Кислота Каро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пероксомоносульфатна кислота

Шаро-стрижнева модель молекули
Інші назви Кислота Каро
надсульфатна кислота
Пероксомоносульфатна кислота
Ідентифікатори
Номер CAS 7722-86-3
PubChem 2754594
Номер EINECS 231-766-6
ChEBI 29286
SMILES O=S(=O)(O)OO
InChI 1/H2O5S/c1-5-6(2,3)4/h1H, (H,2,3,4)
Номер Гмеліна 101039
Властивості
Молекулярна формула H2SO5
Молярна маса 114,04 г/моль
Зовнішній вигляд Кристали без кольору
Густина 1,7—1,8 г/см3, тверде тіло[1]
Ткип розкладається
Розчинність (вода) добре розчинна
Структура
Координаційна
геометрія
тетраедрична
Небезпеки
Головні небезпеки Окисник O
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Кислота́ Каро́ (перо́ксомо́носульфа́тна кислота́, надсульфа́тна кислота́) — неорганічна сполука, що належить до класу надкислот.

Зовнішній вигляд

[ред. | ред. код]

Безбарвні кристали. Температура плавлення 45 °C.

Історія відкриття

[ред. | ред. код]

Її відкрив німецький хімік Генріх Каро в кінці XIX століття.

Отримання

[ред. | ред. код]

Хімічні властивості

[ред. | ред. код]

Токсикологія і безпека

[ред. | ред. код]

Пероксомоносульфатна кислота є сильним окисником, і багато органічних речовин при контакті з нею спалахують.

Застосування

[ред. | ред. код]

Пероксомоносульфатну кислоту вживають для дезінфекції (наприклад, басейнів), а її солі металів з лугами застосовують при делігніфікації деревини.

Амонійні, калійні і натрієві солі кислоти Каро служать як ініціатори радикальної полімеризації у травленні, покращенні ґрунту і знебарвленні масел. Пероксомоносульфат калію KOSO 2OOH використовується як окислювач.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2006. Процитовано 19 серпня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. Карякін Ю. В., Ангелов И. И. Чистые химические вещества М., Химия, 1974 с 178–179