Клінічна смерть

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Клінічна смерть — це такий стан організму, який виникає на протязі декількох хвилин від 3 до 5 хвилин після зупинки дихання та кровообігу, коли зникають всі зовнішні прояви життєдіяльності. У цьому стані зовнішніх признаках смерті організму (відсутність серцевих скорочень, самостійного дихання, рефлексів на зовнішні дії) зберігається потенційна можливість відновлення його життєвих функцій за допомогою методики реанімації. При клінічній смерті на електрокардіограмі реєструється повне зникнення комплексів або фіблярної осциляції, поступово зменшуваної частоти амплітуди, моно- або біполярні комплекти з відсутністю диференційовки між початковою та кінцевою частинами.

Ознаки клінічної смерті[ред.ред. код]

  • Відсутність свідомості.
  • Відсутність проявів дихання.
  • Відсутність пульсу на магістральних судинах (стегнова та сонна артерія).
  • Порушення серцевої діяльності.
  • Розширення зіниць, відсутність реакції їх на світло.

Признаки клінічної смері[ред.ред. код]

До ознак клінічної смерті відносяться: кома, апное, асистолія. Дана тріада стосується раннього періоду клінічної смерті (коли з моменту асистолії пройшло кілька хвилин), і не поширюється на ті випадки, коли вже є виразні ознаки біологічної смерті. Чим коротший період між констатацією клінічної смерті і початком проведення реанімаційних заходів, тим більше шансів на життя у хворого, тому діагностика і лікування проводиться паралельно.

Кома діагностується на підставі відсутності свідомості і по розширеним зіницям, що не реагує на світло.

Апное реєструється візуально, по відсутності дихальних рухів грудної клітки.

Асистолія реєструється по відсутності пульсу на двох сонних артеріях. Перед визначенням пульсу рекомендується провести потерпілому штучну вентиляцію легенів.[1]

Допомога[ред.ред. код]

  1. Діагностика клінічної смерті – стану.
  2. Забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів.
  3. Укласти хворого на тверду горизонтальну поверхню, під шию покласти валик і максимально закинути голову; висунути вперед нижню щелепу, очистити носоглотку й рот за допомогою відсмоктувача або пальцем обмотаним бинтом чи носовою хустинкою.
  4. Проведення штучного дихання за методом рот в рот до носа. Один реаніматор на 2-3 вдохи 10-15 серцевих компресій. Якщо два реаніматори то 1 вдох – 5 компресій.
  5. Відновити кровообіг: штучну вентиляцію легень поєднюють із непрямим масажем серця.

Комплекс невідкладних заходів, що здійснюють хворим в стані клінічної смерті та направлений на відновлення життєдіяльності організму і попередження незворотніх порушень його органів та систем, називається реанімацією. Людина, що здійснює оживлення потерпілого, зветься реаніматором.

Через кожні 2 хвилини проводимої реанімації робимо перерву на декілька секунд для перевірки ефективності реанімації. Якщо на протязі 30-40 хвилин ознаки клінічної смерті зберігаються серцево-легеневу реанімацію припиняємо.[2]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Медична енциклопедія. В 4-х томах. – М., 1990.
Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.