Класифікація Аарне–Томпсона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Система класифікації Аарне–Томпсона (Aath) - система міжнародної класифікації казок за двома покажчиками: сюжетом та типом казки була розроблена Антті Аарне у 1910 році, її доповнив Стіт Томпсон у 1928 році.

Індекси Аарне–Томпсона є одним з основних засобів у порівняльній фольклористиці при дослідженні казок народів Європи, Близького Сходу та країн, що були населені їхніми вихідцями.

У 2004 році Ганс-Йорг Уттер (Hans-Jörg Uther) випустив свою версію класифікації, і весь індекс іноді стали називати Аарне–Томпсона–Уттера (ATU).

Структура і формування[ред. | ред. код]

Аарне 1910 року написав Довідник казкових типів із допомогою колег, який був заснований на Фінських народних казках, казках братів Грімм, та народних казках Данії на основі зібрання Свена Грюндвея (Svend Grundtvig). У наступному році, він опублікував книгу Варіанти фінських казок. Каталог зібраних записів до 1908 року.

1927 року Томпсон опублікував перше видання розширеної системи, а у 1961 році - друге Типи казки. Класифікація і бібліографія. У ньому він розділив казки на сюжети та групи, та призначив кожному рядку унікальне число.

  • Казки з тваринами (Animal Tales) мають номери 1-299,
  • Казки з магією (Tales of Magic) під 300-749,
  • Релігійні (чи Легендарні) Казки (Religious Tales) під 750-849,
  • Романтичні казки (Romantic Tales) під 850-999,
  • Казки про дурного чорта/велетня (Tales of the Stupid Ogre) під 1000-1199,
  • Жарти й анекдоти (Jokes and Anecdotes) під 1200-1999,
  • Казки-Формули (Formula Tales) під 2000-2400,
  • Некласифіковані казки (Unclassified Tales), нарешті, від 2 401 до 2500.

Коли при нумерації не вистачало проміжних цифр, то додатково використовувались латинські літери. Для подальшого розширення вглиб, додавали римські цифри, а ще глибше - маленькі латинські літери. Великі оповіді, що включають у себе багато сюжетів, можуть мати не один номер, а відповідно кількості окремих унікальних сюжетів у цьому творі.

Наприклад, українська казка Котигорошко має у сюжеті магію, тому номер її сюжету 312D[1]; німецька казка про "Ганцеля і Гретель" - теж, тому має номер 327A[2]. А, наприклад, анекдот про попа із козиним голосом має сюжет із номеромę 1834. [3]

Значення і критика[ред. | ред. код]

Всі великі описи архівів у світі відсортовані за цим покажчиком, наприклад, Блумінгтон, Копенгаген, Марбург, Геттінген і Росток. Не зважаючи на часту критику за європоцентризм, що пов'язаний з обмеженістю європейськими казками, відсутність класифікації за описовими типами як сага чи легенда і тому подібне, цей індекс і донині має міжнародне значення.

Порівняльний покажчик українських казок[ред. | ред. код]

Українські казки не мають повного покажчика, хоча перелічені у багатьох іноземних порівняльних покажчиках, зокрема, у складі слов’янських та російських. Найбільші кілька спроб індексування були за участі російського літературознавця М. П. Андреєва. Найновіша версія цього покажчика для білоруських, російських та українських казок вийшла 1979 року.[4]

Покажчики народних казкових сюжетів у Інтернеті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.ruthenia.ru/folklore/sus/401.htm
  2. Hänsel_und_Gretel Hänsel und Gretel[de]
  3. Піп із козиним (віслючим) голосом: читаючи службу, бачить, що стара плаче; думає, що це її його спів пройняв; та, задоволений, питає, чого вона плаче; стара відповідає, що його голос дуже нагадує їй її стару козу (козла, осла), яку забрав вовк. http://www.ruthenia.ru/folklore/sus/anek261.htm
  4. «Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка». — Л., 1979.