Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
КПІ ім. Ігоря Сікорського
NTUU KPI logo.png
Головний корпус університетуГоловний корпус університету
50°26′58″ пн. ш. 30°27′38″ сх. д. / 50.449583° пн. ш. 30.460778° сх. д. / 50.449583; 30.460778
Країна Україна
Розташування Київ
Засновано 1898
Ректор Михайло Згуровський
Студентів прибл. 26 000[1]
Професорів 430[1]
Викладачів 3 291[1]
Кольори
 
[2]
Випускники :Категорія:Випускники КПІ
Адреса 03056, Київ, пр. Перемоги, 37
Сайт kpi.ua
Нагороди
Орден Леніна
CMNS: Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на Вікісховищі
Запит «КПІ» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Націона́льний техні́чний університе́т Украї́ни «Ки́ївський політехні́чний інститу́т і́мені І́горя Сіко́рського»[3] — вищий навчальний заклад інженерного профілю, заснований в Києві у 1898 р., на сьогодні це найбільший університет України за кількістю студентів з широким спектром спеціальностей і спеціалізацій для підготовки фахівців з технічних і гуманітарних наук[4]. З 2009 до 2014 року мав статус автономного дослідницького університету[5]. За рейтингами ВНЗ займає перше місце або ж входить в трійку найкращих в Україні[6][7].

Історія[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Листівка XX ст. на якій зображений головний корпус КПІ
Політехнічний інститут, початок 1910-х років
Політехнічний інститут, початок 1910-х років

Рішення про заснування у Києві Політехнічного інституту було прийнято 25 листопада 1896 року на приватній нараді, яка відбулася в будинку почесного громадянина міста, комерційного радника Лазаря Бродського за участю представників міської влади, адміністрації Південно-західної залізниці, інженерів та промисловців. Згідно з прийнятим протоколом навчальний заклад мав бути політехнічним інститутом за типом і складатися з кількох відділів різних спеціальностей, за прикладом політехнікумів у Цюриху, Мюнхені, Відні, Карлсруе, Ризі тощо.

На заснування інституту було зібрано добровільні пожертви загальною сумою 1 000 374 крб. 53 коп. при вартості будівництва і обладнання інституту 2 650 000 карбованців. Серед організацій та людей, які внесли кошти, були: Київська міська Дума — 300 000 крб., Терещенко з синами — 150 000 крб., Л.Бродський — 100 000 крб.; М. Хряков — 75 000 крб., Київський земельний банк — 15 000 крб., Товариство Красилівського цукрового заводу — 2 000 крб., загалом 139 товариств, банків, заводів, установ, окремих громадян. Науково-методичну допомогу під час організації та становлення інституту надали корифеї російської науки Д. І. Менделєєв, М. Є. Жуковський, К. А. Тімірязєв, А. О. Ковалевський та ін.

У конкурсі на проекти споруд Політехнічного інституту взяли участь відомі архітектори: Бенуа, Гоген, Кітнер, Кобелєв, Померанцев, Цендер та Шретер. Найкращим був визнаний проект професора І. С. Кітнера з девізом «Prestissimo», але оскільки він жив у Санкт-Петербурзі і не мав змоги безпосередньо керувати ходом робіт, будівництво очолив архітектор Кобелєв.

Першим директором політехнічного інституту року було призначено 30 січня 1898 видатного ученого і талановитого організатора вищої технічної освіти професора Віктора Кирпичова. За його сприяння в інституті почали працювати К. Зворикін — один з основоположників науки про різання металів, Сергій Реформатський — хімік, органік, автор відкриття, названого реакцією Реформатського, широко вживаного при дослідженні і синтезі складних природних сполук; Георгій Де-Метц — фізик і методист, авторитет в області радіоактивності, укладач першого в Україні курсу методики викладання фізики в школах; Микола Делоне — фахівець у галузі механіки, один з піонерів планеризму, популяризатор авіаційних знань в Україні; Євген Вотчал — засновник школи українських фізіологів рослин, один з організаторів інституту селекції.

У червні 1898 р. оголошено набір перших студентів: на 330 місць було подано 1100 заяв, було зараховано 360 осіб. Перший випуск студентів відбувся в 1903 році — диплом отримало 93 випускника. Першим головою Державної екзаменаційної комісії КПІ у 1903 році став Д. І. Менделєєв, який дав спеціалістам високу оцінку і наголосив на тому, що крім теоретичних знань, студенти КПІ набувають ще й практичних навичок.

Інститут зростав і поповнювався матеріальною базою до 1941 року. У 1941 році інститут було евакуйовано до Ташкенту, де він функціонував у складі Середньоазіатського індустріального інституту.

Середина XX ст.[ред.ред. код]

Головний вхід

Визволення Києва у листопаді 1943 р. дало можливість відновити роботу інституту: почалася реєстрація викладачів, співробітників, студентів, які поверталися до інституту. Вже у другій половині січня 1944 р. почала працювати приймальна комісія для набору студентів на перший курс і поновлення студентів старших курсів. Усі зусилля колективу інституту було спрямовано на відновлення навчально-матеріальної бази, адже унаслідок нацистської окупації та жорстоких боїв за Київ було зруйновано більше половини загальної площі навчальних приміщень, згоріли гуртожитки, пограбовано майно. Завдяки включенню інституту до списку найважливіших промислових і транспортних вишів країни, студенти всіх курсів звільнялися від призову до Радянської Армії, їм надавалась підвищена стипендія (передусім це стосувалось студентів, які оволодівали спеціальностями з ливарного, ковальського, пресового та хімічного виробництва). Оскільки терміни відбудовчих робіт будівельниками порушувалися, то влітку 1945 р. студенти і викладачі добровільно упродовж місяця канікулярної відпустки виконували невідкладні будівельні роботи.

Велике значення для підвищення якості підготовки фахівців мали науково-дослідна робота і залучення до неї студентів, особливо старших курсів. Основною формою їх участі у дослідницькій роботі в повоєнні роки були наукові гуртки, на базі яких у квітні 1946 р. в інституті утворилося студентське науково-технічне товариство. У момент створення воно мало дев'ять секцій, що об'єднали 30 гуртків за спеціальностями і близько 500 студентів. Керували секціями провідні вчені інституту.

За всю історію існування ВНЗ очолювало 23 ректори.

За довгий період існування назва інституту змінювалась декілька разів:

  • 1898—1918 рр. — Київський політехнічний інститут Імператора Олександра ІІ;
  • 1918—1934 рр. — Київський політехнічний інститут;
  • 1934—1948 рр. — Київський індустріальний інститут;
  • 1948—1968 рр. — Київський ордена Леніна політехнічний інститут;
  • 1968—1992 рр. — Київський ордена Леніна політехнічний інститут ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції;
  • 1992—1995 рр. — Київський політехнічний інститут;
  • 1995—2016 рр. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». (Указ Президента України за № 289/95 від 8 квітня 1995 року «Про Київський політехнічний інститут»);
  • 2016 р. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (Наказ МОН України від 17.08.2016 № 992 "Про присвоєння імені Національному технічному університету України «Київський політехнічним інститут»)[8]. Скорочена назва «КПІ ім. Ігоря Сікорського»[9].

Активно розвиваючись, Київський політехнічний інститут став базою розширення та зміцнення мережі вишів Києва, України. У 1923—1933 роках і протягом останніх років на базі факультетів та окремих спеціальностей КПІ було створено декілька інститутів, університетів, академій. З іншої сторони, у теперішній склад університету ввійшли відомі навчальні заклади України. Так у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації НТУУ «КПІ» офіційною датою створення вважається 1 березня 1919 р. — день затвердження Реввоєнрадою республіки проекту штатів Інженерних курсів з підготовки командного складу Робітничо-селянської Червоної Армії, які в 1937 році стали основою для Київського військового училища зв'язку ім. М. І. Калініна. Видавничо-поліграфічний інститут [з 6 вересня 2004 року], який ввійшов у склад КПІ у 1989 році, був заснований 1 січня 1954 році у Києві на базі художньо-ремісничого училища поліграфістів № 18, як навчально-консультативний пункт (УКП) Московського поліграфічного інституту.

Сьогодення[ред.ред. код]

Сьогодні Kиївський політехнічний інститут ім. Сікорського  — найбільший вищий навчальний зклад України, один із найстаріших і найбільших технічних університетів світу. Університет працює і розвивається як кампус, в якому на одній території у 160 гектарів органічно поєднані умови для навчання та спорту, підвищення рівня культурного, наукового та інтелектуального розвитку, відпочинку всього 50-тисячного колективу. Головною метою діяльності НТУУ «КПІ» є підготовка висококваліфікованих фахівців і проведення наукових досліджень для «проривного» розвитку економіки України насамперед з таких пріоритетних напрямків:

  • сучасні технології в галузі інформатики, машинобудування, хімії, матеріалознавства;
  • інформаційні мережі та інформаційні телекомунікаційні технології;
  • проблеми енергозбереження і розвиток енергозберігаючих технологій;
  • моніторинг і охорона навколишнього середовища;
  • ліквідація наслідків ядерних і техногенних катастроф;
  • космічні та авіаційні технології;
  • дослідження і використання людських ресурсів;
  • біотехнологія, біотехніка та медична інженерія;
  • системний аналіз і прийняття рішень та ін.

Університет є одним з ініціаторів та безпосереднім учасником реформування вищої освіти, впровадження ступеневої системи навчання, активним прихильником приєднання України до Болонського процесу. Одним з перших університетів України НТУУ «КПІ» у вересні 2003 року приєднався до співдружності університетів, які підписали «Велику Хартію Університетів» Європи («Magna Charta Universitatum»).

Міжнародна співпраця[ред.ред. код]

Департамент міжнародного співробітництва здійснює організаційне, методичне та представницьке забезпечення міжнародного співробітництва університету. Міжнародне співробітництво, зовнішньоекономічна діяльність НТУУ «КПІ» здійснюються згідно з чинним законодавством України, Статутом НТУУ «КПІ» та нормативною базою університету за зазначеними напрямками. Співробітництво із зарубіжними партнерами та підготовка фахівців із числа іноземних громадян у КПІ розпочалася з дня його заснування.

Особливо широкого розмаху набула підготовка фахівців для зарубіжних країн у повоєнний період. За роки своєї діяльності КПІ підготував більше 5000 інженерів, кандидатів, докторів наук для 112 країн світу.

Серед випускників КПІ з числа іноземних громадян відомі інженери, конструктори, видатні вчені, викладачі, професори університетів, ректори, міністри і державні діячі.

На сьогодні міжнародне співробітництво НТУУ «КПІ» здійснюється ректоратом, Відділенням міжнародних зв'язків, факультетами, кафедрами, НДІ, окремими підрозділами та фахівцями за такими напрямками:

  • підготовка спеціалістів із числа іноземних громадян (бакалаврів, спеціалістів, магістрів, кандидатів, докторів наук);
  • співробітництво із зарубіжними університетами-партнерами на основі міждержавних, міжуніверситетських угод;
  • участь у різних міжнародних проектах, програмах, наприклад, у TEMPUS (TACIS), COPERNICUS, європейській асоціації студентів аерокосмічної галузі «EUROAVIA» та інших;
  • участь у міжнародній міжуніверситетській відеоконференц-мережі «ITSEA», що об'єднує провідні технічні ВИШі Європи та надає студентам і викладачам доступ до єдиної бази знань, можливість спілкуватися у реальному часі і проводити спільні освітні заходи.[10]
  • виконання наукових досліджень на замовлення іноземних партнерів;
  • співробітництво в соціальній, гуманітарній сфері.

Структура університету[ред.ред. код]

Пам'ятник Д. І. Менделєєву навпроти корп. № 4 НТУУ «КПІ», де розташований хіміко-технологічний факультет
Навчальний корпус № 7 — найбільша будівля КПІ
Корпус № 18

Факультети[ред.ред. код]

Інститути[ред.ред. код]

Відокремлені структурні підрозділи[ред.ред. код]

Науково-технічна бібліотека КПІ

Наукові підрозділи

Ректори[ред.ред. код]

Почесні доктори і випускники[ред.ред. код]

Випускники[ред.ред. код]

Науковці[ред.ред. код]

Пам'ятник Патону

Почесні доктори[ред.ред. код]

  • Патон Борис Євгенович — Академік НАН України, директор Інституту електрозварювання НАН України, 01.06.1998,
  • Новиков Микола Васильович — Академік НАН України, директор Інституту надтвердих матеріалів НАН України, 01.06.1998,
  • Шидловський Анатолій Корнійович — Академік НАН України, директор Інституту електродинаміки НАН України, 01.06.1998,
  • Трощенко Валерій Трохимович — Академік НАН України, директор Інституту проблем міцності НАН України, 29.06.1998,
  • Свечніков Сергій Васильович — Академік НАН України, директор Інституту фізики напівпровідників НАН України, 29.06.1998,
  • Найдек Володимир Леонтійович — Академік НАН України, директор Інституту металів і сплавів НАН України, 29.06.1998,
  • Немошкаленко Володимир Володимирович — Академік НАН України, директор Інституту металофізики НАН України, 29.06.1998,
  • Карп Ігор Миколайович — Академік НАН України, директор Інституту газу НАН України, 29.06.1998,
  • Трефілов Віктор Іванович — Академік НАН України, директор Інституту проблем матеріалознавства НАН України, 29.06.1998,
  • Кунцевич Всеволод Михайлович — Академік НАН України, директор Інституту космічних досліджень НАН України, 15.03.1999,
  • Долінський Анатолій Андрійович — Академік НАН України, директор Інституту технічної теплофізики НАН України, 15.03.1999,
  • Лебедєв Анатолій Олексійович — Академік НАН України, завідуючий відділом Інституту міцності, 06.11.2000,
  • Походня Ігор Костянтинович — Академік НАН України, директор Інституту мовознавства НАН України, 14.02.2001,
  • Івахненко Олексій Григорович — Академік НАН України, Інститут кібернетики, 03.03.2003,
  • Табачник Дмитро Володимирович — д.і.н., проф., Голова наглядової ради НТУУ «КПІ» з 2004 року, 01.11.2004, (вручення 30.11.2006)
  • Кучма Леонід Данилович — Президент України 1994—2005 рр., 04.10.2010, (вручення 25.11.2010)
  • Роман Воронка — Професор математики університету Нью-Джерсі, США
  • Зірка Воронка — Професор лінгвістики університету Нью-Джерсі, США
  • Ельмар Шрюфер — Зав. кафедрою електровимірювальної техніки ТУ Мюнхена, Німеччина
  • Ергер Йоганнес — Доктор філософії РВВТШ Аахена, Німеччина
  • Чжан Тун — Керівник корпорації «Велика стіна», Китай
  • Чарльз Олбрайт — Голова ф-ту промислової техніки та зварювання ун-ту Огайо, США
  • Хорст Гарольд — Директор Інституту зварювання і промислових технологій, м. Магдебург, Німеччина
  • Янішевський Василь Іванович — Професор Ун-ту Торонто, Канада
  • Армин Ісляйб — Доктор технічних наук, ТУ Магдебург, Німеччина
  • Лю Цзеньфен — Міністр Генеральної Адміністрації цивільної авіації Китаю
  • Каміл Ідрис — Генеральний директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності при ООН, Заступник Генерального секретаря ООН
  • Пол Шлейер — США, з 1990 р. — Президент Всесвітньої асоціації хіміків-теоретиків
  • Армін Кляйбу — д.т. н., Університет Отто-фон-Геріке, Магдебург
  • Карл Зайзінгер
  • Осип Мороз — д.е.н., член Української Вільної Академії наук (УВАН, США)
  • Ярослав Шепелявець — Керівник Української лютеранської церкви, США
  • Тарас Гунчак — Доктор філософії, Член Американської асоціації сприяння розвитку науки, Української академії мистецтв і наук
  • Карлос Альфредо Магарінос — Генеральний директор спеціалізованого агентства ООН з промислового розвитку (UNIDO)
  • Мурли Манохар Джоші — вчений фізик, Міністр розвитку людських ресурсів, науки і технології Індії
  • Ян Садлак — Директор Європейського Центру Вищої Освіти UNESCO
  • Жорес Іванович Алферов — Академік, директор Інституту фізики АН Росії, лауреат Нобелівської премії, член Госдуми Росії
  • Реджеп Тайіп Ердоган — Прем'єр-міністр Туреччини Голова нац. партії порятунку Колишній мер Стамбула (проекти по аерокосмічному напрямку)
  • Герберт Манг — Президент Академії наук Республіки Австрія, професор, доктор наук
  • Муда Хассанал Болкиах Муизаддин Ваддаулах — Султан Брунею
  • Дайсаку Ікеда — Президент «Сока Гаккай Інтернешнл»
  • Васильєв Юрій Сергійович — Президент Санкт-Петербургського державного технічного університету (СПбГТУ)
  • Володзімеж Курнік — Ректор Варшавського університету технологій, професор
  • Френсіс Гаррі — Директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності ООН, Ph.D.

Наукові видання[ред.ред. код]

Нагороди та репутація[ред.ред. код]

  • У 2011 році Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» уперше потрапив до ТОП-700 рейтингу найкращих університетів світу[11]. У 2012 році він зайняв 650 місце.[12]
  • У 2011, 2012 роках НТУУ «КПІ» займав перші місця у рейтингу українських вищих навчальних закладів за рівнем задоволеністю освіти Компас[13]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в http://www.osvita.com.ua/ua/universities/106/
  2. http://kpi.ua/kpi_flag
  3. Сучасна назва з 17 серпня 2016 року, див.: наказ Міністерства освіти і науки України від 17 серпня 2016 року № 992 "Про присвоєння імені Національному технічному університету «Київський політехнічний інститут».
  4. КПІ на шляху до дослідницького університету
  5. Кабінет Міністрів України; Постанова від 29.07.2009 № 799. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2017-08-11. 
  6. Опубликован летний рейтинг Webometrics 2015. 
  7. Рейтинг университетов Украины III, IV уровней аккредитации Топ-200 Украина в 2015 году - See more at: http://kpi.ua/ru/node/10293#sthash.JmZHzYWj.dpuf. 
  8. Нормативно-правова база - Міністерство освіти і науки України. old.mon.gov.ua. Процитовано 2016-09-15. 
  9. НАКАЗ № 4-213 | 31.08.16 | ПРО ВВЕДЕННЯ В ДІЮ НОВИХ БЛАНКІВ. 
  10. В НТУУ «КПІ» відкрився навчально-виробничий центр «ITSEA» — DEKOM
  11. http://www.topuniversities.com/university-rankings/world-university-rankings/2011?page=22
  12. http://www.topuniversities.com/university-rankings/world-university-rankings/2012?page=25
  13. http://www.yourcompass.org/ua/

Посилання[ред.ред. код]

Джерела інформації[ред.ред. код]