Перейти до вмісту

Китаїв

Координати: 50°22′12″ пн. ш. 30°32′34″ сх. д. / 50.37000° пн. ш. 30.54278° сх. д. / 50.37000; 30.54278
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Китаїв
Київ
Китаїв
Китаїв

Біля Китаївської пустині
Загальна інформація
50°22′12″ пн. ш. 30°32′34″ сх. д. / 50.37000° пн. ш. 30.54278° сх. д. / 50.37000; 30.54278
Країна  Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Район Голосіївський
Адмінодиниця Київ
Хотівська волость Редагувати інформацію у Вікіданих
Карта
Китаїв. Карта розташування: Київ
Китаїв
Китаїв
Китаїв (Київ)
CMNS: Китаїв у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Кита́їв (в деяких джерелах помилково — Китаєве[1][2]) — місцевість на південній околиці Києва (Голосіївський район), у східній частині Голосіївського лісу. Розташована між вулицями Моторною, Пирогівський Шлях, Учбовою та каскадом ставків наприкінці Китаївської вулиці, межує з півночі з місцевостями Мишоловка та Багринова гора, зі сходу — з Корчуватим, з півдня (через лісосмугу) — з Пироговим, з заходу — з Болгарським хутором[2][3]. Від назви місцевості походять назви Китаївської, Великої Китаївської та Малої Китаївської вулиць, Китаївського провулка (ліквідований у 1980-х роках), монастиря Китаївська пустинь, Китаївських печер і Китаївських ставків[3].

Головні вулиці — проспект Науки (кінцева частина) і вулиця Китаївська[2].

Походження назви

[ред. | ред. код]

Існує кілька версій походження назви «Китаїв». За найрозповсюдженішою з них назва походить від тюркського слова «китай» — укріплення, фортеця[1][4], під якою мається на увазі давньоруське городище, яке розташовувалося в цій місцевості. Менш поширена версія походження назви від давньослов'янського слова «кита» — «зв'язаний в пучок». Також з 2-ї половини XVIII століття відома легенда, що за часів Київської Русі в Китаївському городищі мав свій будинок (за деякими версіями — палац-фортецю[1]) князь Андрій Боголюбський на прізвисько Китай. Втім, про таке прізвисько Боголюбського згадано лише в грамоті, наданій ним у 1159 році Києво-Печерському монастирю — «...Се аз великий князь Китай, названий у святому хрещенні Андрієм Юрійовичем»[5] — яку історики, зокрема, Микола Закревський, вважають підробкою XVI століття[6].

Історія

[ред. | ред. код]

На території Китаєва розташовується Китаївський археологічний комплекс, який більшістю істориків, зокрема, М. Максимовичем, В. Антоновичем, П. Толочком, М. Кучерою, Л. Махновцем ототожнюється з літописним містом Пересічень[7]. З 2001 року має статус археологічної пам'ятки національного значення, занесений до реєстру пам'яток під назвою «Китаївське городище і курганний могильник» і охоронним номером 260026-Н[8]. Найдавніші археологічні знахідки на майданчику дитинця та основної частини городища включали фрагменти кераміки ранньозалізного віку та зарубинецької культури. Наступні знахідки належать до поселення VIII ст. Волинцівської культури. Далі у Х ст. на місці покинутого волинцівського поселення виникає укріплення, пізніше ускладнене додатковим рядом укріплень. Комплекс укріплень належить до розвинутого середньовіччя ІХ–ХІІІ ст. і відомий археологічними пам'ятками — городищем (залишками давньоруської фортеці), курганним могильником, печерами і поселенням[9].

Китаївські ставки. Голосіївський ліс

З XIV століття у Китаєві існує печерний монастир, заснований ченцями-пустельниками, а в XVII столітті підпорядкований Києво-Печерській лаврі й з того часу відомий як Китаївська пустинь, відома перебуванням тут у 1776 знаменитого православного святого Серафима Саровського. Біля неї влаштовано низку ставків, названих Китаївськими.

У 1853 Китаївська пустинь перейменована на Троїцьку. Крім того, у XIX — на початку XX століття фігурує також хутір Китаїв (Китаївський), що в 1920 вилучений у Києво-Печерської лаври в державну власність і приєднаний до сільради с. Мишоловка.

Територія між Китаївською пустинню і Моторною вулицею (власне «житловий» Китаїв) почала інтенсивно заселятися на межі XIX—XX століть (сучасні вулиця і провулок Миколи Бурачека, Китаївська вулиця, Пересіченський провулок, нижня частина проспекту Науки). У 1900—10-і роки дачна місцевість Китаїв (Китаївські дачі) розбудувалася на північ від монастиря вздовж вул. Китаївська та Ягідна ( 50.370887°, 30.542922°)[10][11][12]. Не слід плутати їх з дачами на Конику (сучасне Корчувате).

Китаїв став осередком натхнення для таких видатних постатей, як Михайло Драгоманов, Олена Пчілка, Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Зеров, та багатьох інших. Тут народжувалися музичні твори та поетичні рядки і відбулося чимало знаменних подій. Зокрема у літній домівці Драгоманових було весілля Ольги Драгоманової та Петра Косача. У цей пам'ятний день в Китаїв прибуло багато друзів родини, представників Старої громади. дачна ж садиба Панаса Саксаганського розташовувалося на Конику (сучасне Корчувате) і значно пізніше з 1926 р.[10]

Також у Китаєві відбулось освячення літнього народного театру, влаштованого у садибі нащадків власника цегельного заводу Сніжка (імовірно на початку сучасної вулиці Квітки-Основ'яненка). Аматорський театральний колектив Михайла Старицького виступив на сцені з славнозвісною комедією «За двома зайцями». Справу батька продовжила Марія Старицька — на китаєвській сцені ставилися п'єси корифея та твори інших драматургів.

Сім років (1900-ті рр.) Микола Лисенко влітку жив в Китаєві. Тут Лисенко, ж винаймав літній будиночок на дачному селищі на північ від монастиря. Цей будинок зберігся по вул. Ягідна 4 в дуже зміненому вигляді (50.370610, 30.539514) [10]. Поруч з дачним будиночком ріс великий ліс, у якому вранці після сніданку композитор усамітнювався задля творчості. Літніми вечорами китаївські дачники збирались послухати щойно написані твори[13].

В 20-ті роки Михайло Грушевський влітку мешкав в Китаєві, де облаштував будинок по вул. Китаївська, 13/7.[14]

В 1925 Китаїв фігурує як окреме село, в якому влаштовано сільгоспкооператив «Огородник», а в 1937 році — як хутір, на території якого створений будинок інвалідів. Надалі як поселення із самостійним статусом Китаїв більше не згадується.

Історичні духовні персоналії

[ред. | ред. код]

Китаївську пустинь у 1776 році відвідав 22-х річний юнак Прохір Мошнин з Курська. Відомий чернець-дівиця Досифей вказав юнаку на Саровську пустинь[ru] як місце постійного чернецтва. Прохір виконав настанови Досифея та увійшов у світову православну історію як святий чернець Серафим Саровський.

Християни Корчуватого трепетно зберігають пам'ять про ці важливі історичні події, оскільки знаменитий чернець під час перебування в Китаївській пустині проживав у вірян селища Корчувате, що межує з відомими Китаївськими печерами, де постійно перебував чернець-дівиця Досифій.

Сучасний стан

[ред. | ред. код]

1930 року на базі садового господарства Києво-Печерської Лаври засновано Український науково-дослідний інститут садівництва. Першим директором став відомий український селекціонер Володимир Симиренко.

У Китаєві розташований Інститут захисту рослин НААН України. Також по сусідству розміщується Центральний клінічний госпіталь Державної прикордонної служби України.

Галерея

[ред. | ред. код]
  • житловий район Китаїв
    житловий район Китаїв
  • Володимир Орловський. «Дніпро». 1882 р. Дніпро. На задньому плані – споруди Свято-Троїцької пустині.
    Володимир Орловський. «Дніпро». 1882 р. Дніпро. На задньому плані – споруди Свято-Троїцької пустині.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Київ, 1981, с. 280.
  2. ↑ а б в Звід, 2011, с. 2084.
  3. ↑ а б Київ. Короткий топонімічний довідник, 2003, с. 31.
  4. ↑ Киев, 1982, с. 263.
  5. ↑ Закревский, 1868, с. 373.
  6. ↑ Закревский, 1868, с. 374.
  7. ↑ Мовчан, 1993, с. 159.
  8. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 року № 928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».
  9. ↑ Мовчан, 1993, с. 132.
  10. ↑ а б в Парнікоза, Іван. Народжені річковим плином: історія заплавних урочищ Лисогір'я. Мислене древо. Микола Жарких.
  11. ↑ Китаївські дачники (2025 р.)
  12. ↑ Виставка «Корифеї української культури у Китаєві» (2025 р.)
  13. ↑ Микола Лисенко в Китаєві (2025)
  14. ↑ “Треба жити як можна!”: Михайло Грушевський в Китаєві : Музей Михайла Грушевського. immh.kiev.ua. Процитовано 14 березня 2025.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Київ: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : Гол. ред. Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  • Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання / Л. А. Пономаренко, О. О. Різник — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. : іл. — ISBN 966-686-050-3.
  • Археологія і давня історія України, 2022, вип. 2 (43).
  • Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — 704 с., ил. (рос.)
  • Комар А. В. Киев и Правобережное Поднепровье // Древняя Русь в IX—XI вв. Археологическая панорама. М.; Вологда. 2012. С. 325.
  • Мовчан, І. І., Степаненко, Л. Я. 1973. Розкопки поселення та могильника в Китаєво. В: Толочко, П. П. (ред.). Археологічні дослідження Стародавнього Києва. Київ: Наукова думка, с. 108—118.
  • Мовчан, И. И. 1973. Отчёт о раскопках Китаевского поселения и могильника. НА ІА НАН України, ф. 64, 1973/22.
  • Закревский Н. Описаніе Кіева. — М. : Типографія В. Грачева и комп, 1868. — Т. 1. — 455 с. (рос. дореф.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Китаїв&oldid=46670620