Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «КНУ» перенаправляє сюди; див. також Криворізький національний університет.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
КНУ ім.Тараса Шевченка
Київський національний університет імені Тараса Шевченка.png
Головний корпус університетуЦентральний корпус університету
50°26′30″ пн. ш. 30°30′40″ сх. д. / 50.4419028° пн. ш. 30.5113139° сх. д. / 50.4419028; 30.5113139
Назва латиною Universitas Kioviensis
Тип національний, автономний, дослідницький університет
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Київ
Гасло Utilitas, Honor et Gloria (лат. «Користь, честь і слава»)[1]
Заснований  1834[[Категорія:Навчальні заклади, засновані 1834

]]

Акредитація IV рівня
Ректор Губерський Леонід Васильович
Студентів 28000 (в 2015—2016 н.р.)
Докторів 583[2]
Професорів 487[3]
Кольори
     
Адреса 01601, Україна, Київ, Володимирська, 60
Сайт univ.kiev.ua
Нагороди
Орден Леніна

Київський національний університет імені Тараса Шевченка — державний вищий навчальний заклад України, розташований у місті Києві, самоврядний (автономний) дослідницький національний університет[4].

Історія[ред.ред. код]

Імператор Микола І, за чиїм Указом був заснований Університет Св. Володимира
Стрічки Ордену Св. Володимира. Червоний колір будівлі «Червоного корпусу» пов'язаний зі стрічками ордену Св. Володимира (червона та чорна), відтак Будівля Київського університету Св. Володимира мала відображати ці кольори (це офіційна версія за часів Російської імперії та сучасної України).

Ідея заснування університету в Києві виникла в правлячих колах Російської імперії ще на початку XIX ст., відразу після відкриття таких закладів у Казані (заснований у 1804 р.) та Харкові (заснований у 1805 р.). Однак втілювати в життя плани створення університету влада розпочала лише 1833 р., після закриття Кременецького ліцею на Волині (ліцей було закрито за участь його студентів в Листопадовому повстанні 1831 року). Університет в значній мірі було створено на матеріальній базі Кременецького ліцею. Викладачами Університету також стало багато викладачів колишнього ліцею (проф. О. Міцкевич та ін.).

З Крем'янця до Києва перевезли бібліотеку (34378 томів), хімлабораторію (540 апаратів), гербарій (1500 видів флори), мінералогічний (15538 експонатів), фізичний (251 інструмент і прилад), зоологічний (20487 експ.), нумізматичний (понад 17000 монет, майже половина античні), образотворчого мистецтва (450 предметів) кабінети. На Київщину перевезли найкращу частину ботсаду (8000 рослин і 50 дерев у горщиках, 15000 живих рослин, 10000 видів насіння, 300 різновидів засушених фруктів). Першим директором став В. Бессер.[5]

8 листопада 1833 р. імператор Микола І підтримав подання міністра народної освіти графа C. Уварова про заснування Імператорського університету Святого Володимира. 25 грудня 1833 р. імператор затвердив проект Тимчасового статуту й штатний розпис Університету. 28 (16 за ст. ст.) липня 1834 р. (в день пам'яті рівноапостольного кн. Володимира) відбулося урочисте відкриття закладу[6]. 28 серпня 1834 р. в Університеті розпочалися заняття.

У добу Гетьманату[7] розділено на:

  • 2008: Київський національний дослідницький університет імені Тараса Шевченка (згідно з Указом Президента України цього ж року)

Російська імперія[ред.ред. код]

Київський університет був заснований указом російського імператора Миколи І 2 листопада 1833 року як Київський Імператорський університет святого Володимира. Це був другий вищий навчальний заклад на території підросійської України після Харківського Імператорського університету. Початковою метою, що ставилася перед Київським університетом була боротьба із полонофільською київською інтелігенцією, яка була вороже налаштована до влади в ході Польського повстання 18301831 років[Джерело?]. Апеляція до імені князя Володимира символізувала саме цей напрямок діяльності.

28 серпня 1834 року Київський університет прийняв перших 62 студентів. Початково діяв лише один філософський факультет з двома відділеннями — історико-філологічним та фізико-математичним. 1835 року відкрився юридичний факультет, а 1847 року — медичний. Філософський згодом розділився на два самостійні факультети. З такою структурою університет працював до 1917 року.

Університет Святого Володимира, початок 1910-х років
Пам'ятник Миколі І, навпроти Київського Університету, 1917

До Жовтневого перевороту в університеті викладали відомі вчені: математики Борис Делоне, Д. О. Граве, М. А. і А. А. Дяченки, Б. Я. Букреєв (з 1889 до 1962), фізики М. М. Шіллер, Й. Й. Косоногов, М. П. Авенаріус, астрономи В. Фабриціус, Р.  Фоґель, М. Ф. Хендриков, зоологи О. О. Ковалевський, О. М. Сєверцов, О. О. Коротнєв, історики і філософи М. О. Максимович (перший ректор), М. І. Костомаров, М. В. Довнар-Запольський, В. С. Іконніков, М. П. Драгоманов, І. В. Лучицький, Ю. А. Кулаковський, літератор М. П. Дашкевич, філолог В. М. Перетц, юристи О. Ф. Кістяківський, М. К. Ренненкампф, С. Й. Богородський, Г. І. Ейсман, економісти М. Х. Бунге, І. В. Вернадський (батько першого президента АН УРСР — НАНУ, академіка В. І. Вернадського), хіміки С. М. Реформатський, О. П. Ельтеков, М. А. Бунге, механік Г. К. Суслов, геолог М. І. Андрусов, вчені-медики В. О. Бец, Н. А. Хржонщевський, М. В. Скліфосовський, Г. М. Мінх, В. В. Підвисоцький, Ю. К. Шимановський, В. К. Високович, В. О. Караваєв, Ф. С. Цицурін, В. П. Образцов, М. М. Волкович, патолог В. К. Ліндеман, гігієніст О. В. Корчак-Чепурківський, архітектор В. І. Беретті та інші. Частина з них були випускниками університету.

Ще від середини 19 ст. університет став одним із осередків науки і передової громадської думки в Україні. Тут вчилися члени Кирило-Мефодіївського товариства — В. М. Білозерський, Г. А. Андрузький; Т. Г. Шевченко працював в 1845-47 рр. в Археографічній комісії при університеті. До 1917 р. університет підготував близько 20 тисяч спеціалістів. Активні учасники Київсько-Харківського товариства були ініціаторами заснування недільних шкіл.

Меморіальна дошка Тарасові Шевченку на фасаді Червоного корпусу Київського університету

Університет названо у 1939 році на честь українського поета Тараса Шевченка. Після закінчення Петербурзької академії мистецтв він працював тут як співробітник археографічної комісії (у 1845-46 роках). Розгром у 1847 році Кирило-Мефодіївського товариства й арешт Шевченка перервали його роботу, але не знищили зв'язки поета з університетом. Після звільнення Шевченко написав «Букварь Южнорусский» для недільних шкіл, займався його розповсюдженням, листувався з першим ректором Університету Михайлом Максимовичем.

1848 року при університеті (1-й поверх) засновано хірургічну клініку В. О. Караваєва, де оперував також М. І. Пирогов. У січні 1847 в актовому залі концертував Ф. Ліст. Тут відбувалися виставки передвижників. У 1861—1919 щомісяця видавалися «Университетские Известия», працювало 10 наукових товариств: дослідників природи, фіз.-математичне, фіз.-хімічне, хірургічне, історичне Нестора-літописця, юридичне… В 1883 було засновано університетську мед. клініку (тепер.бульвар Шевченка № 17). 1880 в університеті було проведено випробування першої у світі системи одночасного телеграфування і телефонування по одному й тому ж дроту (винахідник Г. Г. Ігнатьєв).

В середині 1880-х рр. в університеті налічувалось близько 20 музеїв та навчальних кабінетів. Основу найстаріших його музеїв — Ботанічного, Зоологічного, Геологічного складали надходження від Кременецького ліцею і Віленського університету. Так само після передачі у 1834 р. колекцій з Віленського університету, Уманського, Луцького та Почаївського училищ виник нумізматичний кабінет. Вже в день урочистого відкриття до Київського університету надходять археологічні колекції з розкопок стародавнього Києва разом з планами і картами, а до мінералогічного кабінету колекція мінералів та інших експонатів. Зібрання старожитностей університету, згодом перетворилося на перший в Києві археологічний музей, що на поч. ХХ ст. мав більш як 11 тисяч одиниць зберігання. І хоча від них вціліло дуже мало, натомість збереглися традиції створення і використання музейних колекцій, що інтегровані в навчальний та науковий процеси як база для якісної освіти. Нині це осередки наукової діяльності викладачів, студентів і аспірантів, справжні лабораторії, що мають вузькоспеціальний характер, тісно пов'язані з галузевою науковою роботою, а їхні фонди є як результатом наукової діяльності, так і використовуються у дослідних цілях.

Сьогодні музеїв різних профілів в університеті десять, кожен з яких має свою цікаву історію заснування, поповнення і розвитку, тісно пов'язану з діяльністю наукових шкіл та видатних діячів науки. До музеїв історичного профілю належать: Музей історії університету, Археологічний музей, Етнографічний музей; до природничого — Ботанічний сад імені академіка О. В. Фоміна, Ботанічний музей, Геологічний музей, Зоологічний, Музей природи Канівського природного заповідника, а серед галузевих — Музей історії астрономічної обсерваторії і Лінгвістичний музей. Але більшість з них можна назвати комплексними, що поєднують в собі ознаки різних профілів. Майже всі музеї мають меморіальні розділи, або куточки присвячені видатнім діячам університетської науки.

У 1915-16 роках університет було евакуйовано до Саратова, у 1919-20 до університету були приєднані Вищі жіночі курси, Київський юридичний інститут та інші навчальні заклади.

СРСР[ред.ред. код]

Протягом 1920-32 на базі університету функціонували інститути народної освіти ім. Драгоманова (до 1930), соціального виховання, професійної освіти, фізико-хіміко-математичний. В 1933 університет відновлено у складі 7 факультетів. У 1939 закладові присвоєно ім'я Т. Г. Шевченка.

Під час німецької окупації університет було відкрито в листопаді 1941 р., його ректором був призначений К. Т. Штеппа[8], але вже в 1942 р. закрито.

Водночас значна частина персоналу відступила з радянськими військами і була евакуйована до м. Кзил-Орди Казахської РСР, де в 1942-43 К. У. було злито з Харківським в Об'єднаний український університет.

Після визволення Києва в листопаді 1943 р., незважаючи на заподіяні німецькими окупантами руйнування (висаджено в повітря головний корпус, знищено кабінети, бібліотеки), в січні 1944 університет відновив свою діяльність. У 1949 функціонувало 12 факультетів. 1960 року в університеті відкрито факультет студентів закордонних держав.

Україна[ред.ред. код]

Мітинг біля стін Київського університету 24 липня 1990 р.

Указ Президента України від 21 квітня 1994 р. встановив, що Київський університет імені Тараса Шевченка є національним університетом зі статусом самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу, який здійснює свою діяльність відповідно до власного Статуту.

25 листопада 1999 року Леонід Кучма збільшив автономію університету, підпорядкувавши його Президенту України, і прирівняв посаду ректора університету до статусу міністра України[9]. Через дев'ять років, 5 травня 2008 року, Віктор Ющенко віддав вказівку реформувати Київський університет, з метою перетворити його на головний навчально-науковий центр України[10]. Він також надав університету права на затвердження індивідуальних умов прийому абітурієнтів, визначення чисельності студентів, слухачів, аспірантів, докторантів, здобувачів наукових ступенів кандидата та доктора наук[10].

29 липня 2009 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 795 про Київський університет, згідно з якою університету надано статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу, передбачення збільшення протягом 2011—2012 років на 30 відсотків розмірів посадових окладів, ставок погодинної заробітної плати науково-педагогічних та наукових працівників і на 20 відсотків — стипендії студентів університету, також починаючи з 2011 року під час складання проекту Державного бюджету України мають бути закладені кошти для організації стажування 200 науково-педагогічних та наукових працівників, 1000 студентів і аспірантів Університету у провідних зарубіжних науково-навчальних центрах, фінансування наукових досліджень в обсязі не менш як 25 відсотків коштів державного бюджету, що передбачаються для його утримання, придбання обладнання та новітніх засобів навчання, проведення реконструкції навчальних корпусів, спортивного комплексу, стадіону, інженерних мереж і доріг, спорудження Палацу студентів, будівництва житлового будинку на 200 квартир для співробітників та гуртожитків для студентів Університету (не менш як на 2000 місць), упорядження території Ботанічного саду імені академіка О. Фоміна, облаштування на території Канівського природного заповідника (Черкаська область) пам'ятних історичних місць, пов'язаних з іменем Т. Г. Шевченка[11].

Кампуси і корпуси[ред.ред. код]

Після заснування університет містився у приватних приміщеннях на Печерську; йому було присвоєно ім'я святого Володимира. Зараз головний корпус університету (1837—1842, архітектор В. І. Беретті) міститься на вулиці Володимирській, 60, окремі гуманітарні факультети — на бульварі Шевченка, 14 (колишня Перша гімназія, споруджена за проектом О. В. Беретті), ряд інститутів та факультетів — на проспекті Академіка Глушкова, 6 (1954-1970-і, В. Є. Ладний, В. Є. Коломієць, інж. В. Я. Дрізо) та вулиці Васильківській, 90, на вулиці Мельникова, 36/1; бібліотека (1939, В. О. Осьмак і П. Ф. Альошин) на вулиці Володимирській, 58, ректорат університету (40-і рр. ХІХ ст.) на вулиці Володимирській, 64.

Червоний корпус[ред.ред. код]

Офіційні кольори КНУ

На фасаді головного корпусу встановлено пам'ятний знак викладачам і студентам університету, меморіальну дошку Т. Г. Шевченку та меморіальну дошку Штабу винищувального батальйону. На фасаді гуманітарного корпусу встановлено меморіальну дошку М. І. Пирогову.

Будинок Головного (Червоного) корпусу університету (вул. Володимирська, 60); збудований у 1837—1842 рр. у формах класицизму за проектом архітектора Вікентія Івановича Беретті (1781—1842). Будівля представляє собою величезний замкнений корпус з внутрішнім двором, довжина фасаду сягає 145,68 м.

Стіни корпусу пофарбовано у червоний колір, чавунні бази та капітелі колон — у чорний. Це відповідає кольорам стрічок ордену Святого Володимира (заснований у 1782), чиє ім'я носив університет, тому девіз ордену «Користь, честь і слава» (лат: «Utilitas, Honor et Gloria») був і його девізом. Зведений на вершині пагорба, будинок університету суттєво вплинув на формування архітектурного обличчя Києва в XIX столітті.

Жовтий корпус[ред.ред. код]

Будинок Гуманітарного (Жовтого) корпусу університету (бульв. Т. Шевченка, 14); збудований в 1850—1852 рр. у формах класицизму за проектом архітектора Олександра Вікентійовича Беретті (1816—1895), сина В. І. Беретті, автора проекту Головного корпусу університету. Будинок належав Першій гімназії. В гімназії викладали визначні історики М. Берлинський та М. Костомаров. Серед її вихованців — художники Микола Ґе та В. Левандовський, історик М. Закревський, економіст М. Бунге, поет М. Гербель, скульптор П. Забіла, письменники М. Булгаков та К. Паустовський, майбутні академіки Є. Тарле та О. Богомолець, А. Луначарський. У 1919 р. в будинку гімназії жив перший президент Академії Наук України академік В. Вернадський. З 1959 р. будівля є навчальним корпусом університету.

Бібліотека ім. М. Максимовича[ред.ред. код]

Фасад Університетської Наукової бібліотеки імені М. Максимовича

Будинок Бібліотеки університету ім. М. Максимовича (вул. Володимирська, 58) збудований у 1939—1940 рр. у стилі неокласицизму за проектом архітекторів В. О. Осьмака та П. Ф. Альошина як гуманітарний корпус університету. Бібліотечні фонди складають 3,52 млн видань. Це найбільша за розмірами своїх фондів наукова університетська бібліотека в Україні.

Будинок бібліотеки разом з будинком філії № 1 Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (вул. Володимирська, 62), збудованим за проектом тих же архітекторів у 1929—1930 рр., та Головним (Червоним) корпусом університету складають цілісний архітектурний ансамбль.

Університетське містечко[ред.ред. код]

Корпуси факультету кібернетики, соціології та механіко-математичного факультету Київського університету

Забудова комплексу нових корпусів університету ведеться з 60-х років XX століття на південно-західній околиці Києва (навпроти Національного центру виставок і ярмарків). Автори проекту — архітектори В. Є. Ладний, М. П. Будиловський, В. Є. Коломіець, інженер В. Я. Дризо.

Проект комплексу споруд Інститутів міжнародних відносин і журналістики (вул. Мельникова, 36) розробили архітектори «Київпроекту» О. Носенко, І. Шпара, Ю. Духовичний, О. Кліщук та Я. Віг. Їх проект у 1995 р. був удостоєний Державної премії України в галузі архітектури[12].

Зоологічний музей[ред.ред. код]

Зоологічний музей Київського університету розміщений у «червоному» корпусі, у його лівому крилі, на ІІІ поверсі. Музей має дві великі експозиційні зали та велику фондову колекції, що розміщена в окремих приміщеннях і включає різні групи безхребетних та хребетних тварин. У штаті музею — досвідчені зоологи, які є кураторами відповідних частин колекції. Музей започатковано наприкінці ХІХ ст. як кабінет зоології, який згодом переріс в велике зоологічне зібрання, одне з найбільших в Україні.

Ботанічний сад[ред.ред. код]

Долина магнолій Університетського Ботанічного саду

Університетський Ботанічний сад імені Академіка Олександра Фоміна (1869—1935) закладений у 1839 році за планом архітектора В. І. Беретті ботаніком Р. Е. Траутфеттером. Загальна площа становить 22,5 гектара, в колекції саду понад 10 тисяч видів, форм та сортів рослин.

Кліматрон в Ботанічному саді імені Академіка О. В. Фоміна; висота його після реконструкції 1977 р. становить близько 33 метрів і є найбільшою у світі. Перший оранжерейний комплекс збудовано у 1846—1849 рр. для колекції тропічних та субтропічних рослин, яка налічує зараз понад 2 тисяч одиниць і є однією з найбільших в Європі.

Астрономічна обсерваторія[ред.ред. код]

Астрономічна обсерваторія Київського університету (вул. Обсерваторна, 3) заснована в 1845 році. Спершу планувалося розмістити університетську обсерваторію в приміщенні головного корпусу університету (про що свідчать наявні архітектурні проекти будівлі), однак пізніше вирішили побудувати для неї окрему будівлю. Це завдання знову довірили Вікентію Беретті, за чиїм проектом вона і була побудована в 1841—1845 роках і офіційно відкрита 7 лютого 1845 року.

Структура університету[ред.ред. код]

Барельєф зі стін корпусу факультету радіофізики, електроніки та комп'ютерних систем Київського університету з цитатами з віршів українських поетів Т. Шевченка та П. Тичини (частина барельєфної композиції «Підкорення простору» (автори — А. Григоров, М. Машко, В. Прядка, А. Гайдамака, 1975—1979 р.р.))

Київський національний університет імені Тараса Шевченка — багатогалузевий навчально-науковий комплекс, до складу якого входять 14 факультетів, 8 інститутів, 1 відділення, 2 коледжів та 21 підрозділ[13].

Факультети[ред.ред. код]

Інститути[ред.ред. код]

Відділення[ред.ред. код]

Коледжі[ред.ред. код]

Підрозділи[ред.ред. код]

Стадіон та спортивний комплекс університету

Інше[ред.ред. код]

Університет є співзасновником трьох інститутів та двох коледжів. В цих структурах вчаться понад 30 тис. студентів.

В університеті здійснюється підготовка та перепідготовка фахівців з 31 напрямку й 81 природничих та соціально-гуманітарних спеціальностей і 157 спеціалізацій за ступеневою системою — бакалаври (4 роки) та спеціалісти (1 рік) або магістри (1,5-2 роки).

Щорічний конкурс до університету становить понад 3 чол. на місце, а на окремих факультетах — 6-11 чол. Це свідчить про високий рейтинг Київського університету.

В університеті працюють понад 2000 науково-педагогічних та понад 1000 наукових працівників на 160 кафедрах. Вчені ступені і звання мають понад 72 % викладачів, зокрема 18,25 % (371) викладачів — доктори наук, професори; 12 академіків та 19 членів-кореспондентів державних академій. Щороку науковці та викладачі університету публікують монографії, підручники, навчальні посібники та наукові статті, у тому числі за кордоном і у фахових виданнях.

Міжнародне співробітництво[ред.ред. код]

На початок 2012 університет співпрацював зі 175 партнерами у 55 країнах світу.[18]

Ректори[ред.ред. код]

Меморіальна дошка на честь першого ректора Київського університету М. Максимовича
  1. Максимович Михайло Олександрович (1834—1835 рр.)
  2. Цих Володимир Францович (1836—1837 рр.)
  3. Неволін Костянтин Олексійович (1837—1843 рр.)
  4. Федоров Василь Федорович (1843—1847 рр.)
  5. Траутфеттер Рудольф Ернестович (1847—1859 рр.)
  6. Бунге Микола Християнович (1859—1862, 1871—1875, 1878—1880 рр.)
  7. Іванишев Микола Дмитрович (1862—1865 рр.)
  8. Мітюков Каллиник Андрійович (1865 р.)
  9. Матвєєв Олександр Павлович (1865—1871, 1875—1878 рр.)
  10. Феофілактов Костянтин Матвійович (1880—1881 рр.)
  11. Рахманінов Іван Іванович (1881—1883 рр.)
  12. Ренненкампф Микола Карлович (1883—1890 рр.)
  13. Фортинський Федір Якович (1890—1902 рр.)
  14. Бобрецький Микола Васильович (1903—1905 рр.)
  15. Цитович Микола Мартініанович (1905—1917 рр.)
  16. Де-Метц Георгій Георгійович (1917 р.)
  17. Садовень Олексій Андрійович (1917—1918 рр.)
  18. Спекторський Євген Васильович (1918—1919 рр.)
  19. Грунський Микола Кузьмович (1919—1920 рр.)
  20. Лобода Микола Іванович (1921—1924 рр.)
  21. Карпеко Олександр Олександрович (1924—1925 рр.)
  22. Семко-Казачук Семен Михайлович (1926—1929 рр.)
  23. Артемський Андрій Якович (1929—1930 рр.)
  24. Грищенко Микита Минович (1930—1932 рр.)
  25. Мельников Дмитро Федорович (1933—1934 рр.)
  26. Левік Рувім Самійлович (08.1934-10.1934 рр.)
  27. Кушнарьов Михайло Андрійович (1934—1936 рр.)
  28. Зюльков Федір Іванович (1936—1937 рр.)
  29. Давидов Іван Дем'янович (1937 р.)
  30. Чупис Микола Максимович (1937—1938 рр.)
  31. Русько Олексій Микитович (1938—1944 рр.)
  32. Штеппа Костянтин Тодосьович (1941—1942 рр., окупація)
  33. Бондарчук Володимир Гаврилович (1944—1951 рр.)
  34. Голик Олександр Захарович (1951—1955 рр.)
  35. Швець Іван Трохимович (1955—1969 рр.)
  36. Білий Михайло Улянович (1970—1985 рр.)
  37. Скопенко Віктор Васильович (1985—2008 рр.)
  38. Губерський Леонід Васильович (з 2008)

Почесні доктори і випускники[ред.ред. код]

Учені й викладачі Київського університету зробили гідний внесок у розвиток науки та суспільно-політичної думки. З університетських стін вийшла ціла плеяда визначних діячів науки та культури:

Профспілка «Пряма дія»[ред.ред. код]

Незалежна студентська профспілка «Пряма дія»

Профспілку «Пряма Дія» засновано з ініціативи студентів університету в 2008. Легалізована вона була 15 квітня 2009 року. Наразі профспілка має осередки в й в інших університетах Києва, а також в кількох обласних центрах України.

Така назва зумовлена тим, що в середині 90-х років у Києві вже існувала студентська профспілка під назвою «Пряма дія». За час свого існування профспілка провела ряд акцій, спрямованих на захист прав студентів. Профспілка проіснувала до 1998 року.

Головними напрямами діяльності профспілки є:

  • Відстоювання ідеї безплатної освіти, опір комерціоналізації навчання.
  • Захист соціальних прав студентів (умови в гуртожитках, підвищення стипендій, виступає проти поборів, експлуатації студентів тощо).
  • Створення низової студентської організації, котра базується на горизонтальних принципах координації та формує відносини у сфері освіти на засадах рівності, прямої демократії та кооперації.[19]

Нагороди та репутація[ред.ред. код]

У щорічному міжнародному рейтингу 600 найкращих вишів світу британської міжнародної компанії Quacquarelli Symonds[en] під назвою «QS World University Rankings» 2014—2015 Київський університет опинився у групі вишів «421-430»[20]. Це кращий результат порівняно з 2013 та 2012 роками[21]. КНУ випередив інші 5 вишів України, що цього року також опинились у рейтингу.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка в 2009 році зайняв перше місце серед 234 вітчизняних вузів в загальнонаціональному рейтингу найкращих українських навчальних закладів Компас-2009, проведеного спільно журналом Корреспондент та компанією «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ) при підтримці Світового банку, при складанні якого враховувалася думка працедавців, випускників вишів та експертів[22],[23].

За версією Webometrics Ranking of World Universities у 2010 р. КНУ єдиний з українських вишів увійшов до 100 найкращих університетів Центральної та Східної Європи (67 місце) (критерій рейтингу — кількість згадок про університет в Інтернеті)[24], за тим же критерієм він зайняв 1-е місце в рейтингу найпрестижніших вузів України[25], і зайняв 1346-е місце серед 6000 найкращих університетів світу[26].

За показниками моніторингу наукових установ та вищих навчальних закладів відповідно до рівня міжнародного цитування наукометричної бази даних SCOPUS станом на 15.01.2009, Київський національний університет імені Тараса Шевченка зайняв перше місце в рейтингу 75 вітчизняних вишів за критерієм статистики цитованості публікацій університетських науковців. Кількість цитувань у Scopus: 1.Київський національний університет імені Тараса Шевченка 7294/14695[27].

Згідно з проведеним у 2008 році загальнонаціональним рейтингом «Компас», що ґрунтувався на думці працедавців, про відповідність знань і навичок випускників вітчизняних вузів запитам ринку праці, перше місце рейтингу серед 228 українських вузів посів Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Київ)[28].

Згідно з рейтингом університетів проведеним тижневиком Дзеркало тижня в 2007 році Київський університет так само зайняв перше місце серед 200 українських вищих навчальних закладів усіх форм власності[29].

У 2005 році в рейтингу Корресподент.net Лучшие вузы Украины глазами работодателей Київський університет зайняв перше місце[30].

В Радянському Союзі Київський державний університет (КДУ) входив у першу трійку найкращих університетів країни (разом з Московським державним університетом та Санкт-Петербурзьким державним університетом).

26 квітня 1984 року на честь власного 150-річчя Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка отримав Орден «за видатні досягнення в області розвитку народного господарства, науки і культури».

Університет в релігії, культурі та мистецтві[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Користь, Честь і Слава
  2. УХВАЛА Вченої ради «Про кадрову політику Київського національного університету імені Тараса Шевченка»
  3. Там само
  4. Деякі питання надання вищим навчальним закладам статусу…| від 03.02.2010 № 76
  5. П. Даниляк. Тадеуш Чацький та його роль у розвитку освіти на Правобережній Україні… С. 64
  6. Дело об открытии юридического факультета от 31 августа 1834 г. по 17 января 1835 г. — Державний архів м. Києва. — Ф. 16. — Оп. 465. — Спр. 6.
  7. http://holiday.univ.kiev.ua/
  8. http://shron.chtyvo.org.ua/Astafiev_Oleksandr/Kost_Shtepa.pdf
  9. Указ Президента України «Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка» від 25 листопада 1999 року
  10. а б Указ Президента України «Про заходи щодо підвищення статусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка» від 5 травня 2008 року № 412
  11. Постанова уряду про Київський університет. 4 серпня 2009. Процитовано 29 грудня 2012. 
  12. Відзнаки та нагороди // Веб-сайт АТ «Київпроект»
  13. Факультети, інститути та підрозділи
  14. Навчально-науковий центр радіаційної безпеки
  15. Національний контактний пункт
  16. Науковий парк Київський університет імені Тараса Шевченка
  17. Лінґвістичний музей КНУ імені Тараса Шевченка
  18. Автореферат дисертації Антонюк Т. Д.
  19. http://direct-action.org.ua/about
  20. 6 українських вишів потрапили до топ-1000 світового рейтингу // http://life.pravda.com.ua
  21. TARAS SHEVCHENKO NATIONAL UNIVERSITY OF KYIV RANKINGS http://www.topuniversities.com
  22. Корреспондент опубликовал рейтинг лучших украинских вузов
  23. Рейтинг ВУЗов Украины «Компас»
  24. [1]
  25. University Ranking in Ukraine // Webometrics Ranking of World Universities
  26. Top 6000 Universities // Webometrics Ranking of World Universities
  27. [2]
  28. Складено рейтинг вузів, навчання в яких має найбільшу практичну цінність і кар'єрні перспективи
  29. [3]
  30. Рейтинг «Корреспондента»: Лучшие вузы Украины глазами работодателей

Джерела та література[ред.ред. код]

  • З іменем святого Володимира: Київ. ун-т у док., матеріалах та спогадах сучасників: у 2 кн. — К. : Заповіт, 1994. — Кн. 1–2.
  • Киевский университет : док. и материалы, 1934–1984 / сост. : В. А. Замлинский, А. А. Буравченков, А. В. Долинский [и др.]. – К. : Вища шк., 1984. — 191 с.
  • Шульгин В. История университета св. Владимира / сочинение Виталия Шульгина, ординарного проф. ун-та св. Владимира ; [сост. В. Короткий ; гл. ред. С. Головко]. — К. : Лыбидь, 2010. — ХХХVI, 240 с. : ил., табл., портр. — ISBN 978-966-06-0570-1.
  • Казьмирчук М. Г. Відновлення класичного університету в Києві та його діяльність у довоєнний період (1933—1941 рр.) / М. Г. Казьмирчук ; вступ. сл. Г. Д. Казьмирчука. — К. : Логос, 2011. — 108 с. — ISBN 978-966-171-460-0.
  • Київський університет за 50 років Радянської влади / редкол. : І. Т. Швець (голова) [та ін.]. – К. : Вид-во Київ. ун-ту, 1967. – 191 с. : іл.
  • Киевский університет сегодня / М. У. Белый, А. Н. Алексюк, А. Ф. Кизченко [и др.]. — К. : Вища шк., 1984. — 105 с.
  • Наука в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на зламі тисячоліть / В. В. Скопенко, О. В. Третяк, В. І. Андрейцев [та ін.]. — К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2002. — 329 с. : іл.
  • Черняк С. Освітня діяльність Київського університету ім. св. Володимира (1833- 1863) / С. Черняк. — К. : Академперіодика, 2011. — 251 с. — ISBN 978-966-360-164-9.
  • Сторчай О. В. Мистецька освіта в Київському університеті (1834—1924 рр.) / О. В. Сторчай. — К. : Щек, 2009. — 335 с. — ISBN 978-966-2031-07-1.
  • Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури : матеріали наук.-теорет. конф., присвяч. 165-річчю ун-ту : зб. ст. : [у 2 ч.] / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 1999. – Ч. 1–2.
  • Попов П. М. Шевченко і Київський університет / П. М. Попов. — К. : Вид-во Київ. ун-ту, 1964. — 79 с.
  • Сторінки історії. Видатні вчені / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка  ; ред. Н. Прохоренко. — К. : Бібліотека українця, 1999. — 270 с. : портр.
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка: незабутні постаті / авт.-упоряд. : О. Матвійчук, Н. Струк; редкол. : В. В. Скопенко (голова) [та ін.]. — К. : Світ успіху, 2005. — 463 с. : іл. — ISBN 966-8352-09-2.
  • Ректори Київського університету, 1834—2006 / В. В. Скопенко, В. А. Короткий, Т. В. Табенська. — К. : Либідь, 2006. — 335 с. : іл. — ISBN 966-06-0464-5.
  • Ульяновський В. Останній ректор Університету святого Володимира Євген Васильович Спекторський / В.Ульяновський, О. Скиба. — К. : Київ. ун- т, 2007. — 311 с. — ISBN 966-594-968-3.
  • Почесні члени і доктори Університету св. Володимира / авт.-упоряд. : В. А. Короткий, Т. В. Табенська, Ю. В. Цимбал. — К. : Либідь, 2005. — 327 с. : портр. — ISBN 966-06-0393-2.
  • Вчені-хіміки Університету св. Володимира (1834—1919) / В. В. Скопенко, Т. В. Табенська, В. А. Короткий [та ін.]. — К. : Прайм, 2001. — 159 с. : портр., табл. — ISBN 966-95679-9-8.
  • Київський національний університет ім. Тараса Шевченка: імена славних сучасників / редкол. : В. В. Скопенко (голова) [та ін.]. — К. : Світ успіху, 2004. — 287 с. : іл., табл., портр. — (Знавці своєї справи). — ISBN 966-8352-09-2.
  • Київський національний університет ім. Тараса Шевченка: шляхами успіху / редкол: В. В. Скопенко (голова) [та ін.]. — К. : Світ успіху, 2008. — 255 с. : іл., портр. — (Імена славних сучасників). — ISBN 978-966-8352-30-0.
  • Журналісти з Київського університету: спогади, світлини, імена / А.  Ф. Горлов, М. Г. Махінчук, М. М. Сорока [та ін.]. — Фастів: Поліфаст, 2008. — 383 с. : іл. — ISBN 978-966-7758-71-4.
  • Корнійчук В. П. Унікальність і неповторність університетського прориву / В. П. Корнійчук. — К. : М. П. «Леся», 2008. — 55 с. — ISBN 966-8126-21-1.
  • Користь, честь і слава: до 180-річчя від дня заснування Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1834) // Дати і події, 2014, друге півріччя: календар знамен. дат № 2 (4) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 21–25.

Посилання[ред.ред. код]