Китайська космонавтика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Файл:China Xichang Satellite Center - Tianlian I-01 Launch.jpg
Ракета-носій на космодромі Сичан

Китайська космонавтика — комплекс науково-технічних програм з освоєння космосу Китайської Народної Республіки (КНР). Китайці почали розвивати космічну програму 1956 року, перший китайський супутник запущено 1970 року. Хоча історично Китай був п'ятою космічною державою (тобто самостійно запустив супутник), до початку XXI століття він став третьою державою за космічним потенціалом. Китай має різномані ракети-носії («Великий похід» та інші) аж до важких, має великий набір прикладних супутників практично всіх видів, включаючи геостаціонарні, запустив міжпланетні станції (АМС) до Місяця і має програми АМС до Марсу. За 40 років розвитку запущено понад сто супутників.

1976 року Китай третім у світі створив технологію повернення супутників. 2003 року Китай став третьою у світі космічною наддержавою, яка має власну пілотовану космонавтику. 2007 року Китай третім у світі продемонстрував технологію протисупутникових ракет (перехоплення штучних супутників Землі)[1][2]. 2011 року Китай запустив свою першу орбітальну станцію і виконав перше стикування, а також став другою країною за кількістю виконаних космічних запусків, перевершивши США і поступаючись лише Росії (враховуючи період комонавтики СРСР). Поряд зі США, Росією та Європою, Китай має національну супутникову систему навігації («Бейдоу»). Китай є одним з найбільших гравців з надання пускових послуг для інших країн і організацій, а також є розробником і виробником супутників за замовленням.

Китай має кілька десятків наукових і виробничих підприємств космічної галузі, має третій у світі флот морських кораблів космічного стеження і мережу наземних радарних станцій спостереження, у тому числі за межами своєї території. Китай має 3 діючих космодроми (Цзюцюань, Сичан, Тайнань) і один будується (Хайнань).

Китай оголосив про великі перспективні космічні програми, що включають в найближчому майбутньому створення власної багатомодульної пілотованої орбітальної станції і у віддаленому майбутньому — багаторазові транспортні космічні системи і пілотовані польоти до Місяця.

Перші кроки[ред.ред. код]

Космічні програми Китайської Народної Республіки почали розвиватися на ракетному полігоні Цзюцюань, заснованому 20 жовтня 1958 року для випробувань китайських балістичних ракет у малонаселеному районі на краю Бадань-Цзилиньської пустелі. У вересні 1960 року звідси успішно запущено першу ракету ближньої дії радянського виробництва з китайським паливом, а в листопаді 1960 року відбувся успішний пуск першої ракети, виробленої в КНР.

27 жовтня 1966 року вперше успішно здійснено випробувальний запуск ракети з ядерною боєголовкою.

24 квітня 1970 ракетою «Чан Чжен-1» (Chang Zheng-1, CZ-1) з полігону Цзюцюань стартував перший китайський супутник Dongfanghong-I. Кілька експериментальних та наукових апаратів запущено впродовж наступних 10 років ракетами-носіями FB-1, але п'ять із дев'яти пусків закінчилися невдало.

З 1975 року головною космічною програмою, яка реалізується на полігоні Цзюцюань, стала програма запуску повертальних супутників-фоторозвідника сімейства FSW. Для цього використовувалися ракети CZ-2, CZ-2C і CZ-2D.

Етапною подією в історії полігону вважається також запуск 18 травня 1980 ракети дальньої дії в напрямку Тихого океану.

З 1999 року почалися пуски ракети-носія CZ-2F з безпілотними космічними кораблями «Шеньчжоу». При створенні цього ракетно-космічного комплексу вперше в практиці КНР застосовано вертикальне збирання, випробування і транспортування космічного корабля і ракети-носія, а також застосована технологія дистанційного тестування при запуску.

Всього до жовтня 2003 року з цього космодрому успішно запущено 33 супутники і чотири безпілотних космічних корабля, а також виконано понад 1 тисячу експериментальних запусків інших ракет різного типу.

Крім космодрому Цзюцюань в КНР були побудовані полігони Учжай (Wuzhai), нині відомий як Тайюань (Taiyuan) в провінції Шаньсі, і Сичан (Xichang).

1988 року з Тайюаню запущено перший китайський полярний метеосупутник, і відтоді полігон використовується для запусків на сонячно-синхронні і приполярні орбіти метеосупутників серії «Фен Юнь-1», супутників зв'язку Iridium, китайсько-бразильських апаратів дистанційного зондування CBERS і супутників оптико-електронного спостереження «Цзи Юань-2». З цього космодрому стартували ракети-носії CZ-4, CZ-4B, CZ-2C/SD; йшли випробування твердопаливної ракети-носія «Кайточже» («Піонер»).

Космодром Сичан (Xichang) побудований в провінції Сичуань і з 1984 року використовується виключно для запуску супутників на геостаціонарну орбіту за допомогою носіїв CZ-3, CZ-2E, CZ-3A, CZ-3B.

Китай будує космодром в районі міста Веньчан на острові Хайнань. Його мають ввести в експлуатацію в 2013 році. Оскільки космодром знаходиться максимально близько до екватора на території Китаю, з нього планується запускати космічні апарати масою до 25 тонн. Центр управління польотами перебуває в місті Сіань (провінція Шеньсі).

Пілотовані польоти[ред.ред. код]

У 1992 році в Китаї стартувала розробка програми пілотованих польотів. Був створений космічний корабель «Шеньчжоу». У 1999–2002 роках здійснено чотири безпілотних запуски цього корабля.

15 жовтня 2003 з космодрому Цзюцюань в КНР здійснено перший політ людини в космос. Першим космонавтом Китаю став 38-річний підполковник Ян Лівей з ескадрильї льотчиків-космонавтів Народно-визвольної армії Китаю. Зробивши на кораблі «Шеньчжоу-5» за 21 годину 23 хвилини 14 обертів навколо Землі, Ян Лівей успішно приземлився. Китай став третьою країною світу, що самостійно здійснила пілотований політ (щоправда, через 40 років після СРСР і США).

Політ китайського космонавта в космос — це перший етап державного стратегічного плану розвитку пілотованої космонавтики в КНР. План, що включає три етапи розвитку, оприлюднено 16 жовтня 2003 року.

Завдання другого етапу — освоєння техніки стикування космічних кораблів з іншими космічними апаратами, створення в космосі лабораторій для короткочасних досліджень екіпажами відвідування, відпрацювання технології виконання наукових експериментів, подальше вивчення питань життя і роботи космонавтів у космосі. До програми створення космічних лабораторій також включено проект тривалого перебування космонавтів у космосі і їхнього виходу у відкритий космос.

Мета третього етапу — введення в дію ощадливіших і надійніших засобів космічного транспорту, створення космічної станції, пристосованої для постійного проживання і роботи космонавтів, вирішення проблем масштабних наукових експериментів в космосі і прикладних технологій. Третій етап передбачає сформувати китайську навколоземну орбітальну інфраструктуру космічного сервісу, інтегрувати прикладні супутники на різних орбітах з космічною станцією, що максимально збільшить їхню ефективність. Буде закладена технічна база для розвідки космічних далей і створена пересувна космічна платформа.

11 жовтня 2005 відбувся другий пілотований політ, який тривав п'ять днів. На борту космічного корабля «Шеньчжоу-6» перебували дві людини — командир полковник Фей Цзунлонг і бортінженер Ні Хайшен.

25 вересня 2008 був запущений «Шеньчжоу-7» з екіпажем з трьох осіб — Чжай Чжиган, Лю Бомін, Цзін Хайпен. 27 вересня Чжай Чжиган, одягнений у скафандр китайського виробництва «Фейтянь», здійснив перший в історії КНР вихід у відкритий космос (тривалістю 15 хвилин). Лю Бомін, який страхувати його, був одягнений в російський скафандр «Орлан».

1 листопада 2011 з космодрому Цзюцюань стартував «Шеньчжоу-8» і через два дні здійснив перше в історії КНР автоматичне орбітальне стикування з запущеним 29 вересня 2011 апаратом «Тяньгун-1», який є прообразом модуля майбутньої китайської космічної станції. Орбітальний модуль «Тяньгун-1» має один стикувальний вузол, а також обладнання для життя і роботи групи космонавтів протягом 20 діб, термін життя модуля на орбіті — два роки. 14 листопада «Шеньчжоу-8» відстикувався від модуля і здійснив повторне стикування з ним.

Китай став третьою після СРСР і США країною, що здійснила автоматичне орбітальне стикування двох космічних апаратів.

16 червня 2012 Китай з космодрому Цзюцюань за допомогою ракети-носія Changzheng-2F здійснив запуск пілотованого космічного корабля Шеньчжоу-9 з першою жінкою-космонавтом на борту — 33-річною майором китайських ВПС Лю Ян. Крім неї на борту перебувають Цзин Хайпен — командир корабля, котрий вже літав в космос, і Лю Ван, відповідальний за стиковку «Шеньчжоу» з орбітальним модулем «Тяньгун-1». Головним завданням екіпажу є відпрацювання ручного та автоматичного стиковання з модулем «Тяньгун-1», що вже перебуває на орбіті. Політ триватиме понад 10 діб.

Перспективні плани[ред.ред. код]

В планах КНР — створення космічної станції, яку близько 2016 року планується вивести на орбіту, а до 2020 року зробити населеною.

У березні 2003 року Китай оголосив, що в найближчі 20 років виконає програму вивчення Місяця. Програма «Чан'є» (Chang'e) складається з трьох етапів: зондування, посадка, повернення. У 2007 і 2010 році Китай відправив до Місяця перші два зонди. На другому етапі, орієнтовно в 2025 році, намічається висадка китайських космонавтів на поверхню Місяця, а на третьому — створення місячної бази.

Виноски[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]