Микола Кисіль
| Микола Кисіль | |
|---|---|
| Народився |
1605 Порицький район, Волинська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка |
| Помер | 11 березня 1651 |
| Поховання | Іваничівський район |
| Країна |
 Річ Посполита |
| Alma mater | Замойська академія |
| Посада | посол Сейму Речі Посполитої[d], Черкаський староста[d], староста синицькийd і Q66791371? |
| Військове звання | ротмістр |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Киселі |
Микола Григорович Кисі́ль із Брусилова герба Світольдич (бл. 1605 — 11 березня 1651) — молодший брат Адама Киселя, полковник реєстрового козацтва. Представник українського шляхетського роду Киселів.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився близько 1605 року. Походив із волинського шляхетського роду Киселів. Син володимирського підсудка Григорія Гнівошовича Киселя-Низкиницького та його дружини Терези Іваницької. Навчався в академії в Замості. Після смерти батьків був під опікою старшого брата. Подорослішавши, став його правою рукою на тривалий час.
Був важко поранений у битві зі шведами під Ґнєвом 1628 року. Під час війни з московитами (під Смоленськом) 1634 року був ротмістром. Отримав надання маєтку в Чернієві, 1635 року став хорунжим Новгород-Сіверського повіту. 1648 року після очолення братом Адамом комісії козацької керував своєю корогвою як ескортом комісії в серпні-вересні на Волині, маючи сутички з повстанцями, які не виконували наказів Богдана Хмельницького. Під Острогом дав як заручників 5 козаків своєї хоругви козакам-повстанцям; вони були страчені після нападу відділу князя Яреми Вишневецького на Острог. Після фіаско комісії брав участь у Пилявецькій битві проти повстанців. Втікачі-шляхтичі з Чернігівського воєводства обрали його послом на виборний сейм, де був одним з найактивніших промовців, вважаючи необхідним швидке відновлення війська.
Разом із братом, маючи посаду новгород-сіверського хорунжого[1], як член комісії козацької в січні вирушив до гетьмана Б. Хмельницького, який прийняв їх у Переяславі в лютому 1649 року. Перебував в обложеному Збаражі, кілька разів виїжджав до Б. Хмельницького як посол. В 1650 році отримав Черкаське, Синицьке староства, відступлені братом (титулярні посади через контроль над ними гетьманців), звання полковника реєстровців (Й. К. М.). У серпні 1650 був послом від короля до Б. Хмельницького, щоб відвернути його зближення з турками.
На початку 1651 року взяв участь у зимовій кампанії Марціна Калиновського (атака на Красне). Загинув під Вінницею 11 березня 1651 року, ведучи в атаку свою корогву через ледь затягнутий льодом на ставі, прикритий соломою за наказом Івана Богуна[2], виконуючи необдуманий наказ коронного гетьмана (за іншими даними — полковника С. Лянцкоронського, до складу його полку входила хоругва М. Киселя[2]).
Був похований у церкві Успенського монастиря в Низкиничах, зберігся саркофаг[3].
Сім'я[ред. | ред. код]
Дружина — Олена (Гелена) із Заленжа Ґрудзінська (пом. 1668). Діти:
- Володимир — київський підстолій; у листі до коронного канцлера Адам Кисіль прохав, щоб Черкаське староство було відступлене сину брата Миколи, але, не сподіваючись на успіх, відступив його Миколаєві Потоцькому[2],
- Олена Іларія — дружина брацлавського каштеляна Данієля Стемпковского. У деяких джерелах його діяльність помилково приписали Юрієві, Григорієві Киселям.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Новицький І. Адам Кисіль, воєвода київський… — С. 350.
- ↑ а б в Новицький І. Адам Кисіль, воєвода київський… — С. 367—368.
- ↑ Історія виникнення та розвитку роду Кисіль-Кисілевських. Архів оригіналу за 1 лютого 2015. Процитовано 23 грудня 2014.
Джерела[ред. | ред. код]
- Новицький І. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 319—382. — ISBN 5-319-01072-9. (рос.)
- Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 23 грудня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — T. 2. — S. 519—521. (пол.)
- Świtalski Z. Kisiel Mikołaj h. własnego (ok. 1605—1653) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1966—1967. — T. XII. — S. 491—492. reprint (пол.)