Китайська чайова культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чай у чайнику по-китайськи.
Чайний будинок у Шанхаї, Китай.
Господиня обслуговує чаєм традиційний китайський чайний будинок

Китайська чайна культура — способи приготування чаю, посуд та прилади котрі використовуються, а також події, котрі є приводом для чаювання в Китаї.

Роль чаю в китайській культурі[ред. | ред. код]

Чай у Китаї відносять до «сімох речей, котрі вживають щоденно» разом з дровами, рисом, маслом, сіллю, соєвим соусом та оцетом (кит. 柴, 米, 油, 鹽, 醬, 醋, 茶). Китайська чайна культура відрізняється від європейської, британської та японської як способами приготування та пиття, так і приводами для чаювання. Чай у Китаї п'ють як у повсякденних ситуаціях, так і під час офіційних свят та ритуалів. Чай тут — не тільки напій; він відіграє важливу роль у традиційній китайській медицині,китайській кухні та буддизмі. Існує також приказка — «茶禅一味» — «Чай та чань одного смаку».

Не зовсім вірно говорити про «чайну культуру Китаю» в цілому. Ті традиції вирощування та вживання чаю, котрі зазвичай мають опис як «китайські», правильніше було б називати «чайною культурою Центральних рівнин Китаю», у тому числі в середній та нижній течії Янцзи. Окрім неї, існує в більшості оригінальна чайна культура Південно-Західного Китаю, звичаї котрої розповсюджені в провінціях Юньнань, Ґуйчжоу та Сичуань. Ці райони, у котрих з давніх часів вирощували чай, у новий час набагато менш піддавалися впливу зовні та зберігали безліч старих чайних традицій, у районах Центрального Китаю вже забуті.

Також вельми самобутня чайна культура Тибету, котра склалась, як вважається, у середині 700-х років, в епоху династії Тан. У Тибеті розповсюджено вживання масляного та молочного чаю, цілком нехарактерного для іншого Китаю.

Етимологія[ред. | ред. код]

Українське слово «чай» походить від кит. («ча»); рослину Camellia sinensis китайці називають «茶樹/茶树» («ча шу»). Приблизно до VIII с. до н. е. для чаю не було особливого слова; замість з іншими гіркими травами його називали «荼» («ту»). Не можна не помітити схожість цих двох знаків (всього одна додаткова горизонтальна риска в знаку 荼). Знак чаю складається з ключа № 140 «трава» «艸» («цао») в скороченому написанні «艹» та фонетичного елементу «余» («ту»). Коли чайний кущ стали відрізняти від інших трав, його назвали «檟苦荼» («цзя ку ту») — «вічнозелена гірка трава» — або в спрощеному написанні, «苦荼» («ку ту») або «荈» («чуань»).

Коли чай розповсюдився в Стародавньому Китаї більш широко, його стали називати словом «茗» («мін»), запозиченим, судячи по всьому з бірманської мови. Це слово на сьогодні використовують у чайних товариствах Тайваню та Китаю.

Є інша версія походження цього слова. У своїх «Коментарях до Ерьї» (кит. 尔雅注) Го Пу пише:

« Невелике деревце, схоже на гарденію жасміновидну, плодиться зимою, з листя можна зварити напій. Якщо зробити з молодого листя, то має назву «ту», а якщо з пізніх, то «мін».
Оригінальний текст(кит.)
树小似栀子,冬生,叶可煮羹饮。今呼早取为荼,晚取为茗"
»

До кінця VIII с до н. е. знак «荼» спростився до «茶». У відомому «Трактаті про чай» (кит. 茶經/茶经) поет епохи Тан Луюй (кит. 唐陸羽/唐陆羽) розповів про походження знака чаю та різноманітних слів, котрі використовуються для його позначення. У першій главі трактату, «Витоки» (кит. 卷上, 一之源), він пише:

« Його знак, можливо, походить від слова «трава»; можливо від слова «дерево», а може бути, від обох разом
Оригінальний текст(кит.)
其字:或從草,或從木,或草木並。
»
« Його імена: перше — «ча»; друге — «цзя»; третє — «ше»; четверте — «мін»; п'яте — «чуань».
Оригінальний текст(кит.)
其名:一曰茶,二曰檟,三曰蔎,四曰茗,五曰荈。
»
  • «ше» (кит. ): це слово мешканці сучасної провінції Сі Чуань використовують замість слова «荼» («ту»)
  • «ча», «ше», «мін» та «чуань» (кит. 茶, 蔎, 茗, 荈): у давнині перший врожай чаю називали «ча», другий — «мін», третій — «ше», четвертий — «чуань».

Традиції чаювання[ред. | ред. код]

Чотири піали — китайські чашки для чаю.

Чай є традиційним напоєм у Китаї та вживається щоденно. Загалом, серед молодого покоління китайців відмічено зниження зацікавленості до чаю та посилення пристрасті до західних солодких газованих напоїв, що деякими розглядається як тривожний симптом. Сімейне чаювання стає скоріш традицією та способом відмітити єднання родини за нагодою якого-небудь свята. При цьому чай (зазвичай — зелений) заварюється у великому чайнику (порцеляновому, фаянсовому або глиняному) одразу на всю родину, розливається по чашкам або піалам, з котрих і випивається.

Окрім цього, китайці відмічають кілька видів особливих обставин для приготування та сумісного пиття чаю:

  • «Знак поваги». У китайській спільноті прийнято виражати повагу старшим, пропонуючи чашку чаю. Запросити старших родичів у ресторан на чашку чаю та заплатити за них — одне з традиційних проводження часу у вихідні днію. У минулому чай завжди подавали люди, котрі займали більш-менш високу ступінь соціальної ієрархії. У сучасному Китаї у зв'язку з лібералізацією громадськості трапляється, що батьки подають чай дітям, і навіть начальник може налити чай підлеглим. Однак на офіційних святах не варто очікувати, що більш високопоставлений учасник подасть вам чай.
  • «Сімейна зустріч». Заводячи родину або поїхавши працювати в далекі краї, діти рідко приходять до батьків; дідусі та бабусі нечасто бачаться з онуками. Тому, сумісні чаювання в ресторанах — важлива частина сімейних зустрічей. Щонеділі китайські ресторани заповнені відвідувачами, особливо у святкові дні. Це підтверджує важливість сімейних цінностей у Китаї.
  • «Вибачення». У китайській культурі прийнято, просячи вибачення, наливати чай людині, перед котрою вибачаєшся. Це — знак щирого покаяння та покірності.
  • «Вираження вдячності старшим у день весілля». На традиційній китайської весільної церемонії наречена та наречений у знак поваги подають чай батькам, опустившись перед ними на коліна. Молодята говорять батькам: «Дякую вам за те, що виростили нас. Ми у вічному боргу перед вами!». Батьки п'ють чай та вручають молодятам червоний конверт, котрий означає вдачу.
  • «Об'єднання великої родини в день весілля». Весільна чайна церемонія слугує таким способом знайомства родин нареченого та нареченої. Оскільки китайські родини зазвичай дуже великі, може трапитись, що не всім учасникам вдасться познайомитись на весіллі. Зокрема, таке могло трапитись у давні часи, коли в батька родини могло бути кілька дружин, і відношення між деякими членами родини бували натягнутими. Тому, під час весільної чайної церемонії молодята подавали чай кожному члену родини, називаючи його по імені та офіційному титулу. Сумісне чаювання означало прийом нових членів у родину. Відмовитись від чаю означало опиратись шлюбу та «загубити обличчя». Старші родичі, будучи представлені на церемонії, передавали молодятам червоні конверти; молодята, у свою чергу, віддавали червоні конверти незаміжнім членам родини.
  • «Підтримання традиції». У чаошанській традиції прийнято збиратись із друзями та родичами в чайній кімнаті на церемонію Гунфу Ча. Під час церемонії старші учасники розповідають молодшим про звичаї, передаючи їм давню традицію.

Вдячність за чай[ред. | ред. код]

Див. також: Коутоу пальцами
Постукування по столу в знак вдячності за чай.

Людина, котрій налили чай може виразити свою вдячність, постукавши по столу три рази зігнутими вказівним та середнім пальцем. Цей звичай розповсюджений у Південному Китаї (наприклад, у Гонконзі); в інших районах Китаю цього звичаю, як правило, не притримуються.

Говорять, що звичай цей виник за часів династії Цин, коли імператор Цяньлун подорожував по країні таємно, і йому було цікаво пізнати, що думає народ про владу. Якось у трактирі імператор підсів до двох чоловіків, котрі розпивали чай, і завів бесіду. Чоловіки одразу зрозуміли, що перед ними не звичайний мешканець, та хотіли впасти перед ним на коліна, але чудово розуміли, що якщо всі дізнаються що перед ними імператор, то їх чекає смертельна кара, так що імператор вважався величним та недоторканим, а ті люди з ним розмовляли на рівні. Після чаювання, молоді люди встали і один з них зробив два жести пальцями — спочатку вказівний та середній разом поклав на край столу, після той же жест із зігнутими пальцями. Імператор не розумів та попросив пояснити, що це означає. Молодий чоловік відповів: «Ми знаємо, що перед нами Ваша високість, і тепер нас вб'ють за те, що ми з Вами розмовляли, але я хочу виразити Вам від нас та всього народу вдячність. Ці два жести означають, що Ваш народ преклоняться перед Вами». Та чоловіки пішли. Імператор був здивований і в той же час радий, що про нього так думає його народ. З тих під подібний жест вказує повагу до людини за чаюванням.

Як заварюють чай у Китаї[ред. | ред. код]

У Китаї існують безліч різноманітних способів заварювання чаю в залежності від обставин чаювання, достатку учасників та різновидів заварювального чаю. Наприклад, зелений чай ніжніший, ніж улун або чорний чай, тому для заварки використовують менш гарячу воду.

Заварювання в чашці чаоу 茶甌 [茶瓯] (гайвань)[ред. | ред. код]

Гайвань (蓋碗/盖碗; дослівно — «чаша з кришкою») називають також 蓋杯 (гай бей — «чашка з кришкою») або 焗盅 (цзю чжун — «посудина для закривання жару»). Слово «гайвань» — сучасна назва посудини. Спосіб був запозичений у народу Чаошан, котрий називав цей посуд «чаоу» 茶甌 [茶瓯].

Чаоу — набір, котрий складається з чашки, кришки та блюдця; його можна використовувати як само по собі, так і в поєднанні з чайними чашками. Заварювання в чаоу застосовують, коли потрібно скуштувати чай, наприклад, при купівлі. У таких випадках важливо зберегти нейтральний смак чаю; необхідно також мати можливість подивитись на заварювальні листки чаю та понюхати їх. Цим способом заварювання користуються також для повсякденного чаювання, хоча його можна використовувати й у деяких формальних ситуаціях. Заварювати в чаоу можна будь-який чай, але найбільше всього цей спосіб підходить для слабоферментованих видів.

  1. Скип'ятити воду або нагріти її до температури, котра має бути у відповідному чаї.
  2. Нагріти чаоу кип'ятком.
  3. Насипати листя в чаоу.
  4. Сполоснути листя чаю та негайно злити воду.
  5. Налити воду по стінці чашки на 2/3.
  6. Зачекати 30 секунд, розлити чай.
  7. Подати чай.

Заварювання в чайнику[ред. | ред. код]

Чай заварюють у великому чайнику (з фаянсу, фосфору або глини), об'єму котрого достатньо для усіх, хто збереться. Особливістю китайського чайника є те, що заварка засипається в невеличкий з дірками стакан-ситце (з того ж матеріалу, що сам і чайник), котрий вставляється в чайник. При заварювані воно заповнюється сухим чаєм наполовину — на дві треті, виконуючи, таким чином, роль дозатора заварки. Гаряча вода заливається в чайник через ситце, «промиваючи» заварку. Після того, як чайник заповнений, та заварка розмокла, її іноді додатково трохи віджимають ложкою для більш повної екстракції. Вважається, що в ситці чай краще промивається та цілком віддає речовини котрі він містить. Хороші зелені чаї та улуни заварюють кілька разів. Під час настоювання температура води залежать від сорту чаю. У Китаї існує повір'я, що якщо випити зранку зелений чай, то день буде вдалим. У Китаї китайці вживають лише зелений чай.

Чайна церемонія Гунфу Ча[ред. | ред. код]

Чайна церемонія Гунфу Ча зобов'язана своєю відомістю традиції народів Міньнань та Чаочжоу або Чаошань. У ній використовується маленький чайник з ісінської глини місткістю біля 150 мл. Чайник не лише слугує прикрасою, але і допомагає «округлити» смак чаю. Заварювання в ісінскому чайнику використовують як для індивідуального чаювання, так і в більш формальних ситуаціях, наприклад, для пригощання гостей. Нижче описаний спосіб заварювання чаю, вважається в Китаї мистецтвом. Він застосовується тільки для улунів. 

  1. Довести воду на вогні до стану «Шум вітру в соснах» (приблизно 95 градусів). Скип'ятити воду не можна ні в якому разі, бо тоді ви зіпсуєте воду та чай.
  2. Прогріти посуд: налити в чайник воду, з чайника вилити в чахай («море чаю»), з чахай розлити по чашкам та облити чайник зверху водою з чашок та чахай (зазвичай весь посуд ставиться на чабань — чайну дошку (столик) з піддоном для збору води). Протерти чайною кістю за годинниковою стрілкою чайник для залучення уваги чайника.
  3. Насипати улун у чахе, познайомитись із чаєм: роздивитись, подихати чаєм.
  4. Насипати стільки чаю в чайник, скільки відповідає його об'єму.
  5. «Вихлопати чай» (При перевезені та транспортуванні утворюється чайний пил, його необхідно прибрати. Чайник заварюється в чохол або рушник та акуратно прохлопується по дну приблизно хвилину).
  6. Налити в чайник воду з великої висоти (для «дихання» води), після чого одразу вилити в чахай без ситечка та вилити з чахай (перша заварка не випивається).
  7. Налити воду в чайник ще раз, настоїти від кількох секунд до півхвилини в залежності від сорту чаю.
  8. Вилити чай у чахай із ситцем, після чого розлити чай по довгим чашкам з чайної пари (довга чашка — «Небесна», відповідає за аромат).
  9. Накрити довгі чашки широкими та обережно одним рухом перегорнути (широка чашка — «Земна», відповідає за смак та колір чаю). Подавати пару потрібно на спеціальних підставках — невеликих витягнутих блюдцях.
  10. Обережно витягнути з пари довгу чашку, подихати ароматом чаю з довгої чашки.
  11. Подивитись колір настою чаю та випити зі широкої чашки.
  12. Хороші улунські чаї заварюються від 5-7 до 10 разів. Під час церемонії потрібно бути спокійною душею та тілом. Це дуже відповідальний захід. Бажано мати чайну дошку, чайник з ісінскої глини, чахе, чахай, чайник на живому вогнищі для води, чайну пару, набір чайних інструментів.

Китайська чайна церемонія відома не лише в Китаї, але й за її межами. Мистецтво приготування та пиття чаю допомагає людям налаштуватись на споглядальний лад, забути про повсякденність та поділитись з іншими спокоєм та душевною рівновагою.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Zhihe, yuan zuo Lu Yu ; zhuan shu Wu (1986). Cha jing (вид. Ge xin yi ban.). Taibei Shi: Jing feng chu ban she. ISBN 957-763-053-7. 
  • Yue, bian zhu Yu (1996). Wen su (вид. Di 1 ban.). Hangzhou: Zhejiang she ying chu ban she. ISBN 7-80536-278-5. 
  • chu, Chʻen Hsiang-pai (1998). Chung-kuo chʻa wen hua = Zhongguochawenhua (вид. Ti 1 pan.). Tʻai-yüan: Shan-hsi jen min chʻu pan she. ISBN 7-203-03727-4.