Кишинівське гето

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євреї збираються в гето.
Євреї відзначені шестикутною зіркою, серпень 1941 року
Інтер'єр гето

Кишинівське гето — єврейське гето в Кишиневі, створене румунською владою в період окупації міста. Гето створено 25 липня 1941 року по розпорядженню військового губернатора Бессарабії Костянтина Войкулеску (рум. Constantin Voiculescu).

Євреї в Кишиневі[ред. | ред. код]

Згідно з переписом 1930 року, в Кишиневі проживало 50 603 євреї[1]. На момент початку війни точне число єврейських жителів міста невідомо, різні джерела називають цифри від 60 до 80 тисяч.[2]

Історія[ред. | ред. код]

Створення[ред. | ред. код]

Майже всіх, які не встигли евакуюватися, євреїв Кишинева і довколишніх містечок зігнали в найбідніші квартали міста й обнесли район парканом з колючим дротом (довжина 4 км по периметру). За різними оцінками в гето виявилося від 9 до 13 тисяч євреїв. На 11 серпня в гето було 10 578 осіб, потім чисельність ув'язнених збільшилася шляхом переселення євреїв з навколишніх населених пунктів до 11 525 осіб.[3]

Офіційно гето було створено 25 серпня 1941 року наказом румунського коменданта Кишинева. Цю дату називає у своєму рапорті в Берліні штурмбаннфюрер Цапп, командир айнзатцкоманди 11A (айнзатцгруп D).[4]

Особливістю управління цим гето було те, що воно знаходилося в подвійному підпорядкуванні — румунської та німецької комендатур. Крім того, з території гето були виселені місцеві жителі-християни, які отримали спеціальні перепустки на вхід і вихід з гето.

Гето підпорядковувалося військовому командуванню Кишинева, яке очолювали в 1941 році полковник Д. Тудос (18 липня — 1 вересня), генерал Костянтин Панаітіу (1-7 вересня) і полковник Євген Думітреску (7 вересня — 15 листопада).[5]

Життя в гето[ред. | ред. код]

З 5 серпня 1941 для євреїв Кишинева було введено обов'язкове носіння на одязі жовтої зірки.[3]

Був організований юденрат в складі 20 осіб під керівництвом Гутмана Ландо. У гето були створені пекарні, лікарні й аптеки. Всі проживали в гето своїм коштом. У гето існував чорний ринок, якому сприяло наявність будинків прилеглих до гето, проживання в ньому християн з правом вільного виходу і дорога, що проходила через гето в аеропорт.[5]

Існують різні відомості про ставлення окупантів до жителів гето. На першому виступі перед в'язнями військовий комендант полковник Тудос сказав: «Жиди відсьогодні ви — раби великої Румунії. Хто не буде виконувати накази, буде розстріляний…». Однак ряд свідків стверджує, що ставлення охорони і військового командування до в'язнів було гуманним і цивілізованим.

Опір[ред. | ред. код]

В гето існувало організоване підпілля, яке влаштовувало акти саботажу. Були також випадки нападу на німців і румунів. Одним з ініціаторів підпілля в кишинівському гето був комуніст Б. М. Дейч. Він був заарештований і розстріляний.[6]

Знищення жителів[ред. | ред. код]

У жовтні 1941 року почалися депортації кишинівських євреїв до Трансністрії. За даними перепису румунської влади в 1942 році в Кишиневі залишалося всього 100 євреїв, з них 99 — в гето[7]. Коли радянські війська увійшли до Кишинева, тих хто вижили в гето залишилося 6 осіб.[8]

Пам'ять[ред. | ред. код]

В СРСР замовчувався антиєврейський характер геноциду. Так, в книзі «Історія Кишинева, 1466—1966», випущеної до 500-річчя міста було сказано, що «на початку серпня район вулиць Ірінопольская — Катеринівська був перетворений в гето. В цей табір фашисти зігнали 25 тисяч осіб, які були приречені на смерть від голоду і хвороб». Про те, що це були євреї, не згадується.[9]

Пам'ятник жертвам гето був встановлений за ініціативою і на кошти Асоціації колишніх в'язнів гето і нацистських концтаборів в 1992 році на території гето (скульптор Наум Епельбаум і заслужений архітектор Молдови Семен Шойхет)[8].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Дорон (Спектор) Д. Кишинівське гето - останній погром = Ghetto Kishinev — the Final Pogrom. — Кишинів : Ліга, 1993. — 236 с. — (Бібліотека Алія) — 3000 прим.
  • Paul A. Shapiro. The Kishinev Ghetto 1941—1942: A Documentary History of the Holocaust in Romania's Contested Borderlands. With chronology by Radu Ioanid and Brewster Chamberlin. The University of Alabama Press, 2015. — 280 pp.
  • Paul A. Shapiro. Ghetoul din Chișinău 1941—1942: O istorie documentară a Holocaustului în interiorul frontierelor contestate ale României. Бухарест: Curtea Veche, 2016. — 304 pp.
  • Samuel Aroni. Memories of the Holocaust: Kishinev (Chișinău) 1941—1944. University of California, Los Angeles (UCLA), 1995. — 172 pp.

Посилання[ред. | ред. код]