Клаус Кінскі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Клаус Кінскі
нім. Klaus Kinski
Зображення
Клаус Кінскі на 41-у Каннському кінофестивалі (1988)
Ім'я при народженні Ніколаус Карл Ґюнтер Накшиньский
Дата народження 18 жовтня 1926(1926-10-18)
Місце народження Цоппот, Вільне місто Данциг
Дата смерті 23 листопада 1991(1991-11-23) (65 років)
Місце смерті
Громадянство Німеччина Німеччина
Професія актор, режисер
Кар'єра 1947 — 1989
Нагороди
Орден Мистецтв та літератури
IMDb ID 0001428
Офіційний сайт
CMNS: Klaus Kinski на Вікісховищі

Кла́ус Кі́нскі (нім. Klaus Kinski, справжнє ім'я Ніколаус Карл Ґюнтер Накшиньский[1], нім. Nikolaus Karl Günther Nakszyński; 19261991) — німецький актор театру і кіно. Батько акторки Настасьї Кінскі та актора Ніколая Кінскі. Грав у кіно психопатичні ролі, завдяки якиим добився міжнародного визнання, ставши одним з найбільш відомих акторів Німеччини. Найбільш значимими його роботами вважаються фільми, зняті у співпраці з режисером Вернером Герцоґом.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився в Цоппоті (тепер Сопот, Польща) на території вільного міста Данціга (тепер Гданськ, Польща) в бідній сім'ї аптекаря (і невдалого оперного співака) Бруно Накшиньского і доньки німецького пастора Зузанни Лутце. У сім'ї були ще 3 дитини старші за нього (Інге, Арне і Ганс-Йоахім). У 1931 році сім'я переїхала до Берліна, винайнявши квартиру на Вартбургштрассе, 3. З 1936 року Ніколаус відвідував гуманітарну гімназію ім. принца Генріха в Шенеберзі, але був виключений з неї, оскільки протягом семи місяців прогулював заняття. Потім він деякий час навчався у гімназії ім. Бісмарка, де його двічі залишали на другий рік. У цей час, за власних спогадами, він підробляв розсильним, чистильником взуття, двірником і мийником трупів.

Будинок, в якому народився Клаус Кінскі

Навесні 1943 року 16-річний Ніколаус було призвано на військову службу і відправлено до Голландії у військовий табір Гітлерюгенда. У мемуарах Клаус Кінскі пише, що у жовтні 1944 року він нібито покинув свою частину, але був спійманий і засуджений до страти за дезертирство. Незадовго до страти йому вдалося втекти.

«Оскільки у мене немає компаса, я біжу по колу. Мене ловлять і засуджують до смерті. Призначаються розстрільна команда і санітар. Рано вранці мене повинні страчувати.

Солдат, який охороняє мене, — невиліковно хтивий гомік.
— Тобі-то це вже все одно, — говорить він.
Мені все одно. Я даю йому трахнути мене в дупу. Коли він досягає оргазму, я б'ю його по черепу, щоб оглушити його. Цього разу я тікаю у потрібному напрямі»[2].

У листопаді 1944 року під Арнемом він потрапив у британський полон, а навесні 1945 року був переправлений до Англію в табір військовополонених. Провів у полоні 1 рік і 4 місяці. У таборі військовополонених уперше вийшов на самодіяльну сцену. В основному виконував жіночі ролі.

Після звільнення з полону влаштувався у Західній Німеччині. Узяв собі псевдонім Клаус Кінскі (західне прочитання прізвища відомого чеського аристократичного роду Кінських), грав у провінційних, потім у берлінських театрах. Прославився як читець монологів. Декламував Ніцше, Артюра Рембо, Франсуа Війона, Курта Тухольского і Новий Заповіт. Декламації з творів Гете, Фрідріха Шиллера і Бертольта Брехта вийшли більш ніж на 25 грамплатівках. У своєму пересувному «турі Ісуса» зображував на сцені Ісуса Христа як психопата-авантюриста.

Кар'єра у кіно[ред. | ред. код]

Уперше знявся в кіно у 1947 році у фільмі «Морітурі». Кінскі багато знімався в комерційних фільмах низького художнього рівня, пояснюючи це прагненням більше заробити. Тільки у 1963 році він зіграв в 10 фільмах. Кінскі відмовлявся працювати з такими режисерами, як Федеріко Фелліні та Стівен Спілберг, якщо гонорари в низькопробних фільмах були вищі. «Я як повія — продаюся за вищу ціну», говорив він. Виключенням стали фільми «Доктор Живаго» і «На декілька доларів більше» Серджо Леоне у 1965 році.

У 1972 році у Кінскі почалася співпраця з режисером Вернером Герцоґом, який запросив його на роль у фільмі «Агірре, гнів божий» про експедицію іспанських конкістадорів у джунглях Амазонки. Напівбезумний Лопе де Аґірре в гонитві за владою і багатством веде свій загін на вірну смерть, у результаті гинуть усі його соратники і власна донька. Кінскі настільки ужився в роль кульгавого каліки Аґірре, що після закінчення зйомок йому довелося проходити тривале лікування — виправляти деформацію хребта. Після перегляду фільму Кінскі цю роль визнав своєю найкращою.

З Герцогом у нього склалися непрості стосунки, вони ставилися один до одного украй вороже. У проміжку до наступної їх спільної роботи Кінскі встиг знятися ще в декількох фільмах.

У 1978 році Герцоґ поставив рімейк класичного німого фільму Фрідріха Мурнау «Носферату, симфонія жаху» (1922), першій екранізації роману Брема Стокера про графа Дракулу. У фільмі «Носферату — привид ночі» Кінскі зіграв вампіра, що втомився жити і вбивати, страждає без любові і викликає співчуття. Кохання до красивої жінки (в ролі Люсі — Ізабель Аджані) приводить його до смерті.

Наступною роботою Кінскі у Герцоґа стала роль в екранізації п'єси німецького драматурга Георга Бюхнера «Войцек». Войцек — полковий цирульник, якого оточення мучать кепкуваннями і приниженнями, убиває свою коханку. Загнаний і змучений постійним пошуком коштів для існування, він втрачає розум і здійснює убивство улюбленої жінки. На зйомках Кінскі, охоплений прагненням заглибитися в роль, захворів лихоманкою. У епізоді, де Войцека б'ють, він просив бити його якомога натуральніше; був проти дублів, вважаючи їх «нещирими».

Фільм «Фіцкаральдо» (1981) — про людину, яка хоче побудувати оперу в Південній Америці і у пошуках грошей вирушає углиб джунглів. Головну роль повинен був грати Джейсон Робардс, який через хворобу вибув з участі у зйомках. Герцоґ звернувся до Маріо Адорфа, але той відмовився. Фільм було номіновано на «Золотий глобус», а Герцоґ отримав премію Каннського кінофестивалю. У «Кобра верде» (1988) Кінскі грає божевільного бандита-работорговця, який приходить до влади в африканській державі. Після цього фільму конфлікт з Герцоґом сильно загострився, Кінскі у пориві гніву називав його Гітлером.

Наприкінці 1990-х років Герцог зняв документальний фільм «Мій улюблений ворог» про Кінскі і складні стосунки між ними.

Режисерською роботою Кінскі став півторагодинний фільм про італійського скрипаля Паганіні. Сам Кінскі планував його як 16-годинну стрічку для італійського телебачення. Ще під час зйомок «Кобра верде» він просив Герцоґа виступити режисером. Відмова Герцоґа посилила ворожнечу між ними, і Кінскі відмовився далі зніматися в «Кобра верде». За його життя фільм «Паганіні» зазанвав труднощів з виходом у прокат, і Кінскі розцінював це як зловмисний саботаж свого творіння.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Клаус Кінскі був одружений чотири рази. У 1951 році він познайомився з Гізліндою Кюльбек (Gislinde Kühlbeck) і одружився на ній після народження 23 березня 1952 року доньки Поли. Шлюб розпався у 1955 році. У 1960 році у Берліні він познайомився з 20-річною Руті Бриджіт Тоцкі (Ruth Brigitte Tocki) і одружився на ній. Від цього шлюбу 24 січня 1961 року у нього народилася донька Настасья. Цей шлюб було розірвано у 1968 році. На вечірці у своєму заміському будинку в Римі Кінскі познайомився з 19-річною в'єтнамською студенткою Мінхой (Minhoï Geneviève Loanic), на якій одружився у 1969 році. 30 червня 1976 року у нього народився син Ніколай (Nikolai Nanhoï). У лютому 1979 року Клаус і Мінхой розвелися. У 1987—1989 роках Кінскі був одружений на акторці Деборі Капріольо. Усі троє дітей стали акторами, Настасья Кінскі здобула світову популярність.

У житті Кінскі відрізнявся епатажною поведінкою. Згадується випадок, коли він зі сцени кидав канделябри зі свічками, що горіли, в публіку за її «невдячність», внаслідок чого вигорів театр.

У його автобіографії з порнографічним змістом «Я жадаю любові» (нім. Ich brauche Liebe, англ. Kinski Uncut: The Autobiography of Klaus Kinski, 1987) викладаються різного роду образливі інсинуації стосовно його сестри і доньки Настасьї. Це послужило причиною розриву стосунків з сім'єю, на його похорони прибув тільки син Ніколай. У книзі не залишено без уваги і Герцоґа, якому адресовані образи і побажання смерті.

У 1980 році Кінскі переїхав до місто Лагунітас, штат Каліфорнія біля Сан-Франциско. Він помер в 65 років від інфаркту міокарду у 1991 році.

Звинувачення в педофілії[ред. | ред. код]

У січні 2013 року стало відомо, що донька Кінскі Пола готує до публікації викривальну і відверту автобіографію «Вустами немовляти» (нім. Kindermund), в якій заявляє, що батько спокусив і неодноразово піддавав її сексуальним домаганням у віці від 5 до 19 років. У інтерв'ю німецькому журналу Stern 60-річна жінка зізналася:

Він розглядав мене як маленький об'єкт задоволення свого сексуального жадання. Я не хотіла цього, але йому було все одно. Він просто клав мене на шовкові подушки і брав, що хотів… …Я хочу, щоб усі знали правду про мого батька, тому що я втомилася слухати, як люди в Німеччині прославляють його. Скрізь я чую: «Він був такий великий актор» і «Я обожнюю його в такому-то фільмі», причому ці вихваляння тільки посилилися після його смерті.

— Пола Кінскі. Інтерв'ю часопиму Stern[3][4][5][6]

Молодша донька Клауса Кінскі, Настасья, повідомила в бесіді з представником газети Bild, що вона до сліз шокована одкровеннями своєї сестри і вважає її «героїнею»[7][8].

Книга була випущена 1 січня 2013 року на німецькій (ISBN 3458175717), незабаром з'явилися її переклади французькою, іспанською і польською мовами.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Фільмографія Клауса Кінскі 
Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1947 ф Морітурі Morituri німецький в'язень
1955 ф Людвіг II: Блиск і падіння короля Ludwig II. — Glanz und Ende eines König принц Отто
1958 ф Час кохати і час помирати A Time to Love and a Time to Die лейтенант Гестапо
1961 ф Темні очі Лондона Die toten Augen von London Едгар Штраусс
1961 ф Таємниця жовтих нарцисів Das Geheimnis der gelben Narzissen Пітер Кін
1962 ф Таємниця червоної орхідеї Das Rätsel der roten Orchidee Стів
1963 ф Чорний абат Der schwarze Abt Томас Фортуна
1964 ф Віннету — син Інчу-Чуна Winnetou - 2. Teil Девід Лука
1965 ф Доктор Живаго Doctor Zhivago Костоїд-Амурський
1966 ф На декілька доларів більше Per qualche dollaro in piu Горбань
1966 ф Цирк страху Circus of Fear Манфред харт
1966 ф Ель Чунчо, хто його знає? El Chuncho, quien sabe? Ель Санто
1967 ф П'ять золотих драконів Five Golden Dragons Герт
1967 ф Коплан рятую свою душу Coplan sauve sa peau Телер, скульптор
1968 ф Мовчун Il grane silenzio Локо / Тігреро
1969 ф Двуликий A doppia faccia Джон Александер
1969 ф Жюстіна, або Нещастя доброчесності Justine ovvero le disavventure della
1969 ф Венера в хутрі Paroxismus — Può una morta rivivere per amore? Ахмед Кортобаві
1970 ф Граф Дракула Nachts, wenn Dracula erwacht Р.М. Ренфілд
1971 с Abendschau Ісус Христос
1972 ф Агірре, гнів божий Aguirre, der Zorn Gottes Лопе де Аґірре
1974 ф Подих смерті La mano che nutre la morte доктор Алекс Ніжинскький
1975 ф Відбитки Le orme Блекмен
1975 ф Головне — любити L'important c'est d'aimer Карл-Гайнц Циммер
1976 ф Золота ніч Nuit d'or Мішель Форньє
1976 ф Джек Різник Jack the Ripper Джек-Різник
1977 ф Операція «Йонатан» Entebbe: Operation Thunderbolt Вілфрід Бьозе
1977 ф Смерть негідника Mort d'un pourri Ніколас Томскі
1978 ф Пісня про Роланда La Chanson de Roland Роланд і бродячий актор Клаус
1979 ф Носферату — привид ночі Nosferatu: Phantom der Nacht Граф Дракула
1979 ф Войцек Woyzeck Войцек
1982 ф Солдат The Soldier Драча
1982 ф Андроїд Android доктор Деніел
1982 ф Фіцкаральдо Fitzcarraldo Фіцкаральдо
1984 ф Автостопник The Hitchhiker епізод
1984 ф Маленька барабанниця The Little Drummer Girl Мартін Курц
1985 ф Чудовисько Creature Ганс Руді Гофнер
1985 ф Зоряний лицар El Caballero Del Dragon Бертрюсс
1986 ф Той, що зачаївся Crawlspace Карл Ґуентер
1988 ф Кобра верде Cobra Verde Франсіску Мануел да Сілва — «Зелена кобра»
1988 ф Носферату у Венеції Nosferatu a Venezia Носферату
1988 ф Паганіні Kinski Paganini Нікколо Паганіні

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Свідоцтво на народження
  2. Klaus Kinski: Ich bin so wild nach deinem Erdbeermund. Rogner und Bernhard, München 1975, S. 83
  3. Maus, Stephan (2013-01-09). Eine Maske fällt. Klaus Kinski missbrauchte Tochter (de). Stern. Архів оригіналу за 2013-01-20. Процитовано 2013-01-11. 
  4. Jackson, Patrick (2013-01-10). German actor Klaus Kinski abused his daughter Pola (en). BBC News Online. Процитовано 2013-01-10. 
  5. Roxborough, Scott (2013-01-09). Klaus Kinski's Daughter Claims He Sexually Abused Her (en). The Hollywood Reporter. Процитовано 2013-01-10. 
  6. ЗАО «ВЗГЛЯД.РУ» (2013-01-11). Дочь актера Клауса Кінскі обвинила отца в педофилии. Архів оригіналу за 2013-01-20. Процитовано 2013-01-11. 
  7. Nastassja Kinski erschüttert über Enthüllungen ihrer Schwester (de). Stern. 2013-01-11. Архів оригіналу за 2013-01-20. Процитовано 2013-01-11. 
  8. Nastassja Kinski erschüttert über Missbrauchsvorwürfe gegen Vater (de). Bild. 2013-01-11. Архів оригіналу за 2013-01-20. Процитовано 2013-01-11. 

Посилання[ред. | ред. код]