Клаузула

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кла́узула, або Кла́взула (лат. clausula — закінчення) — заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся клаузули мовиться про риму).

Клаузула буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною — при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною — двох складів (посмішка), гіпердактилічною — трьох складів (характерника). Клаузула, бувши одним із складників віршового рядка, несе особливе структурне та смислове навантаження в білих віршах:

(…) І вся пустиня мов знялася вгору
І в небо ринула. На жовтім небі
Померкло сонце — око Озіріса —
І стало так, мов цілий світ осліп… (Леся Українка).

Клаузула подеколи вживається і в прозі, як кінцівка певних фраз.

Джерело[ред.ред. код]