трембіцький (1643—1720) — один з найбільш відомих польських соцініанських поетів.

Дідичі[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Карти Google
  2. а б в Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область.— К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 745 с.
  3. Левицький О. Ганна Монтовт // На переломі. — К. : Україна, 1994. — С. 130. — ISBN 5-319-01070-2.
  4. Chodyński Kazimierz. Czaplic Szpanowski Aleksander< h. Kierdeja (†ok. 1660) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — t. IV/2, zeszyt 17. — S. 166. (пол.)
  5. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року в 2-х томах. — Вінніпег, 1984. — Т. 1. — С. 495—496.
  6. Гжегож Ронковскі. Путівник Західною Україною. Частина І. Волинь. Видавництво «Rewasz», 2005 (пол.)
  7. Паспорт Кисилинської сільської ради // Локачинська РДА
  8. Barącz S. Pamiętnik szlachetnego Ledochowskich domu. — Lwów, 1879. — 220 s. — S. 23. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]




Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.