Клокачев Федот Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Федот Олексійович Клокачьов
Klokachev.jpg
Народження 15 березня 1739(1739-03-15)
Горожанський стан, Великолуцька провінція, Новгородська губернія
Смерть 27 жовтня 1783(1783-10-27) (44 роки)
Херсон, Новоросійська губернія
чума
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імперія
Рід військ Naval Ensign of Russia.svg флот
Роки служби 1746 — ?
Звання Віце-адмірал
Командування 66-гарматні кораблі "Північний Орел", "Європа", лінійні кораблі "Святий Андрій Первозваний", "Святий Великомученик Ісидор", Практична ескадра Балтійського флоту, Чорноморський флот Російської імперії
Війни / битви Семирічна війна, Російсько-турецька війна (1768—1774)
Нагороди
Орден Святого Георгія
(1771)
Орден Святого Георгія
(1775)

Федот Олексійович Клокачьов (15 березня 1739, Горожанський стан, Великолуцька провінція, Новгородська губернія — 27 жовтня 1783, Херсон) — віце-адмірал, командувач Чорноморським флотом Росії, перший кавалер ордену святого Георгія серед російських моряків.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 15 березня 1739 року в селі Горожанський стан Великолуцької провінції Псковської губернії.

1746 року після закінчення Морської академії випущений до Балтійського флоту гардемарином та протягом декількох років плавав з Кронштадту до Архангельська й у зворотньому напрямкові.

Під час Семирічної війни в званні лейтенанта брав участь в Кольберзькій експедиції.

1770 року при спорядженні Першої Архіпелазької експедиції адмірала Григорія Спірідова в званні капітана 1-го рангу був призначений командиром 66-гарматного корабля «Північний Орел»; історик цього походу, Віктор Головачьов, атестує Клокачьова як «найосвіченішу та найпоряднішу людину з тодішніх наших флотських офіцерів». Після тяжкого переходу Німецьким морем «Північний Орел» так потік, що його вирішили переробити на шпитальне судно, а Клокачьова було переведено на 66-гарматний корабель «Європа».

24 червня 1770 року під час атаки на турецький флот в Хіоській протоці Клокачьову випала честь командувати головним кораблем; Головачьов написав нього: «Вітрилами він керував як на маневрах — під градом ворожих ядер „Європа“ тричі повертала оверштаг й вступала в своє місце».

У ніч на 26 червня при Чесмі «Європа» через неузгодженість знялася з якорю набагато раніше інших суден й протягом більше ніж півгодини Клокачьов один бився з усім турецьким флотом, до того ж йому вдалося пострілами запалити один з ворожих кораблів; панікою, яка при цьому почалася, скористалися російські брандери, які довершили знищення турецького флоту. За цю битву Клокачьов 9 липня 1771 року першим серед російських моряків був нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня (№ 107 за кавалерським списком Судравського та № 128 за списком Григоровича—Степанова).

« Під час турецької війни при відправленні його для атаки турецького флоту в гирло порту Чесма з одним кораблем, вступив з відмінною безстрашністю в битву, витримав вогонь всього флоту, поки підійшли інші кораблі. »

Після цього Клокачьов брав участь в нападі на фортеці Пеларі та Мітілена. 13 квітня 1774 року отримав звання капітана бригадирського рангу.

26 листопада 1775 року Клокачьов був нагороджений орденом св. Георгія 3-го ступеня (№ 49 за кавалерськими списками)

« За хоробрі та мужні військові звершення, виявлені в атаці турецького флоту, який перебував у Чесменській гавані. »

По поверненні на Балтику Клокачьов командував кораблями «Св. Андрій Первозваний» та «Святий Великомученик Ісидор]]», а також окремими флотськими загонами, серед яких була й Практична ескадра Балтійського флоту.

У липні 1776 року отримав спочатку звання капітана генерал-майорського рангу, а по тому — контр-адмірала. Був призначений командиром Азовської флотилією та портами, змінивши на цій посаді Олексія Сенявіна. За Клокачьова було на Доні закладено дві великі верфі — Новохоперську та Глінотонівську, на яких було розпочато будівництво 44-гарматних фрегатів. Восени 1779 року чотири нових фрегата та два боти було перебазовано з Таганрогу до Дніпровського лиману як окремий загін Азовської флотилії.

1780 року через хворобу був звільнений на два роки у відпустку, а в травні 1782 року призначений до присутності в Адміралтейській колегії, а 28 червня 1782 року отримав звання віце-адмірала.

11 січня 1783 року знову стає командиром Азовської флотилії й від літа того ж року починає перевід головної бази флотилії з Керчі до Ахтіарської бухти, де незадовго до того контр-адміралом Фомою Макензі було закладено нове місто — Севастополь. Таким чином Клокачьов став першим командиром Чорноморського флоту Російської імперії. Наприкінці того ж року Клокачьов надав Адміралтейській колегії першу карту Ахтіарської бухти.

Помер в Херсоні 27 жовтня 1783 року від чуми під час її епідемії.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Военная энциклопедия / Под ред. В. Ф. Новицкого и др. — СПб.: т-во И. В. Сытина, 1911−1915. — Т. 12. (рос.)
  • Головачев В. Ф. Чесма. Экспедиция русского флота в Архипелаг и Чесменское сражение. // «Морской сборник», 1900, № 1—2 (отдельное издание: М.—Л., Военмориздат, 1944 (рос.)
  • Лурье В. М. Морской биографический словарь. XVIII век. СПб., 2005 (рос.)
  • Степанов В. С., Григорович П. И. В память столетнего юбилея императорского Военного ордена Святого великомученика и Победоносца Георгия. (1769—1869). СПб., 1869 (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]