Клан Скотт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нашоломник клану Скотт.
Герб вождів клану Скотт.
Тартан клану Скотт.

Клан Скотт (англ. — Clan Scott, гельск. — Clan Scotach) — клан Скотах — один з кланів рівнинної частини Шотландії — Лоулендсу. У свій час це був найсильніший клан Шотландського Прикордоння.

Гасло клану: Amo — Я люблю (лат.)

Військовий клич клану: ‘a Bellendaine! — За Беллендайне! також: «Клан Скотт іде!» (Беллендайне — місце збору клану Скотт, що розташоване у старих родових землях клану в Ранкілберні)

Землі клану: Шотландське Прикордоння

Символ клану: гілка чорниці

Вождь клану: Річард Уолтер Джон Монтегю Дуглас Скотт — Х герцог Буклевх (Баклі), ХІІ герцог Квінсберрі

Резиденція вождя клану: Замок Бовхілл-хаус

Історична резиденція вождя клану: Замок Далкейт-палас

Ворожі клани: Дуглас, Керр, Еліотт

Історія клану Скотт[ред.ред. код]

Походження клану Скотт[ред.ред. код]

Слово Скотті (Scotti) в часи Римської імперії використовувалось щодо всіх жителів Ірландії, які були кельтами і належали до різних кельтських племен. У ті часи ірландці часто робили напади на узбережжя Британії, тому слово «скотті» було синонімом розбійників і піратів. У давньоірландській мові слово «скотт» означало «пастухи» та «викрадачі худоби». У IV—V століттях ірландські племена аочали пересилятися з Ірландії на територію нинішньої Шотландії витісняючи і асимілюючи корінне населення — піктів. Слово «Скотт» стала самоназвою цих племен. Поступово назва «скотт» поширилась на все населення нинішньої Шотландії. Історик Джордж Фрейзер Блек зазначає, що в давніх рукописах згадується Uchtred Filius Scott — Ухтред син Скотта, в документах, що датуються 1120 роком. Він вважається засновником клану Скотт. Судячи по всьому клан має кельтське походження. Але є версія, що він виник на півночі Англії, а потім переселився в Шотландію.

Ухтред мак Скотт мав двох онуків — Річарда, що став предком гілки клану Скотт Бакклеух та Майкла, що став предком гілки клану Скотт Балвері.

У 1195 році Хенрікус ле Скотте згадується в грамотах щодо земельної власності Девіда — графа Стратерн як свідок. На початку ХІІІ століття майстер Ісаак Скотт згадується в грамотах щодо земельної власності єпископа Сент-Ендрюс як свідок.

Майкл Скотт «Майстер» (1175—1232) належав до гілки клану Скотт Балвері, він був одним з найосвідченіших людей свого часу, був відомим в Шотландії вченим і філософом, якого Вальтер Скотт описав в своєму творі «Пісня останнього менестреля», пише про нього як про людину, що мала «пристрасть до хитромудрих досліджень в галузі астрології, алхімії, фізиогноміки та хіромантії. І був відомий серед сучасників як чаклун.»

Чотири покоління після Ухтреда сер Річард Скотт одружився на спадкоємиці вождя клану Муртокстоун (гельск. — Murthockstone) і отримав як посаг чисельні землі і маєтки. Сер Річард був призначений охоронцем лісів Еттрік і це йому принесло додаткові володіння — землі Ранкілбурн (гельск. — Rankilburn). Новий лерд Скотт побудував свою резиденцію в замку Букклеух (гельск. — Buccleuch) або Баклі, а також робудував маєтки, що називались так само.

XIV століття — війна за незалежність Шотландії[ред.ред. код]

Син сера Річарда — сер Майкл Скотт — ІІ лерд Букклеух (Баклі) був переконаним прихильником Роберта Брюса під час Війни за незалежність Шотландії. Майкл Скотт відзначився в битві під Халідон Хілл в 1333 році, він був одним з небагатьох воїнів, хто лишився живий в цій жахливій битві. Але пізніше він загинув під час битви під Дарем у 1346 році. Майкл залишив двох синів — Роберта Скотта, що став ІІІ лайрдом Скотт і Джон Скотт, що заснував гілку клану — Скотт Сайнтон. Від цієї гілки виникли потім лорди Полварт. Роберт Скотт помер в близько 1389 року, ймовірно, від ран, отриманих в битві під Оттербурн.

XV—XVІ століття[ред.ред. код]

Роберт Скотт V лерд Букклеух (Баклі) успадкував землі і маєтки клану в 1402 році після того як його батько Волтер Скотт загинув у бою. У 1420 році він придбав половину землі Бранксголм і зміцнив маєтки клану Скотт. Він був активно підтримував короля Шотландії в його боротьбі проти сильного клану Дуглас. Коли король переміг клан Дуглас, клан Скотт був нагороджений землями, які були конфісковані в клану Дуглас. У 1463 році землі Бранксголм стали вільним баронством з правом дарувати королю червону троянду щорічно на день святого Іоанна Хрестителя.

Клан Скотт став одним з найпотужніших прикордонних кланів Шотландії до кінця XV століття і вождь клану міг у будь-яку мить виставити армію чисельністю тисячу списів. Як і більшість кланів Шотландського Прикордоння клан Скотт здійснював рейди на територію Англії з метою захоплення військової здобичі і ворогував з сусідніми шотландськими кланами, зокрема ворогував з кланом Керр. Ворожнеча почалась 25 липня 1526 року, коли сер Вальтер Скотт Баклю почав атаку під час битві під Мелроуз з метою врятувати молодого короля Шотландії Джеймса V, якого захопив Дуглас — граф Ангусу та Дарніку. Під час цієї атаки був вбитий Керр Кессфорд. Сер Вальтер Скотт був також поранений під час бою. Клан Скотт пізніше воював проти Англії і брав участь у битви під Пінкі Клев, чотири роки по тому вождь клану Скотт був призначений наглядачем земель Ліддесдейл та Міддл. Клан Керр продовжував вороже ставитись до клану Скотт і вичікував слушного часу для помсти. У 1552 році клан Керр організував замах на сера Вальтера Скотта і вбив його в Единбурзькому замку. Ворожнеча тривала ще довго і завершилась, коли сер Томас Керр Фернігурст одружився з Джанет Скотт — сестрою Х лерда Баклі.

У 1565 році смертельна ворожнеча виникла між кланом Скотт та сусіднім кланом Еліотт. Скотт Букклеух (Баклі) разом зі своїми людьми вбив чотирьох людей з клану Еліотт за те, що вони викрали худовбу (викрадення худоби в ті часи було звичайною справою і навіть вважалося доблестю). У відповідь 300 воїнів з клану Еліотт напали на землі клану Скотт щоб помститися за своїх людей. Почалася війна між кланами Скотт та Еліотт, втрати обох кланів в боях були величезними, але потім ці клани помирилися.

Х лерд Букклеух (Баклі) був переконаним прихильником королеви Шотландії Марії Стюарт. Його син — інший Вальтер Скотт став відомим полководцем, який ввійшов в історію як «Болд Букклеух». У 1596 році він був врятований своїм васалом — Вільямом Армстронгом, що ввійшов в історію як «Кінмонт Віллі» — він звільнив Вальтера Скотта з замку Карлайл. що вважався неприступним.

XVII століття — громадянська війна на Британських островах[ред.ред. код]

Король Шотландії Джеймс VI зійшов на англійський трон і внаслідок цього утворилась особиста унія Англії та Шотландії. Метою короля стало заспокоєння Шотландського Прикордоння — земель, де століття йшла війна між англійцями та шотландцями. Будь-який непослух вождів шотландських кланів прикордоння жорстоко подавлювався силами корони. Ті вожді шотландських кланів, що звикли жити рейдерством і війною і не уявляли собі інакшого життя, покинули Шотландію і стали найманцями в чужих землях. Вальтер Скотт — І лорд Скотт Букклеух став найманцем на континенті, воював в армії принца Оранського в Нідерландах. Його син — Вальтер Скотт — ІІ лорд Скотт Букклеух (Баклі) командував полком Об'єднаних Провінцій Голландії під час війни з Іспанією. У 1619 році він отримав титул графа Баклі.

Під час громадянської війни на Британських островах Френсіс Скотт — ІІ граф Букклеух (Баклі) підтримав Національний пакт і виступив проти короля Карла I. Він в першу чергу не погоджувався з релігійною політикою короля. Френсіс Скотт привів свою кавалерію на битву проти роялістів, яких очолював Джеймс Грем — І маркіз Монтроз. Битви відбулась під Філіфау.

Френсіс Скотт — ІІ граф Букклеух (Баклі) помер у 1651 році, йому успадковувала його чотирирічна донька — Мері Скотт — ІІІ графиня Баклі. Генеральна асамблея Церкви Шотландії дозволила Мері Скотт вийти заміж у віці одинадцяти років, але вона померла у віці всього чотирнадцять років. Вона передала свої маєтки і землі сестрі — Енн Скотт, що стала найбільшою дівчиною королівства Шотландія. Король Карл II запропонував Енн Скотт одружитися з його позашлюбним сином — Джеймсом — герцогом Монмут, що після шлюбу прийняв прізвище Скотт. У день їхнього весілля молода пара отримала титули — герцог і герцогиня Букклеух (Баклі). Монмут пізніше підняв повстання проти корони і в результаті він був страчений в 1685 році і всі його були анульовані. Проте, Енн Скотт лишила собі титул герцогині Букклеух (Баклі), її права не були порушені. Вона мала онука — Френсіса Скотта, що став ІІ герцогом Баклі.

XVIII століття — повстання якобітів[ред.ред. код]

Під час повстання якобітів у 1745 році клан Скотт підтримав британський уряд і британську ганноверську династію. Капітан Джон Скотт командував І піхотним полком британської армії, що потім став називатися Королівським шотландським полком. Він був розбитий і потрапив в полон до якобітів. Це відбулось під час битви під Хайбрідж Скірмуш в серпні 1745 року. Під час цього бою дію Джон Скотт втратив сержанта і до шести чоловік убитими. Сам Джон Скотт був поранений, але якобіти з клану Макдональд Кеппох зберегли йому життя і вилікували.

Інший капітан Скотт — капітан Каролін Фредерік Скотт Гіза з VI полку переміг загін якобітів під час блокади Форт-Вільяма в березні 1746 року. Цьому ж капітану Скотту здалося в полон троє горян, що теж брали участь в бою біля Форт-Вільяма. Він повісив їх на сітці для ловіння лососів на млині в Лохой.

Коли стара гілка клану Скотт Балвері урвалась, землі і маєтки перейшли до гілки Скотт Анкрум, а потім до гілки Скотт Полварт, з якої походить найвідоміший шотландський письменник і поет Вальтер Скотт (1771—1832) — І баронет Абботсфорд. Також відомими особистостями клану Скотт були «Старий Вот» та його нездалий син Білл, що уникаючи шибиниці одружився з з Агнесою Марією Елібенк.

ХІХ — ХХ століття[ред.ред. код]

До клану Скотт належав всесвітньовідомий письменник сер Вальтер Скотт. Герцог Буклеух (Баклі) є на сьогодні великим землевласником Шотландії, він володіє величезною і цінною колекцією творів мистецтва, що відома як «колекція герцога Баклі» і зберігається нині в замках Драмлангір, Бавхілл, Боутон.

Замки клану Скотт[ред.ред. код]

  • Замок Ебботсфорд — біля Мелроуз, на південному березі річки Твід. Раніше він був резиденцією письменника і поета Вальтера Скотта.
  • Замок Айквудтауер — збудований у 1535 році, замок було відновлено як резиденцію в 1990-і роки.
  • Замок Боутон-хаус — в Нортгемптонширі, Англія, належить герцогу Баклі.
  • Замок Бовхілл-хаус — придбаний у 1747 році Френсісом Скоттом — ІІ герцогом Баклі для свого сина лорда Чарльза Скотта. Він залишається резиденцією нинішнього герцога Баклі.
  • Замок Бранксголм — став власністю клану Скотта у 1420 році.
  • Замок Далкейт-палас — в Далкейті, Мідлотіан, Шотландія, колишня резиденція герцога Баклі.
  • Замок Драмланріг — в розташований в Квінсберрі Естейт, Дамфріс і Галлоуей, Шотландія, належить герцогу Баклі.
  • Замок Драйгоуп-тауер — належав клану Скотт, тепер належить Філіфау Естейт.
  • Замок Голділендс-тауер — біля Хоїка, власність Голділендів, придбав у 1446 році сер Вальтер Скотт Баклі, замок належав Вальтеру Скотту Голділенду, що був в загоні, який врятував Кінмонта Віллі з замку Карлайл у 1596 році.
  • Замок Харден-хаус — збудований Вальтером Скоттом Харденом, в цьому замку жила леді Полварт. І лерд Харден — Вільям Скотт, придбав замок у 1501 році.
  • Замок Кіркоуп-тауер — перейшов у володіння Енн Скотт — І герцогині Баклі, вдови герцога Монмута на початку XVIII століття.
  • Замок Ньюарк — руїни — розташований біля Бовхілл, придбаний кланом Скотт близько 1423 року.
  • Замок Скотстарвіт-тауер — придбаний кланом Скотт у 1611 році і відновлений в 1620-х роках сером Джоном Скоттом Скотстарвет.
  • Замок Смайлхолм-тауер — у XV столітті відомий як фортеця Прінгл, потім був придбаний кланом Скотт, гілкою Харден.

Джерела[ред.ред. код]

  • Clan Scot Profile scotclans.com. Retrieved 30 November 2013.
  • Sellar, David (23 March 2010). «Note» (PDF). The Court of the Lord Lyon. Another example of the dropping of hyphens is that of the Duke of Buccleuch who was recognised in 1975 as Chief of the Name and Arms of Scott after dropping the hyphens in the surname Montagu-Douglas-Scott (Lyon Register, vol. 60, fol. 7-8). line feed character in |quote= at position 9 (help)
  • Way, George and Squire, Romily. Collins Scottish Clan & Family Encyclopedia. (Foreword by The Rt Hon. The Earl of Elgin KT, Convenor, The Standing Council of Scottish Chiefs). Published in 1994. Pages 314—315.
  • quoted in Hogle, Jerrold E. (2002), The Cambridge companion to gothic fiction, Cambridge University Press, p. 94, ISBN 978-0-521-79466-4
  • Way, George and Squire, Romily. Collins Scottish Clan & Family Encyclopedia. (Foreword by The Rt Hon. The Earl of Elgin KT, Convenor, The Standing Council of Scottish Chiefs). Published in 1994. Pages 128—129.
  • Duffy, Christopher. (2007). The '45, Bonnie Prince Charlie and Untold Story of the Jacobite Rising. pp. 172—173. ISBN 978-0-7538-2262-3.
  • Duffy, Christopher. (2007). The '45, Bonnie Prince Charlie and Untold Story of the Jacobite Rising. pp. 452—458. ISBN 978-0-7538-2262-3.
  • Duffy, Christopher. (2007). The '45, Bonnie Prince Charlie and Untold Story of the Jacobite Rising. p. 529. ISBN 978-0-7538-2262-3.