Київський академічний Молодий театр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Київський академічний Молодий театр
Київський академічний Молодий театр, листопад 2009
Київський академічний Молодий театр, листопад 2009
Адреса
вул. Прорізна, 17
Місто
Країна Україна Україна
Статус академічний
Відкрито 24 вересня 1917
Знову відкрито 26 квітня 1980
Колишні назви Київський молодіжний театр
Керівництво Художній керівник театру Андрій Білоус
molodyytheatre.com

Координати: 50°26′54″ пн. ш. 30°31′02″ сх. д. / 50.44829° пн. ш. 30.517092° сх. д. / 50.44829; 30.517092

Ки́ївський академі́чний Молоди́й теа́тр — заснований 24 вересня 1917 року під керівництвом реформатора українського театру Лесем Курбасом, поновлений 14 грудня 1979 року, коли і відбувся перший збір трупи, на той час Молодіжного театру.

Історія[ред.ред. код]

Життя Молодого ділиться на два періоди: 1917—1919 роки та 1979 — і донині.

Перший період[ред.ред. код]

У 1870 році садибу на вулиці Прорізна 17 придбав «під спорудження мурованого будинку» Микола Григорович-Барський. Через 3 роки проект будинку на два поверхи склав архітектор П. Федоров. У 1902-ому додали третій поверх. У 1912—1913 роках за проектом цивільного інженера О. Гілевича здійснили нову реконструкцію, добудувавши четвертий, а фасад декорували в стилі модерн. До появи в ньому Молодого театру, будинок функціонував як прибутковий, на першому поверсі розміщувалися крамниці.

Після завершення першого періоду діяльності Молодого, в приміщенні певний час працював польський театр. Згодом тут розміщувався, так званий, «Будинок Червоної армії та фльоти». Це один із небагатьох будинків на Прорізній, що вцілів під час Другої світової війни. Протягом 1944—1985 років тут працював кінотеатр «Комсомолець України». З 1986-го до будинку на Прорізній 17 знову повернувся театр, на той час Молодіжний. Так розпочався другий етап життя Молодого.

Починаючи ще з 1916 року, група молодих акторів, об'єднавшись у театральну студію, активно працювала над створенням вистав і грала їх на різних майданчиках Києва. Отримавши приміщення на Прорізній, студійці власноруч зробили ремонт та за власний кошт обладнали його для показу вистав.

Маючи величезний успіх у глядачів і критики, молодіжна студія перетворилася на «Товариство на вірі — Молодий театр». Згодом трупа відмовилася від колегіального керівництва, і театр очолив видатний театральний філософ і практик, режисер-педагог Лесь Степанович Курбас.

Тогочасний Молодий театр проіснував недовго, лише два роки (1917—1919) — революційні події змусили Курбаса з трупою переїхати до Харкова, де колектив розчинився у складі Першого театру Української Радянської Республіки імені   Т. Г. Шевченка. Але цих двох років вистачило, аби Молодий зчинив справжню революцію у театральному світі молодої   України. Під орудою Курбаса, Молодий оголосив війну театральній рутині, штампам, художній безхребетності. 

Метою діяльності  театру стало прагнення розвинути реалістичні традиції корифеїв і втілити у життя мрії про заснування нового українського театру, який би не поступався перед кращим європейським. Піднести українське театральне мистецтво на рівень світової культури — ось завдання, яке здійснював цей творчий колектив.

Театр знайомив глядачів зі стародавнім українським вертепом («Різдвяний вертеп»), шедеврами української та світової класики, сучасною драматургією.

Для реалізації художніх задумів театру був потрібний універсальний «невикривлений» актор. Заради виховання і вишколу такого актора, а також з метою мистецького пошуку, режисер Лесь Курбас поставив вистави, створені у традиційно-реалістичному плані («У пущі» Лесі Українки, «Молодість» Гальбе) і в умовно-реалістичному («Цар Едіп» Софокла, «Іван Гус» Шевченка), і в побутово-психологічному («Лікар Керженцев» Л. Андрєєва, «Кандіда» Б. Шоу, «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Гріх» В. Вінниченка), і в романтичному («Йоля» Є. Жулавського), і в стилі романтичної комедії («Горе брехунові» Грільпарцера, «Етюди» О. Олеся).

У такій різноманітності репертуару Курбас вбачав можливість опанування акторами всього напрацьованого світового театрального досвіду. Саме це, на його думку, спричиняло появу нового універсального актора і як результат — нового українського театру.

Згодом із коріння Молодого виросло розлоге дерево національного українського     театру.     Молоді студійці перетворилися на видатних акторів та режисерів, які в різних  театрах впродовж всього творчого життя продовжували справу Леся Курбаса і   Молодого театру.

Ось їх імена — актори: П. Самійленко, Й. Шевченко, М. Терещенко, С. Бондарчук, А. Смерека, С.   Мануйлович, Г. Юра, В. Василько, О. Ватуля, С. Семдор, В. Калин, П. Дошина, Ф.   Лопатинський, В. Чистякова, О. Юрський; художники: А. Петрицький, М. Бойчук, С. Гречаний та інші.

Нові художні та творчі принципи були проголошені у маніфесті Молодого театру до глядачів.

« … бачити в театрі не кафедру чеснот, не дзеркало правди, не місце навчання і популяризації програм політичних партій, а театр, і тільки театр!»

Другий період[ред.ред. код]

Поштовхом до відновлення театру стала промова Володимира Щербицького восени 1978 року на ХХІІІ з'їзді ЛКСМУ, під час якої він зазначив, що Києву потрібен молодіжний театр. У 1979 році вийшов наказ Міністерства культури УРСР про створення Молодіжного театру. Отже, феномен київського Молодого театру полягає в тому, що його було організовано згори, тобто не студійним порядком, як був організований, наприклад, «Совремєннік» у Москві чи Молодіжний театр у Чернігові, а саме за директивою згори[1].

Днем народження театру вважається 14 грудня 1979 року, коли відбулись перші збори трупи театру. Перша вистава Молодіжного театру відбулась 26 квітня 1980 року — це був спектакль «… З весною я до тебе повернусь!». У 1995 році відбулась зміна назви театру на Молодий театр — данина пам'яті видатному українському режисеру-реформатору Лесю Курбасу, який у 20-х роках XX століття заснував «Молодий театр», який до того ж працював у цьому самому приміщенні на Прорізній, 17. Спочатку вистави Молодіжного театру гралися у БК «Метробуд» (вул. Прорізна, 8). Через 6 років Молодіжний театр переїхав у будинок на вулиці Прорізна 17, а в 1995 році театр отримав назву Молодий. Таким чином було з'єднано, розірваний історичний ланцюг часу, і Молодий театр Леся Курбаса продовжив своє життя там, де і народився.

За роки існування театру неодноразово змінювалися і керівники. Серед них Олександр Заболотний, Микола Мерзлікін, Володимир Оглоблін, Валентин Козьменко-Делінде.  Особливе місце серед його очільників посідає Віктор Шулаков, створивши «За двома зайцями» Михайла Старицького і «Сватання на Гончарівці», що стали візитівкою Молодого. Остання вистава й досі у діючому репертуарі театру, попри понад 30-літній вік. За цей час її зіграли більше 550 разів.

Завдяки Лесеві Танюку відбулося переселення Молодіжного до нинішньої споруди та присвоєння назви Молодий. Він також здійснив постановку низки вистав, серед яких славнозвісний  «Революційний етюд».

У 1996—2012 роках театром керував Станіслав Мойсеєв.

Його найвідоміші вистави «Дон Жуан», «РехуВілійЗор», «Четверта сестра», «Московіада», «Дядя Ваня» швидко здобули славу. Завдяки політиці С. Мойсеєва театр активно реформувався, оновився репертуар, були запрошені закордонні режисери, налагодилися зв'язки з театрами сусідніх країн. Молодий брав активну участь у різноманітних фестивалях в Україні і за кордоном.

З 2012 року художній керівник театру — Андрій Білоус. Молодий режисер збільшує кількість прем'єр до 10-ти за сезон, активно реалізує підтримку нового покоління режисерів, суттєво реконструює будівлю театру, запускає потужний механізм гастрольної та фестивальної діяльності.

Репертуар театру розширюється десятками вистав молодих режисерів на різних сценах Молодого. Крім основної та камерної сцени, в театрі у 2014 році відкривається третій ігровий майданчик — мікросцена для режисерських і акторських дебютів. Такі організаційні кроки призводять до збільшення в рази кількості глядачів у порівнянні з минулими роками, що свідчить про зростаючу любов глядачів до Молодого.;

Як і за часів Курбаса, вистави  вирізняються  різними стилями, формою і тематикою. В репертуарі класична і сучасна драматургія — І. Карпенко-Карий, Беккет, А. Платонов, Сароян, Ф. Шиллер, Е. Шмітт, А.Чехов, М. МакДона та багато інших. Молодий стає місцем творчих зустрічей, різноманітних проектів, осередком театрального студентства, місцем спроб і перших творчих перемог, адже поряд із досвідченими акторами в театрі активно виховується молодь.

У 2014 році театр стає членом Європейської театральної конвенції, бере участь у міжнародних проектах, налагоджує комунікації з європейськими театрами та режисерами. Реалізується головне завдання, яке ставив перед Молодим театром Лесь Курбас, — інтеграція українського театру в європейський культурний простір. Основними напрямками діяльності театру є робота з молодими режисерами та сучасною драматургією, пошук нових форм, міжнародна діяльність і копродукція.

Театр не зраджує маніфесту, проголошеному акторами Молодого 100 років тому.

Перший склад трупи[ред.ред. код]

У жовтні-листопаді 1979 року був проведений конкурсний відбір, у результаті якого до штату театру було зараховано таких акторів: Валерій Алексієнко, Світлана Бочарова, Алла Бурлюк, Володимир Волков, Микола Вороненко, Ярослав Гаврилюк, Григорій Гладій, Ярослав Гранко, Зоя Грищенко, Людмила Дементьєва, Наталя Заболотна, Володимир Кот, Микола Коржев, Ірина Кравченко, Валерій Легін, Валентин Макаренко, Олександр Недбайло, Олег Примогенов, Галина Стефанова, Світлана Телеглова, Людмила Ткаченко, Ярослав Чорненький, Валерій Шевченко, Валерій Шептекіта, Ігор Щербак.

Згодом (у першому сезоні театру) до трупи приєднались: Вікторія Авдєєнко, Сергій Джигурда, Олена Кривда, Маргарита Ніколаєва, Раїса Недашківська, Анатолій Петров, Тетяна Печонкіна, Луіза Филимонова, Оксана Швець, Тамара Яценко.

Художні керівники[ред.ред. код]

Керівниками театру у різні роки були: Олександр Заболотний (1979—1981), Віктор Шулаков (1981—1983, 1990—1994), Микола Мерзлікін (1983—1986), Лесь Танюк (1986—1988), Володимир Оглоблін (1988—1990), Валентин Козьменко-Делінде (1994—1996), Станіслав Мойсеєв (1996—2012). З 2012 року художній керівник театру Андрій Білоус.

Трупа театру[ред.ред. код]

  • Авдєєнко Вікторія Вадимівна (з 1980)
  • Анатоль Фон-Філандра
  • Атаманюк Артем Володимирович
  • Баріхашвілі Дар'я Володимирівна
  • Бащева Анна Олександрівна
  • Безсмертний Олександр Миколайович (з 2000)
  • Бжезінська Іванна Романівна (з 2008)
  • Бжезінський Станіслав Євгенович (з 2005)
  • Бін Кирило Ігорович (з 1998)
  • Боклан Микола Володимирович (1988—1997)
  • Блажчук Анастасія Сергіївна
  • Боклан Станіслав Володимирович (з 1994)
  • Бочарова Світлана Дмитрівна (з 1979)
  • Варченко Катерина Олександрівна
  • Васильєва Ганна В'ячеславівна (з 2000)
  • Васько Наталія Любомирівна (з 1998)
  • Вертинський Олексій Сергійович (з 1997)
  • Вітовська Ірма Григорівна (з 1998)
  • Вовкун Лідія Сергіївна (з 2000)
  • Вороненко Микола Миколайович
  • Галафутник Олександр Борисович (з 1990)
  • Гаврилюк Ярослав Дмитрович (з 1979)
  • Георгіївський Борис Володимирович (з 1993)
  • Гладій Григорій Степанович (1979—1983)
  • Гранко Ярослав Євгенович (1979—2006)
  • Дементьєва Людмила Петрівна (з 1979)
  • Джигурда Сергій Борисович
  • Дробот Марк Володимирович (з 2005)
  • Євтушенко Анастасія Вікторівна
  • Зюбіна Римма Анатоліївна (з 1997)
  • Ігнашкіна Тетяна Григорівна (з 1986)
  • Кленіна Наталія Іванівна (з 1996)
  • Козленко Надія Феліксівна (з 1981)
  • Кокотунов Володимир Миколайович (1993—2016)
  • Колесник Андрій Львович (1994—2016)
  • Коркушко Олег Олегович
  • Кравченко Ірина Андріївна (з 1981)
  • Кружиліна Олена Євгенівна (з 1990)
  • Куліковська Олена Олександрівна (з 1981)
  • Кучеренко Сергій Миколайович (з 1990)
  • Легін Валерій Петрович (з 1979)
  • Мартинішін Артем Дмитрович (з 2010)
  • Нежурко Олексій Васильович
  • Недашківська Раїса Степанівна (1980—1993)
  • Орлов Борис Анатолійович
  • Петров Анатолій Тихонович (з 1979)
  • Портянко Ігор Володимирович (з 1996)
  • Прімогенов Олег Борисович (1979—1990)
  • Потапенко Юрій Михайлович (з 1991)
  • Пустова Марія В'ячеславівна (з 2013)
  • Равицький Роман Ігорович (з 1993)
  • Ребрик Ліліана Іванівна (з 2001)
  • Розстальна Анна Василівна (з 1981)
  • Ромашко Вікторія Борисівна
  • Ромашко Олександр Валерійович
  • Свєтлякова Ірина Іванівна (з 1990)
  • Сланко В'ячеслав Анатолійович (1983—2010)
  • Снісаренко Поліна В'ячеславівна
  • Сомик Анатолій Іванович (з 1998)
  • Стебловська Тетяна Володимирівна (з 1994)
  • Стефанова Галина Анатоліївна (1979—1991)
  • Суржиков Дмитро Анатолійович (з 2015)
  • Сухенко Тетяна Михайлівна (з 1985)
  • Тегіпко Надія Олександрівна
  • Узлюк Олена Анатоліївна (з 1992)
  • Хижна Олена Борисівна (з 1987)
  • Ходос Валерія Ігорівна (2009—2015)
  • Чигляєв Володимир Іванович (з 1998)
  • Чорненький Ярослав Степанович (з 1979)
  • Шведова Ірина Ігорівна (1983—1986)
  • Швець Оксана Олександрівна (з 1980)
  • Шептекита Валерій Іванович (з 1979)
  • Щербак Ігор Іванович (з 1981)
  • Яценко Тамара Олександрівна (з 1979)

Поточний репертуар[ред.ред. код]

Станом на сезон 2017/2018:[ред.ред. код]

Основна сцена[ред.ред. код]

Назва Автор
«Афінські вечори» П. Гладилін
«Голубка» Ж. Ануй

за п'єсою

«Коломба»

«Горе з розуму» О. Грибоєдов
«Дівочий виноград» За п'єсою «Дируватий камінь» Миколи Коляди
«Дядя Ваня» А. Чехов
«Загадкові варіації» Е.-Е. Шмітт
«Зачарований»            І.Карпенко-Карий

за п'єсою «Безталанна»

«Звичайна історія» М. Ладо
«Кайдаші» Н. Дубіна

за творами

І. Нечуя-Левицького

«Маринований аристократ» І. Коваль
«Метод Гронхольма» Ж.Гальсеран
«Однорукий» М.МакДона
«Підступність і кохання» Ф.Шиллер
«Поступися місцем!» В.Дельмар
«Потрібні брехуни!» Ів Жаміак
«Різня» Ясміна Реза
«Саме там! Саме тоді!» Б.Слейд
«Сватання на Гончарівці» Г. Квітка-Основ'яненко
«Соло для годинника з боєм» О. Заградник
«Четверта сестра» Я. Гловацький
«Серпень: Графство Осейдж» Трейсі Леттс

Дитячі вистави[ред.ред. код]

Назва Автор
«Красуня і Чудовисько» Ш. Перро
«Примхливе кохання Дроздоборода» Б. Стельмах

За казкою

братів Гріммів

«Принцеса Лебідь» І. Пелюк, О. Харченко
«Сім бажань Зербіно» В. Глейзер

Камерна сцена[ред.ред. код]

Назва Автор
«SECOND LOVE» за п'єсою «Я боюся кохання»  Олени Ісаєвої
«Гагарін і Барселона» Р.Горовий, Л.Дереш, С.Жадан, Ю.Винничук, Є.Кононенко
«Гра в Бога» Андерс Дуус
 

«Жара»

І. Бунін
«Любов людей» Д. Богославський
«Неймовірна історія кохання» К. Малініна
«Нагадай собі згадати» О. Володарський
«Синій автомобіль» Я. Стельмах
«Украдене щастя» І. Франко
«Це все вона» А. Іванов
«Чекаючи на Годо» С. Беккет
«Шепіт вбивці» К. Школьнікова
«Щастя» За повістю А. Платонов

«Река Потудань»

«Я знайду тебе тому, що кохаю» В. Сароян
«Яма» О.Купрін

Мікросцена[ред.ред. код]

Назва Автор
«Попіл» Іцхокас Мерес
«Піаніст» В. Лєванов
«Розпуста змії» А. Уеда
«Сволота» За п'єсою І. Вілквіста

«Ніч Гельвера»

«Саша, винеси сміття» Наталя Ворожбит
«Фрекен Жюлі» А. Стріндберг

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]