Клімат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Map of world dividing climate zones, largely influenced by latitude. The zones, going from the equator upward (and downward) are Tropical, Dry, Moderate, Continental and Polar. There are subzones within these zones.
Кліматична класифікація світу.

Клі́мат (від дав.-гр. Κλίμα — нахил; розм. підсо́ння[1]) — багаторічний режим погоди, який базується на багаторічних метеорологічних спостереженнях, 25-ти — 50-тирічні цикли, одна з основних географічних характеристик тієї чи іншої місцевості. Основні особливості клімату обумовлюють атмосферний тиск, швидкість і напрямок вітру, температура та вологість повітря, хмарність і атмосферні опади, тривалість сонячної радіації, дальність видимості, температура верхніх шарів ґрунту й водоймищ, випаровування води з земної поверхні в атмосферу, висота і стан сніжного покриву, різні атмосферні явища та наземні гідрометеори (роса, ожеледь, туман, грози, завірюхи тощо). У XX ст. до числа кліматичних показників ввели характеристики елементів теплового балансу земної поверхні — сумарну сонячну радіацію, радіаційний баланс величини теплообміну між земною поверхнею і атмосферою, витрати тепла на випаровування. З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найістотнішими є широта і висота місцевості, висота над рівнем моря, близькість до морського узбережжя, вплив океанічних течій, особливості рослинного покриву, наявність снігу і льоду, ступінь забруднення атмосфери (парниковий ефект, руйнування озонового шару), що формує місцеві варіанти клімату.

Історія[ред. | ред. код]

Кліматологія, як термін відомий здавна. Перші записи про погоду датують 3000 роками до нашої ери. До наших днів також дійшов трактат Аристотеля «Метеорологіка» — про атмосферні явища: дощ, сніг, град, вітер, блискавки, веселки тощо. У Київській Русі у літописах повідомлення про погоду з'явились у другій половині IX століття.

Перші метеорологічні спостереження в Україні почались у 1738 році у Харкові. У 1810 році в селі Кручик, 50 км від Харкова засновано метеорологічну станцію, яка спостерігала за температурою, тиском, опадами, напрямом вітру, визначенням загального стану погоди. Станція діяла до 1840 року.

Початком наукового підходу до вивчення клімату стала загибель англо-французького флоту в листопаді 1854 року біля Балаклави під час Кримської війни. Наполеон III звернувся до президента Паризької Академії наук У. Левер'є з вимогою пояснити причину балаклавського шторму. Левер'є склав першу у світі синоптичну карту, використовуючи дані 29 метеорологічних станцій і дійшов висновку, що шторм можна було передбачити. З цього часу почався розвиток мережі метеорологічних станцій.

Однією з найстаріших є обсерваторія у Петербурзі, яка заснована у 1849 році. Починаючи 1856 року почала посилати в Париж відомості за спостереженнями 13 російських станцій, а звідти отримувала дані про погоду в Парижі, Ліоні, Мадриді, Лісабоні й Флоренції. З 1872 року в Росії почали випускати бюлетень погоди «Летописи Главной физической обсерватории». У Англії організацією служби займався голова Метеорологічного департаменту Бюро торгівлі Р. Фіцрой.

Середньомісячна температура поверхні з 1961—1990 рр.. Це приклад того, як клімат змінюється в залежності від місця і пори року.
Щомісячні глобальної зображення з NASA Earth Observatory.

Великий внесок у вивчення клімату зробив Михайло Ломоносов. Він створив анемометр — для вимірювання швидкості вітру, морський повітряний барометр, гелікоптер — для підйому метеорологічних приладів на потрібну висоту, склав схему виникнення грози.

Для спостережень у вільній атмосфері в 1894 році в обсерваторії Блу-Хілла (США), а з 1897 року в обсерваторії Павловська біля Петербурга почали використовувати вдосконалені повітряні змії.

Пізніше їх замінили аеростатами, а з часом на куль-зондами. Восени 1893 року на висоті 12-13 км було зареєстровано значно вищу температуру повітря, ніж на висоті 8-10 км. Так відбулося відкриття стратосфери.

На початку XX століття на допомогу дослідникам приходить авіація. У 1930 році радянський вчений, професор П. О. Молчанов сконструював перший у світі радіозонд. Сучасні літаки-лабораторії підіймаються до 5-8 км. Радіозонди до висоти 20-30 км. Надзвукові літаки й космічні прилади на висоту 30-300 км. Метеорологічні супутники Землі вивчають стан атмосфери на висоті 300—1500 км. Останнім часом складні атмосферні процеси почали досліджувати за допомогою лазерів.

Вологий континентальний клімат, в усьому світі.

Однією з найстаріших міжнародних метеорологічних організацій є Всесвітня метеорологічна організація (ВМО). Її статут було затверджено 23 березня 1873 року в Лейпцигу на першій Міжнародній метеорологічній конференції. Після Другої світової війни організація відновлює свою роботу у новому статусі, Всесвітньої метеорологічної організації при Організації Об'єднаних Націй. Всесвітні конгреси ВМО проходять кожні чотири роки, на яких вибирають Виконавчий комітет і президента організації. Регулярно працюють технічні комісії та робочі групи. Секретаріат ВМО знаходиться в Женеві. ВМО очолила колективну роботу метеорологів світу за програмою вивчення глобальних атмосферних процесів. Перший експеримент проведено в 1974 році. Вивчення законів загальної циркуляції почали з міжнародного Атлантичного тропічного експерименту, у якому взяли участь вчені 70 країн.

Державні мережі метеорологічних станцій почали створювати в XIX столітті після винайдення телеграфу.

1936 року Володимир Кеппен у своїй праці «Geographisches System der Klimate» розробив класифікацію клімату на планеті Земля, яку використовують і нині.

Український науково-дослідний інститут Держкомгідромету засновано в Києві в 1959 році. Складається з 7 наукових відділів, двох польових експериментальних баз у с. Жовтневому Дніпропетровської області та в м. Богуславі на Київщині, має експериментальний метеорологічний полігон, літаки-лабораторії, велику метеорологічну бібліотеку.

В Одеському екологічному університеті, колишньому гідрометеорологічному інституті, готують метеорологів широкого профілю та агрометеорологів.

Спеціалістів середньої кваліфікації готують гідрометеорологічні технікуми Харківський — гідрометеорологія та гідрометеорологічні радіолокаційні пристрої та Херсонський — гідрологія суші, метеорологія.

Клімат минулого[ред. | ред. код]

Дослідження осадових відкладень, викопних залишків флори і фауни, радіоактивності гірських порід тощо, показують, що клімат Землі в різні епохи істотно змінювався.

Протягом останніх сотень мільйонів років до антропогену Земля, була теплішою. Температура в зворотниках була близька до сучасної, а в помірних і високих широтах набагато вищою від сучасної.

На початку палеогену, близько 70 млн років тому, температурні контрасти між екваторіальними і приполярними областями почали зростати.

В антропогені температура у високих широтах різко знизилася і виникли полярні заледеніння. Останнє скорочення льодовиків в Північній півкулі закінчилося, близько 10 тис. Льодовий покрив залишився в Північному Льодовитому океані, в Гренландії, арктичних островах, в Антарктиді.

Останні 5 тисяч років клімат Європи коливався в порівняно вузьких межах. Сухі та теплі періоди кілька разів змінилися вологішими і прохолодними.

Приблизно за 500 років до н. е. опади помітно збільшилися та клімат похолоднішав.

На початку нашої ери клімат був схожий із сучасним.

У ХІІ—ХІІІ століттях клімат був м'якшим і сухішим, ніж на початку н. е.

У XV—XVI століттях знову відбулося значне похолодання і льодовий покрив морів збільшився.

З XVII до середини XIX століття клімат залишався холодно вологим.

З 2-ї половини XIX століття почалося нове потепління, особливо сильне в Арктиці.

Класифікація клімату[ред. | ред. код]

Однією з найпоширеніших систем класифікації типів кліматів є класифікація кліматів Кеппена.

Також широко використовують систему класифікації кліматів Алісова, за якою кліматичні зони і області виділяють згідно з умовами загальної циркуляції атмосфери.

Кліматична норма — кількісна характеристика клімату, отримана з багаторічного ряду спостережень.

Кліматотворний процес[ред. | ред. код]

Кліматотво́рчі проце́си — атмосферні процеси, що визначають характер клімату в межах тієї чи іншої області чи всієї Землі (теплообіг, вологообіг, загальна циркуляція атмосфери).

Цікава історія[ред. | ред. код]

  • 26 липня 1753 році вивчаючи атмосферний струм, професор Георг Ріхман у Петербурзі був смертельно уражений блискавкою під час грози.
  • Після одного невдало складеного прогнозу погоди вчений Р. Фіцрой покінчив життя самогубством.
  • Після виходу в світ у 40-х роках минулого століття книжки американського письменника Д. Р. Стюарта «Шторм», один з персонажів якої стежив за рухом штормів і давав їм імена знайомих жінок, метеорологи тайфуни почали називати жіночими іменами.
  • Дмитро Менделєєв одного разу ледь не загинув під час польоту на повітряній кулі, коли без аеронавта самотужки піднявся у повітря і вів дослідження.
  • До сенату США в 1912 році було подано на розгляд проєкт побудови греблі для повернення теплих вод Гольфстріму до берегів Америки.
  • Існували проєкти перекрити греблею Карські Ворота, Берингову протоку, спрямити течію Куросіо.
  • Ще легіонери Александра Македонського були здивовані, побачивши, як таджики посипають сніг золою аби він скоріше танув. Такий спосіб зменшення льодовитості Арктики було запропоновано у XX ст.
  • Ідея математичних розрахунків окремих метеорологічних елементів виникла ще в 20-их роках XX ст. і належить англійському вченому П. Річардсону. Система таких обчислювань була такою громіздкою, що на її здійснення потрібен був цілий місяць.
  • У 1940-х роках досконалішу систему, запропонував радянський вчений І. О. Кібель. Та практично використовувати її почали лише після створення потужних комп'ютерів.
  • Протиградова партія ракет вперше задіяна в 1958 році в Алазанській долині у Грузії.
  • Навесні 1961 році для спостереження затемнення Сонця в Криму були задіяні літаючі метеорологічні лабораторії для розсіювання хмар.
  • У 1962 році шведським і американським ученим за допомогою спеціальних пасток вдалось захопити частки сріблястих хмар. Природа сріблястих та перламутрових хмар досі залишається загадкою.
  • Перші спроби прогнозування забрудненості атмосфери залежно від погоди зроблено в 1975 році у Києві.[джерело?]
  • У 2023 році на Землі було так спекотно, що ще до кінця року Всесвітня метеорологічна організація оголосила його найтеплішим за всю історію спостережень[2].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Погода: Енциклопедичний путівник. Брюс Баклі, Едвард Дж. Хопкінс, Річард Уайтекер. — К.: Махаон-Україна, 2007, с. 304. ISBN 966-605-762-Х

Посилання[ред. | ред. код]