Кліо (Рібера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Муза історії Кліо
Аллегория Истории.jpg
італ. Clio
Творець: Хосе де Рібера
Час створення: 1610-ті[1]
Розміри: 113 × 81 см
Висота: 113 см
Ширина: 81 см
Матеріал: олія на полотні
Жанр: алегорія[d]
Зберігається: Санкт-Петербург, Росія
Музей: Ермітаж

«Муза історії Кліо»  — картина на античний сюжет іспано-італійського художника Хосе де Рібери (1591–1652).

В Іспанії 17 ст[ред. | ред. код]

Ще в 19 столітті дослідник іспанської літератури зі США Джордж Тікнор назвав і розцінив іспанське 17 століття як «Золоте століття». Цю назву підхопили і зробили майже штампом.

«Золоте століття» іспанської культури, однак, ніяк не збігається з календарними межами 17 століття, хоча саме тоді відбувся пік розвитку і іспанської літератури, і іспанського образотворчого мистецтва. А їх мистецькі здобутки отримали світове визнання. Але в політиці і економіці це були вже не найкращі часи для імперії.

Крізь руки іспанських можновладців текла річка золота та срібла, вивезеного з американських колоній. Цими коштами сплачували постійні війни в Америці та в Європі, але й підживлювали національну культуру. В Іспанії розгорнулося масове будівництво палаців, монастирів і соборів, замовлялись картини відомим художникам, національним та іноземним. Але консерватизм управління та відсутність далекоглядності в політиці значно загальмували економічний та промисловий розвиток країни майже на 200 років. Коштовна річка золота та срібла осідала не в Іспанії, а в розвинених державах Європи, де розпочав свій шлях первісний капіталізм — в Голландії та Фландрії, в Британії, Франції. Культурний пік іспанського мистецтва не збігався з економічним розвитком країни, яка слабшала і невпинно сповзала в політичну та економічну кризу. В країні почалися пошуки винних, лютувала інквізиція, посилювався тиск цензури. В країні було зроблено декілька спроб заборонити навіть твори Сервантеса та Лопе де Вега, слава яких перетнула кордони самої Іспанії і стала вже надбаням культури європейської. Могутність Франції зросла настільки, що наприкінці 17 століття Іспанією почав керувати французькі політики-ляльководи. На початку 18 століття Франція виграє війну за Іспанський спадок і віддають іспанський трон французу з родини Бурбонів.

Покажчиками кризи 17 століття стануть і військові поразки Іспанії — * на моріі — проти Британії,

Золоте століття Іспанії завершилося без жодної значної фігури в політиці, літературі, мистецтві. Тільки наприкінці 18 століття іспанське мистецтво частково реабілітував лише Франсіско Гойя.

В іспанському живописі 16 століття практично не створювали картин з античними сюжетами[2] . Адже не вітались зображення із оголеною натурою. Розробляти подібні сюжети почали поодинокі смиливці 17 століття, серед яких Франсіско де Сурбаран та Хосе де Рібера.

В життєпису Рібери є темний, невизначений період, що припадає на його молодість і таємниче зникнення з Іспанії та переселення до Італії. Вільний дух Італії, пошана до здобутків давньоримської історії і ренесансний культ пластичної краси людського тіла підкорили і Ріберу. Тоді і він звернувся до створення картин з персонажами античності. Серед перших була (або могла бути) картина «Муза історії Кліо»[3].

Опис картини[ред. | ред. код]

Музу Кліо зазвичай зображували у вигляді молодої жінки з лавровим вінцем на голові та трубою, котрою муза сповіщала славу видатних осіб минулого. Все це використав і Хосе де Рібера. Але для музи обрав реальну жінку з досить індивідуальним обличчям, далеким від холодних канонів академічних красунь. Досить індивідуальним був і її одяг, що нагадував одяг італійок-неополітанок. Ніщо в обличчі чи одязі Кліо Рібери — не нагадувало давньогрецьких Кліо. Муза історії у художника водночас реальна жінка з дещо розпатланим волоссям і сукнею, котра сміливо сповзла з плеча. Але автор підсилив алегоричність образу лавровим вінцем, томом з написом «Thucudides» (Фукідід) і червоним плащем. В живопису активно використані художні знахідки Караваджо — темне тло і сильне бічне освітлення, що вигідно висвітило яскраві сині, білі, коричневі та червоні фарби[4]. Підпис створено монограмою праворуч, як він підписував і власні офорти[3].

Джерела[ред. | ред. код]

  • Государственный Эрмитаж. «Западноевропейская живопись», каталог 1, Л. «Искусство», 1976
  • Л. Кагане, «Испанская живопись» (16-18 веков в Эрмитаже), Л. Аврора, 1977
  • Знамеровская Т. П. "Творчество Хусепе Риберы и проблемы народности испанского реалистического искусства ", Л. 1955

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в https://www.hermitagemuseum.org/wps/portal/hermitage/digital-collection/01.+Paintings/31699/
  2. Л. Кагане, «Испанская живопись» (16-18 веков в Эрмитаже), Л. Аврора, 1977, с. 55
  3. а б Государственный Эрмитаж. «Западноевропейская живопись», каталог 1, Л. «Искусство», 1976, с. 175
  4. Л. Кагане, «Испанская живопись» (16-18 веков в Эрмитаже), Л. Аврора, 1977, с. 56

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]