Клюн Іван Васильович
| Іван Васильович Клюн | ||||
|---|---|---|---|---|
| рос. Иван Васильевич Клюн | ||||
 | ||||
| Автопортрет | ||||
| При народженні | Іван Васильович Клюнков | |||
| Народження | 20 серпня (1 вересня) 1873 Великі Гірки, Російська імперія | |||
| Смерть | 13 грудня 1943 (70 років) | |||
| Москва, СРСР | ||||
| Національність | росіянин | |||
| Країна | Російська імперія,СРСР | |||
| Діяльність | художник, рисувальник, теоретик мистецтва  | |||
| Напрямок | Авангардизм, кубофутуризм, супрематизм | |||
| Вплив | Казимир Малевич, Михайло Врубель | |||
| Член | Супремус | |||
| Роботи в колекції | Міннеаполіський інститут мистецтва, Музей Тіссен-Борнемісса, Музей сучасного мистецтва, Музей Ізраїлю, Третьяковська галерея, Російський музей, MOMus–Museum of Modern Art–Costakis Collectiond, Астраханська картинна галерея імені Павла Догадіна, Vyatskiy Art Museumd, State Museum and Exhibition Center "ROSIZO"d, Міський музей (Амстердам)[1], Museum Ludwigd, Краснодарський крайовий художній музей імені Ф. Я. Коваленка, Yaroslavl Art Museumd і Sprengel Museumd | |||
 Клюн Іван Васильович у Вікісховищі | ||||
Іван Васильович Клюн (справжнє прізвище — Клюнков; 20 серпня (1 вересня) 1873, село Великі Гірки (Володимирська губернія) — 13 грудня 1943, Москва) — російський художник і теоретик мистецтва, майстер російського авангарду першої половини XX століття.
Народився в сім'ї теслі в селі Великі Горки у Володимирській губернії. 1881 року разом з усією родиною переїхав до Києва. 1890 року переїхав у Польське князівство, що перебувало у складі Росії.
Початкову художню освіту здобув у Варшаві та Києві (одночасно обіймав посаду бухгалтера) в 1890-х роках.
1898 року переїхав до Москви. На початку 1900-х відвідував московські приватні студії: Федора Рерберга, В. Фішера, Іллі Машкова.
Найважливішим моментом його біографії була зустріч у 1907 році з Казимиром Малевичем, який дуже вплинув на подальший розвиток художника, ввів його до мистецьких кіл українського авангарду. Це, однак, не завадило Клюну в 1910 році стати членом товариства «Московський салон» (1916 року він вийшов з товариства), яке займалось переважно організацією виставок.
У 1900-х, подібно до Малевича, працює в традиціях символізму і модерну (безсумнівно під впливом Михайла Врубеля, Віктора Борисова-Мусатова, Дмитра Міліоті). 1913 року завдяки Малевичу зближується з петербурзьким авангардом в особі членів «Союзу молоді» і бере участь в їх останній виставці (1913/1914). Як і Малевич, захоплюється в цей час кубофутуризмом, малювальним і скульптурним (останнім, ймовірно, під впливом Володимира Татліна), бере участь у всіх авангардних виставках.
1915 року бере участь у створенні буклету Олексія Кручоних «Таємні вади академіків» (М., 1916): йому належать літографія і стаття «Примітив у 20 столітті». Спрямована проти символізму і декадентства, ця книга стала останньою даниною Клюна футуризму. 1915 року, вже як послідовник малевичевського супрематизму бере участь у останній футуристичній виставці картин «0,10», публікує в її каталозі маніфест. Відтоді починається період безпредметної творчості. 1916 року бере участь у групі «Супремус», яку очолював Малевич, і в її однойменному неопублікованому журналі. Разом з іншими художниками-супрематистами співпрацює з кустарними артілями в селах Вербівка і Скопці. Цей період його творчості є одним з найяскравіших у його житті.
Від 1918 до 1921 року — професор ГСХМ-Вхутемасу, від 1920 — член Інхуку (Інститут художньої культури), а від 1921 — член-кореспондент ГАХН.
До середини 1920-х триває період безпредметної творчості — Клюн створює колірні конструкції з геометричних форм. У другій половині 1920-х починається захоплення французьким мистецтвом — він копіює з журналів твори Пабло Пікассо, Жоржа Брака, Хуана Гріса. Але особливо його приваблює А. Озанфан: аж до середини 1930-х створює натюрморти в дусі пуризму.
Член Осту (від 1925), «4-х мистецтв» (1925–1927) і ВРП (від 1927).
На початку 30-х років, як і більшість радянських художників, змушений був перейти до традиційно-фігуративного живопису, який не приніс йому успіху.
З кінця 1930-х років Клюн несподівано почав малювати натюрморти й пейзажі реалістичного характеру, щедро роздаровуючи їх знайомим.
До нас скульптура була засобом відтворення предметів. Скульптурного мистецтва не було, а було мистецтво скульптури. Лише ми цілком усвідомили принцип: Мистецтво як самоціль. Мікель Анджело виліпив з мармуру прекрасного Давида. Але з точки зору скульптури цей твір дріб'язковий. У ньому є краса юнака, але зовсім немає краси скульптури. Наша скульптура є чисте мистецтво, вільне від жодних сурогатів, в ній немає змісту, а є тільки форма.
- Шишанов В. А. Витебский музей современного искусства история создания и коллекции. 1918–1941. — Минск: Медисонт, 2007. — 144 с.
- Азизян И. А. К.Малевич и И. Клюн: от футуризма к супрематизму и беспредметному творчеству // «0.10». Научно-аналитический информационный бюллетень Фонда К. С. Малевича. 2001. № 2.
- Неизвестный русский авангард. Автор-составитель Д. В. Сарабьянов. М., 1992.
- Клюн Іван Васильович. Біографія і творчість художника на Artonline.ru(рос.)
- Іван Клюн в енциклопедії «Кругосвет» [Архівовано 5 січня 2003 у Archive.is](рос.)