Київ (журнал)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ЖУРНАЛ «КИЇВ»
Країна видання Україна Україна
Тематика Літературно-художній і громадсько-політичний журнал письменників України
Періодичність виходу Щомісячник
Мова українська
Адреса редакції Київ: 01010; вул. М. Омеляновича-Павленка, 3.[1] тел. (044) 280-42-68, Email: zhur-kiev@ukr.net
Головний редактор Теодозія Зарівна
Засновано 1983
Обсяг 192 сторінки[2]
Передплатний індекс (Укрпошта) 74257
ISSN 0208-0710

Вебсторінка: Журнал «КИЇВ» на Facebook

«Київ» — літературно-художній і громадсько-політичний журнал письменників України. Видається з 1983 року.

Засновники[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Журнал «Київ» було створено у 1983 році. Першим його головним редактором став письменник Володимир Дрозд, який очолював видання з 1983 по 1986 рік. Він писав: „Скажу без перебільшення: колектив, незважаючи на складний період становлення, здійснив подвиг, створивши буквально з нічого один із найцікавіших українських місячників того часу. Звичайно, взірцем «сміливості» ми не були, але за взірець розважливої мудрості цілком могли слугувати — у тих конкретних обставинах, у яких нам випало жити і працювати. Цензура була просто жахлива, а головне — дурна… Наше ж спрямування навіть в мордовських таборах помітив Василь Стус, дуже позитивно відгукнувшись про художній рівень прози на сторінках «Києва»“.

Наступним керівником журналу став поет Петро Перебийніс, який пропрацював з 1986 по 2000 роки. Саме у цей час на сторінках часопису друкуються: «Далекі вогнища» Олеся Гончара; «Скрип колиски» Івана Чендея; «Третя рота», «Каїн», «Мазепа» Володимира Сосюри; ранні оповідання та роман «Сонячна машина» Володимира Винниченка; поетичні добірки Дмитра Павличка, Івана Драча, Бориса Олійника, Василя Стуса тощо… Публікації супроводжувалися постійними переслідуваннями і викликами «на килим» у «високу хату» (приміщення ЦК компартії, що містилося на вул. Банковій). Якраз на той час тираж журналу перевищує п′ятдесят тисяч екземплярів на місяць.

З 2000 по 2004 рік головним редактором працює прозаїк Олександр Васильківський. Про роки роботи у журналі він напише: „Ми робили свою справу чесно, зоряне небо було над нами, а моральний закон у нас. Свідчення тому найправдивіше, котре вже не перепишеш — майже сорок тисяч журнальних сторінок, це ж скільки томів літературно-мистецької хроніки… Починали в одній державі — продовжуємо в іншій“.

Письменник Віктор Баранов очолював журнал із 2004 по 2014 рік. Про своє редакторування він згадував: „«Київ» — іще один мій нескінченний біль. З лютого 2008 року «молода команда» Черновецького перестала фінансувати випуск журналу. Де ми дістаємо кошти на папір, друк, сплату комунальних послуг і таке інше — знає тільки господь і головний редактор часопису. В цих умовах ми не маємо змоги тішити наших авторів гонораром. Ті, що нарекли себе українською елітою, абсолютно байдужі до наших проблем“.

З листопада 2014 року головний редактор журналу — письменниця Теодозія Зарівна.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Володимир Дрозд. Линвоходці над ареною з дикими звірами. ж. «Київ»,№ 1, 2003, с. 6 — 9.
  • Петро Перебийніс. «Київ» — пісня моя золота. ж."Київ", № 1, 2003, с.10- 15.
  • Олександр Васильківський. Дім на Десятинній, ж, «Київ», № 1, 2003, с.16 — 19.
  • Віктор Баранов. П′ятнадцять років з Петром Перебийносом. У книзі «Тут і сьогодні». Київ, Видавничий Дім Дмитра Бураго, с.122-126.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]