Клітор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Клітор
Clitoris inner anatomy numbers.png
Будова клітора:
1 - голівка
2 - тіло
3 - ніжка
4 - сечівниковий отвір
5 - цибулина присінку
6 - піхвовий отвір
Латинська назва Clitoris
Анатомія Грея subject #270 1266
Система Статева система
Артерія Дорсальна артерія клітора, глибока артерія клітора
Вена Поверхневі дорсальні вени клітора, глибокі дорсальні вени клітора
Нерв Дорсальний нерв клітора
Dorlands/Elsevier Clitoris

Commons-logo.svg Клітор у Вікісховищі

Клітор (лат. clitoris) — жіночий зовнішній статевий орган, розташований у верхньому кутку малих статевих губ; з анатомічної точки зору клітор — це гомологічний чоловічому статевому члену орган, що складається з двох печеристих тіл (ніжки клітора), кожне окремо оточене товстою волокнистою мембраною і закінчується головкою на дистальному кінці; має високу ерогенну чутливість[1]. Сальні залози, на які багатий клітор, виділяють смегму[2]. Клітор — єдина частина тіла, що призначена тільки для задоволення статевої потреби. Жінки, що бажають пройти операцію зі змінення статі, повинні враховувати наслідки ймовірної втрати функціональності клітора.

Етимологія[ред.ред. код]

В українській мові слово «клітор» є запозиченням з латинської. Лат. «clitoris» походить від давньогрецьк. κλειτορίς, що, можливо, є похідним від κλείειν («закривати»)[3], чи від κλειτοριάζω («лоскочу»)[4] чи від κλίνω («схиляю»). Деякі тлумачать κλειτορίς просто як «горбок»[5], але не виключене, що давні греки могли скористатися грою слів[6] («горбок-лоскотун»). Окрім запозиченого грецького слова, у латині було питоме слово landīca, яке, втім, вважалося непристойним.

Слово «сѣкыле» («сикель») на новгородській берестяній грамоті

(Див. також Латинська лайка)

Питомо українська назва клітора «си́кель»[7], «се́кіль». Це загальнослов'янське слово (новг. «сѣкыль»[8], рос. «секиль») походить, ймовірне, від «сикати», «сцати» («мочитися»), яке виводять від праслов’янського *sьkati, *sьcati. Пор. лат. siat («він мочиться»), дав.-верх.нім seichan («мочитися»), дав.-інд. siñcati («він виливає»), авест. hinčaiti, hičaiti (так само)[7]. Ймовірне, така назва виникла унаслідок помилкової думки, що жінки мочаться («сикають») через нього, подібно тому, як це роблять чоловіки через статевий член. Поряд зі словом «сикель», відомі й інші позначення цього органа: «линди́к» (походить від румунського «lindik»[7], яке, у свою чергу, є похідним від того ж латинського landīca[9][10]),«семеник», «качка», «скоботень», «пипоть», «похітливець».

Наукові дослідження[ред.ред. код]

Клітор був об'єктом уваги людей ще до нашої ери, вже тоді деякі лікарі вважали його жіночим еквівалентом чоловічого статевого члена. Але більшість лікарів століттями просто замовчували про його існування, це призводило до такої дивної речі, що клітор «відкривали» і «перевідкривали» кілька разів за всю історію медицини. Причиною тому було, звичайно те, що ці лікарі й науковці були чоловіками і вважали зайвим цікавитися цим органом, явно непотрібним ні для дітонародження, ні для чоловічого задоволення. Так, відомий римський лікар Клавдій Гален вважав, що жіноче тіло є «вивернутим навиворіт» чоловічим, відповідно піхва — «вивернутий» пеніс, а клітору місця у цій системі не було[11]. Подібні погляди були сприйняті їхніми послідовниками і панували незмінно протягом Середньовіччя і доби Відродження аж до Нового часу.

Для давніх греків та римлян чоловічою роллю у статевому акті було проникнення члена у піхву. Словом «трибас» або «трибада» (грец. τριβάς, род. відм. τριβάδος) греки звали жінок або гермафродитів, які входили у партнерів (чоловіка або жінку) своїм клітором або замінником фалоса. Було необхідно, щоб один з партнерів був з фалосом, отже, секс між жінками був неможливим без чогось, схожого на чоловічий статевий член. Одним з пояснень одностатевого кохання на острові Лесбос як раз і було те, що у лесбіянок були збільшені клітори, якими вони управлялися як зі статевим членом (інше пояснення: вони були просто здатні отримувати задоволення лише від такого зайняття коханням, де одна з партнерок грала роль чоловіка).

Відомий італійський філософ та лікар П'єтро д'Альбано у своєму головному творі «Conciliator differentiarum philosophorum et medicorum» («Узгодити суперечності між філософами та медиками») писав, що тертя верхнього отвору (ōrificium superius) біля лобку спричинює збудження жінок. Проте, про сам клітор він при цьому не згадує.

У 1545 році французький анатом Шарль Етьєн[en] став першим науковцем нашої ери, який згадав клітор у своїй праці з анатомії, засновуваній на розтині. Проте, він помилково приписав йому сечовипускальну функцію. Ґрунтуючись на цій роботі, Реальдо Коломбо[en], італійський викладач медицини у Падуї, у 1559 році написав книжку De re anatomica («Про справу анатомічну»)[12], у якій описав клітор, назвавши «осереддям жіночого задоволення». Коломбо доходить висновку, що «оскільки ніхто ще не знає про ці частини та їхні функції, якби я міг дати назву речам відкритим мною, вони мали б зватися коханням або солодкістю Венери». Пріоритет Коломбо був заперечений іншим анатомом — Габріело Фаллопіо[en], наступником Коломбо на посту викладача універсітету у Падуї (він також відомий як відкривач маткових труб, названих його ім'ям). У 1561 році Фаллопіо опублікував трактат «Observātiōnēs anatomicae» («Анатомічні спостереження»), у якому заявив: «сучасні анатоми нехтували його... не казали жодного слова про нього... і якщо інші щось казатимуть про це, знайте — вони дізналися про це від мене або моїх учнів»[13]. Це спричинило неоднозначну реакцію у європейському науковому суспільстві. Учитель Коломбо і Фаллопіо, видатний анатом Андреас Везалій взагалі заперечував наявність клітора у жінок, поділюючи думку Клавдія Галена про те, що жіноче тіло являє собою «вивернуте навиворіт» чоловіче. Він заявив по прочитанні робіт Коломбо та Фаллопіо: «нерозумно ганити інших за їхнє незнання, ґрунтуючись на цьому дивацтві природи, яку ви спостерігали у деяких жінок; ця нова і некорисна частина навряд чи може бути приписана здоровій жінці...». Він доходить висновку: «думаю, що подібна структура з'являється у гермафродитів, які іноді мають добре сформовані геніталії, як їх описує Павло Егінський[en], але я ніколи не спостерігав статевого члена у жінок (який Авіценна звав «альбарата» а греки — збільшеною «німфою» і що вважалося хворобою) або навіть його рудиментів». Мало який анатом наважився б перечити Галену або Везалію: галенові праці вважалися класикою протягом всього Середньовіччя. Плутанину вносила й безліч його назв у різних авторів. Так, Авіценна звав його арабським словом «альбарата» (у латинському перекладі virga — букв. «прут»); Коломбо — «солодкістю кохання» (amoris dulcedo) або «сидінням похоті» (sedes libidinis), Гіппократ — «стовпчик» (грец. στύλος, у латинському перекладі — «columella»), арабський лікар Альбукасіс (Абуль-Касим Халаф ібн Аббас аз-Захраві) звав його «напруга» (лат. tentigo). Назви відбивали будову тіла і голівки, але переважно описувалася саме голівка. У латинській мові, як було відмічено вище, існувала стара назва для клітора — landica, але вона була вельми непристойною і не зустрічається у наукових текстах. Альберт Великий, розуміючи необхідність показати відповідність чоловічих та жіночих статевих органів, відмічає, що Арістотель не описує докладно клітора. Якщо Костянтин Африканський[en] у трактаті Liber de coitu («Книга про зносини») кілька разів згадує клітор, то Альберт Великий приділяє рівну увагу чоловічим та жіночим органам[14].

Подібно Авіценні, Альберт Великий теж уживає слово virga щодо клітора, але також називає ним і чоловічий статевий орган. Незважаючи на його старання урівняти фалос і клітор, у науці його концепція не закріплюється. У XVII-му ст. з'являється виправдання для клітородектомії, спричинене уявленням про клітор як ознаку і причину гермафродитизму. Свою роль зіграло й те, що клітор звали словом «німфа», яке викликало асоціації з німфоманією. Операцію з видалення клітора звали «німфотомією» («видаленням німфи»), вона приписувалася у випадках незвичайно великого клітора. Але поняття «незвичайно великий» було вельми невизначеним і часто залежало від упереджень.

Данський анатом Каспар Бартолін спростував домагання Коломбо та Фаллопіо, заявивши, що вони не відкривали клітора — він був добре відомий медикам з ІІ ст. Хоча лікарі XVII ст. радили подружнім парам прагнути оргазму для сприяння заплідненню, загального здоров'я та зміцненню стосунків, проте, суперечки щодо важливості клітора тривали, наприклад у працях Реньє де Граафа та Георга Кобельта[en] у XIX ст. Де Грааф також критикував Коломбо за спробу привласнити пріоритет відкриття клітора, його робота містила перші свідчення з анатомії органа. «Не надивуєшся, що деякі анатоми приділяють йому таку увагу, начебто його взагалі ніколи не існувало», — твердив він. «У кожному тілі, яке ми розтинали, він чітко проглядається та промацується». Де Грааф підкреслив необхідність відрізнювання «німфи» від клітора, обравши термін «clitoris» для уникнення плутанини. Термін прижився серед анатомів, але через те, що термін «німфа» ще уживався, це заплутало термінологію ще більше. Нарешті слово «німфа» закріпилося за малими статевими губами. В 1844 році німецький вчений Г. Кобельт вперше опубліковує низку детальних публікацій з анатомії клітора.

Суперечки про те, чи так вже потрібен оргазм жінкам, почалися у Вікторіанську добу, справила вплив і теорія Фройда. Він вважав, що дорослі жінки винні відчувати тільки «вагінальний» оргазм. «Кліторальні» ж оргазми притаманні лише дівчатам у період дозрівання, а у дорослих вони свідчать тільки про «незрілість». У 1900 році опис клітора включається у знаменитий медичний підручник «Анатомія Грея», але вплив традиційних поглядів приводить до того, що у старих роботах з анатомії клітора, які видавалися на початку XX ст., вилучаються подробиці його будови.

Початок сучасного вивчення клітора пов'язують з іменами В. Мастерса і В. Джонсон, які у 1966 році описали клітор, але у дуже заплутаному викладі, що спричинило малу увагу до цих описів. У 1981 році «Союз Феміністських Клінік» (Feminist Women's Health Clinics, скорочено FFWHC) представив докладні ілюстрації та описи, які показують 18 структур клітора. Незважаючи на ці дані, анатом і сексолог Джозефіна Севлі (англ. Josephine Lowndes Sevely) у 1987 році пише книжку «Секрети Єви або нова теорія жіночої сексуальності» (Eve's Secrets: A New Theory of Female Sexuality), де вона стверджує, що відповідником клітора є не сам чоловічий статевий член, а лише його печеристі тіла (які вона назвала «чоловічим клітором»), у той час як голівці статевого члена відповідають кліторальні цибулини[15].

У 1990 році австралійський уролог Гелен О'Конелл (англ. Helen O'Connell) провела дослідження, які вимусили переглянути уявлення щодо кліторальної анатомії. О'Конелл звернула увагу на те, що описи жіночої сечостатевої анатомії базувалися на розтинах мертвих тіл, у яких тканини були вже деформовані і зіщулені. Значить, необхідно дослідити живі тканини. Вона відкинула роботи Кобельта, які вважалися найбільш авторитетними, і провела дослідження з використанням магнітно-резонансної томографії. Виявилося, що об'єм еректильної тканини клітора у десять разів більший, ніж це вказувалося анатомами доти.

Опис[ред.ред. код]

Розміри[ред.ред. код]

Під розмірами клітора розуміють величину його голівки. Її розміри і зовнішній вигляд сильно варіюють. Довжина клітора зазвичай дорівнює 4-5 мм, проте, відмічені випадки, коли вона сягає 1 см, а при патологічному збільшенні клітора (кліторомегалії) розміри голівки можуть бути порівняні з розмірами чоловічого статевого члена. Діаметр голівки клітора може бути від 2 до 20 мм. Якщо під розмірами клітора розуміти величину всього його тіла з голівкою і ніжками, він виявляється значно більшим.

Загальна структура[ред.ред. код]

Будова клітора та його розташування у вульві

Клітор складається з трьох частин: верхньої — голівки (glans clitoridis), середньої — тіла (corpus clitoridis), і нижньої — двох ніжок циліндричної форми (crura clitoridis). Також до частин клітора іноді відносять і присінку цибулини піхви[16] (bulbi vestibuli) — парні утворення між тілом клітора і сечівником. Клітор нагадує за будовою статевий член: він теж має підвісну зв'язку, а його печеристі тіла оточені щільною білковою оболонкою (tunica albuginea) і складаються з комірок, розділених трабекулами[en], складених зі сполучної тканини і гладком'язових клітин. Тканина клітора складається з численних васкулярних проміжків зі здебільшого васкулярним епітелієм. Нещодавні (2006 рік) дослідження показали, що тканини клітора поширюються у передню стінку піхви[17].

Тіло клітора[ред.ред. код]

Тіло клітора утворене двома печеристими тілами клітора (corpora cavernosa clitoridis), розділеними сполучнотканинною перегородкою і покритими ззовні щільною білковою оболонкою. Печеристі тіла складаються з еректильної тканини, здатної наповнюватися кров'ю під час статевого збудження і спричиняти тим самим ерекцію клітора. З'єднані у тілі клітора, печеристі тіла далі розходяться у боки та утворюють ніжки клітора, які лежать позаду від тіла. Ніжки оточені сіднично-печеристими м'язами (musculi ischiocavernosi), які під час статевого збудження затискують вени клітора, замикаючи кров у печеристих тілах. Між ніжками знаходяться сечівник і піхва, зсередини до них прилягають присінкові (кліторальні) цибулини. Дистальні ділянки обох ніжок кріпляться до окістя нижніх гілок лобкової кістки.

Голівка клітора[ред.ред. код]

Голівка клітора

Голівка клітора є єдиною частиною цього органа, розташованою ззовні, являючи собою фіброваскулярний ковпачок на кінчику його тіла, який виступає крихітним горбком у передньому кутку статевих губ. На відміну від голівки чоловічого статевого члена, голівка клітора не має гладкої мускулатури, відрізняючись цим від його тіла і цибулин. Величина голівки клітора може бути різною, зазвичай вона розміром з горошину. У деяких жінок голівка може бути збільшена та сильно висуватися зі статевих губ (кліторомегалія). Голівка має понад 8 000 нервових закінчень. Голівку покриває шкіряна складка — крайня плоть клітора. Оскільки більша частина кліторальних тканин схована глибоко у тілі, під клітором частіше за все розуміють саме його голівку.

Цибулини присінку[ред.ред. код]

Цибулини присінку або кліторальні цибулини [16](bulbi vestibuli) — утворення, гомологічні за походженням і ідентичні за будовою непарному губчастому тілу статевого члена. Вони складаються з густого сплетіння судин, оточених сполучною тканиною і пучками гладком'язових клітин. Вони мають форму підкови зі потоншеною середньою частиною (між зовнішнім отвором сечівника і клітором) і розташовані по боках від піхвового отвору. Бічні частини цибулин злегка сплющені і знаходяться в основі великих статевих губ, прилягаючи своїми задніми кінцями до великих присінкових, або Бартолінових залоз [16] (glandulae vestibulares majores). Ззовні цибулини покриті пучками цибулинно-губчастого м'язу. Вважалося, що на відміну від губчастого тіла статевого члена, тісно зв'язаного з печеристими тілами і сечівником, цибулини присінку чітко відмежовані від клітора, зовнішнього отвору сечівника і присінку піхви. Проте, недавнє патолого-анатомічне дослідження показало, що у жінок дітородного віку цибулини присінку тісно зв'язані з нижньою частиною піхви, сечівником і печеристими тілами клітора. Окрім того, відзначено, що у дітородному віці об'єм еректильної тканини багато більший, ніж після менопаузи[18].

Крайня плоть клітора[ред.ред. код]

1 — крайня плоть, 2 — голівка клітора

Крайня плоть клітора або каптур клітора (preputium clitoridis) — утворена латеральними ніжками малих статевих губ, які огинають його. Над крайньою плоттю клітора знаходиться передня спайка губ. Крайня плоть зазвичай вільно ковзає по поверхні, не натираючи її, але у деяких жінок нерухомо прикріплена до клітора.

Вуздечка клітора[ред.ред. код]

Вуздечка клітора (frenulum clitoridis) — шкіряна складка, яка з'єднує передні кінці малих статевих губ з нижньою поверхнею клітора. Утворена медіальними ніжками малих статевих губ.

Іннервація[ред.ред. код]

Norris 1902 17.png

Клітор дуже багатий на нервові закінчення і вельми чутливий до дотику, тиску і коливань температури. Вегетативну іннервацію він отримує з верхнього підчеревного (лат. plexus hypogastricus superior), а потім з нижнього підчеревного сплетіння (лат. plexus hypogastricus inferior). Ці сплетіння утворені симпатичними волокнами, що йдуть від сегментів Th1-L3 спинного мозку, а також парасимпатичними волокнами, що йдуть від сегментів S2-S4 (крижових). Гілки нижнього підчеревного і крижових нутрощевих нервів утворюють матково-піхвове сплетіння, яке лежить у навколоматковій клітковині біля основи широкої зв'язки матки, по боках від надпіхвової частини шийки матки. Від цього сплетіння відходять нерви печеристих тіл клітора. У кліторі є безліч генітальних тілець (інкапсульованих закінчень нервових волокнин), а також дотикальних тілець (тілець Мейсснера), дотикальних менісків (дисків Меркеля), пластинчастих тілець (тілець Пачіні) і вільних нервових закінчень.

Чутливі нерви клітора ведуть зі своїх закінчень у шкірі, зливаються у дорсальний нерв клітора (18), а потім йдуть у складі статевого нерва (11) до крижових відділів спинного мозку.

Кровопостачання[ред.ред. код]

Клітор і цибулини присінку забезпечуються кров'ю з кінцевих гілок внутрішньої статевої артерії (1 і 6), які відходять після виходу артерії з пудендального каналу: дорсальної і глибокої артерій клітора і артерії цибулин присінку. Під час збудження печеристі тіла клітора наповнюються кров'ю. Венозна кров клітора відтікає парними дорсальними глибокими венами клітора до сечоміхурового венозного сплетіння і глибокою веною клітора до внутрішньої статевої вени. Вени цибулин присінку вливаються у внутрішню статеву вену і нижні прямокишкові вени[18][19][20].

Система забезпечення клітора кров'ю ідентична системі кровопостачання статевого члена чоловіка.

Статева гомологія[ред.ред. код]

Зовнішні чоловічі і жіночі статеві органи розвиваються з тієї ж структури (статевого горбка з навколишніми тканинами), отже, вони є гомологічними. Так, великі і малі статеві губи гомологічні крайній плоті пеніса, чоловічій калитці й покривній шкірі пеніса відповідно. Бартолінові залози піхви гомологічні Куперовим (бульбоуретральним) залозам в основі пеніса. Клітор же у цілому гомологічний чоловічому пенісу: він також розвивається зі статевого горбка. Його голівка гомологічна голівці пеніса, печеристе тіло і ніжки — гомологічні печеристому тілу пеніса; кліторальні цибулини — губчастому тілу. Крайня плоть клітора (яка утворюється відростками малих статевих губ) гомологічна крайній плоті пеніса, а вуздечка крайньої плоті (кліторального каптура) — вуздечці крайньої плоті статевого члена.

Розвиток[ред.ред. код]

Статевий горбок (майбутній клітор) з навколишніми структурами на 9-11 тижні
Статеві органи жіночого ембріона на 17-му тижні

Клітор розвивається у процесі ембріонального розвитку зі статевого горбка[en] (Tuberculum genitale) — випинання між ніжками, яке наявне як у жіночих, так і у чоловічих ембріонів, починаючи з шостого тижня. З цієї ж структури розвиваються і печеристі тіла статевого члена. Його оточують урогенітальні складки, які у свою чергу, оточені лабіоскротальними складками. Під горбком розташований уретральний жолобок (сечостатевий синус). Розвиток жіночих зовнішніх статевих органів спричиняється присутністю естрогену та інших гормонів організму матері. На 13-17-му тижні статевий горбок розвивається у майбутній клітор, урогенітальні складки перетворюються на малі статеві губи, а лабіоскротальні — на великі статеві губи[21]. Уретральний жолобок перетворюється на присінок піхви.

(Див. також Ембріональний розвиток людини)

Гіпертрофія клітора[ред.ред. код]

Клітор при кліторомегалії

Нормальні розміри клітора (точніше, його видимої частини — голівки) складають: довжина — 4-5 мм, поперечна ширина — 3-4 мм. Перевищення цих параметрів розглядається як гіпертрофія клітора або (кліторомегалія). Проте, в акушерській і гінекологічній літературі поширене визначення кліторомегалії як перевищення кліторального індесу (який дорівнює добутку його довжини на ширину) нормального значення у 35 мм. Це майже удвічі більше. Втім, уявлення про нормальні розміри клітора базуються на вивченні жінок європеоїдної раси. Розміри клітора можуть значно різнитися залежно від расової належності[22].

Окремо варто згадати псевдокліторомегалію (псевдогіпертрофію клітора). Це уявне збільшення клітора у дівчаток унаслідок мастурбації: маніпуляції зі шкірою крайньої плоті приводять до її пошкоджень, які поширюються на всю плоть і малі статеві губи. Це створює ілюзію збільшення клітора[23].

(Докладніше див. Кліторомегалія)

Клітор і сексуальне життя[ред.ред. код]

Роль у досягненні оргазму[ред.ред. код]

Клітор, піхва і G-точка. проте наявність G-точки є суперечливою[24]

На початку статевого життя пестощі клітора можуть бути засобом першого сексуального досвіду, адже жінки зазвичай з острахом ставляться до першого вагінального сексу і пов'язаною з ним дефлорацією. Тож психологічний комфорт жінки в цілому залежить від чуткості та освідченості партнера. Чоловікам необхідно знати про природу клітора та його роль у жіночій фізіології. Трапляється, що чоловіки взагалі не знають про його існування або розташування у жіночому тілі. Нерідкісні випадки, коли вони не знають про високу чутливість клітора і починають статевий акт з посиленої його стимуляції, чим спричинюють жінці дискомфорт. Чим краще жінки освічені в питаннях фізіології збудження, тим ясніше розуміють потреби і в змозі свідомо контролювати сексуальне життя. Часто і в наш час статеве виховання зосереджується лише на функції дітонародження. Обопільне сексуальне задоволення слугує, поряд з іншим, основою для довготривалих відносин, що особливо актуально для сім'ї.

За даними статистики, 70-80 відсотків жінок потребують стимуляції клітора для досягнення оргазму. Це стосується насамперед, його прямої стимуляції, але непрямої стимуляції (під час введення фалоса у піхву і фрикцій) також достатньо для його досягнення. Суперечки щодо кількості нервових закінчень у піхві почалися з оприлюднення результатів досліджень Альфреда Кінсі. Вчення про вирішальну роль клітора у жіночому задоволенні суперечило теорії З. Фройда, який розглядав кліторальний оргазм як явище притаманне підлітковому періоду, не властиве дорослим жінкам. Опитавши тисячі жінок, він виявив, що більшість з них не мали вагінального оргазму. Дані анатомії підтверджували важливість клітора. Кінсі піддав критиці Фрейдову теорію, яка переносить чисто чоловічі побудови на жінок, а також оголосив піхву відносно безкорисною для задоволення, посилаючись на те що «мало жінок вводять щось у піхву при мастурбації». Певний, що вагінальний оргазм «фізіологічно неможливий» черезх незначну кількість нервових закінчень, Кінсі доходить висновку, що «задоволення жінки від введення фалоса має більше психологічну основу чи, можливо, є результатом відчуттів з інших місць».

Дослідження Мастерса та Джонсон[en], а також Шир Гайт[en], у цілому, підтвердили твердження Кінсі про жіночий оргазм. Мастерс і Джонсон були першими дослідниками, хто виявили, що кліторальні структури поширюються і на статеві губи. Окрім того, вони спостерегли, що і кліторальний і піхвовий оргазми мають ті ж стадії реакцій організму, причому більшості їхніх складових можна досягнути тільки при кліторальному. Ґрунтуючись на цьому, вони стверджували, що кліторальна стимуляція може приводити до обох типів оргазму[25][26][27]. Оприлюднення результатів їхніх досліджень збіглося з часом другої хвилі фемінізму, вони надихнули феміністок взагалі знищити грань між кліторальним та піхвовим оргазмами. Феміністка Анна Кедт (Anne Koedt) заявила, що оскільки «чоловіки відчувають оргазм від тертя об піхву», а не об область клітора, цей елемент жіночої анатомії залишався у тіні. У своєму відомому творі «Міф про вагінальний оргазм» (The Myth of the Vaginal Orgasm) вона пише: «Зараз, після анатомічних відкриттів, зроблених, зокрема Кінсі, Майстерсом і Джонсон, з цим питанням все ясно». Вона також додає: «причини, чому ця інформація замовчується, суспільні. Ми живемо у чоловічому суспільстві, яке не збирається нічого міняти у статевих ролях»[28].

Величезна кількість нервових закінчень робить клітор головною ерогенною зоною у жіночому тілі. Він виконує подвійну роль — рецептора і перетворювача сексуальних стимулів, причому його головною функцією є викликання і підтримування статевого напруження жінки. Найефективнішою є оральна стимуляція (кунілінгус, «грецькі пестощі»), при якій чоловік пестить клітор губами і язиком. Кунілінгус може бути як заміною введення члена у піхву, так і додатковою стимуляцією перед ним. Непрямим чином клітор стимулюється під час введення фалоса у піхву. Анальні зносини також можуть сильно стимулювати клітор[29]. Нема однозначної думки щодо залежності рівня сексуального збудження від його розмірів. Одні запевняють, що розмір ніяк не впливає на нього.[30]. Інші стверджують, що великий клітор, завдяки більшій кількості нервових закінчень, здатен спричиняти сильніше збудження[31]. За словами американського акушера-гінеколога доктора С. Оуклі, «...можливо, більший клітор має більше нервових закінчень, і можливо, при прямому контакті та стимуляції він отримує більше відчуттів, що приводять до оргазму...»[32]

Поверхня клітора чутливіша за статевий член завдяки більшій кількості нервових закінчень й вища аніж у язика. З боків головки на кліторі є близько 4 тис. нервових закінчень, у центрі — 8 тисяч. На початку збудження, доки клітор не зведеться повністю, рекомендується не дотикатись до його голівки, бо це завдає болю.

Оскільки фалос під час зносин не може безпосередньо стимулювати клітор, у звичайній («місіонерській») позиції стимуляція йде від області лобкової кістки, порухів пахових ділянок при тісному контакті. Тому деякі пари мають віддавати перевагу позиції «жінка зверху» або позиції «статеве рівняння». Застосовують також стимуляцію клітора безпосередньо фалосом, наприклад при міжстегновому сексі (тоді статевий член безпосередньо контактує з голівкою клітора) або фалоімітатором. Лесбійські пари можуть вдаватися до трибадизму для широкої кліторальної стимуляції або взаємної стимуляції під час суцільного контакту. Для стимуляції клітора можна також уживати вібратор, зокрема, спеціальний кліторальний вібратор, або інші іграшки. Деякі жінки стимулюють клітор за допомогою подушки або іншого підхожого предмета, струменем води з крана або душа, а також затискуючи його між ніг і гойдаючись[33].

Під час подразнення ділянки клітора, слід видозмінювати дотикові подразники, бо якщо невпинно й одноманітно повторювати самі рухи, то це зменшує збудження. Перемінні та урізноманітненні подразники спричиняють те, що клітор швидко зводиться і твердне. При повному зведенні клітора стане видно його головку, що висунулася зі складок крайньої плоті.

Коли виділення з піхви вельми скупе, жінка відчуватиме дискомфорт від стимуляції сухого клітора, у такому випадку допомагає його зволоження слиною або спеціальною рідиною.

Ерекція[ред.ред. код]

Ерекція клітора є одною з головних реакцій сексуального збудження жінки. На відміну від ерекції статевого члена, яка здійснюється швидко, реакція клітора на сексуальний стимул проявляється лише через 20-30 секунд від початку дії стимулу і змащування піхви. Стимулювання клітора можливо не тільки шляхом мастурбації, але й непрямим шляхом: стимуляцією ерогенних зон (пестощами), введенням фалоса у піхву або сексуальними фантазіями. Під час сексуального збудження печеристі тіла наповнюються кров'ю, приплив якої до статевих органів посилюється. Набухання та збільшення розмірів клітора більші від безпосередньої маніпуляції його голівкою, і менші від пестощів інших ерогенних зон і коїтусу. Найвищий ступінь фізіологічної реакції клітора відмічена на фазі плато, коли, за допомогою підтримних зв'язок і коріння клітора його тіло відтягається під передній край симфізу. Психологічний чинник теж має значення для пришвидшення реакції клітора. На фазі оргазму не відмічають помітної реакції клітора. Через 5-10 секунд після оргазму клітор повертається до нормальних розмірів, його розслаблення проходить швидше, ніж платформи оргазму[34].

Розлади[ред.ред. код]

Синдром постійного сексуального збудження — постійне, самовідвільне і некероване збудження статевих органів у жінок, з оргазмом чи без оргазму, без стосунку до почуття насолоди[35]. Кліторальний пріапізм (відомий як «кліторизм») — рідкісний медичний стан, який іноді класифікується як складова СПСЗ, при якому ерегований клітор не повертається до спокійного стану протягом тривалого часу (від кількох хвилин до кількох днів), незважаючи на відсутність фізичної та психологічної стимуляції. Синдром може також пов'язуватися з морфометричними і судинними видозмінами клітора.

Деякі ліки можуть спричинити або посилити кліторизм. Тразодон відомий своєю здатністю викликати чоловічий пріапізм як побічну дію, але відомий єдиний задокументований випадок, коли він спричинив кліторизм. Задокументовані випадки припливу крові до клітора після уживання нефазодону (приплив крові не завжди викликає кліторизм). Кліторальний пріапізм може бути також викликаний припиненням уживання антипсихотичних препаратів або селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну[36].

СПСЗ є відносно рідкісним, і, оскільки як окреме від кліторизму явище його дослідують тільки з 2001 року, він поки мало вивчений. У засвідчених випадках він спричинявся вадами тазових артерій і вен, які забезпечують кровотік до клітора. Оперативне лікування було ефективним[37].

Стимуляція[ред.ред. код]

Стимуляцію клітора можна посилити, застосовуючи спеціальні пристрої. Дія більшості з них заснована на вібрації: кліторальні вібратори, вібратори-трусики, віброметелики, вібраційні кільця[38], а також вібронасадки на руки. Вібратори можуть мати найрізноманітніший вигляд та кріплення. Існують також стимулятори клітора, дія яких заснована на усмоктуванні повітря — вакуумні стимулятори.

Клітор і піхва[ред.ред. код]

Хоча про існування клітора і його сексуальну роль розуміли ще у древності, офіційною медициною тривалий час піхва вважалася єдиним органом жіночого задоволення. На стороні подібних поглядів були традиційні уявлення, які вважали піхву «справжнім» жіночим органом, відповідником чоловічого статевого члена, а клітор — як рудимент, зайвий «чоловічий» орган у жіночому тілі. У чоловічому організмі «жіночою частиною» вважалась крайня плоть (звідси, за деякими припущеннями, йде і традиція обрізання, як чоловічого, так і жіночого). Свою роль у закріпленні подібних поглядів зіграв і психоаналіз З. Фройда. Науковець вважав, що підсвідомо жінки відчувають почуття заздрощів чоловікам через відсутність в них статевого члена, отже, ніякої зовнішньої подібності пенісу у жіночому тілі бути не може. Науково визнали клітор як відповідник чоловічого статевого члена і аналогічну роль у досягненні оргазму лише у 1960-х роках. Незабаром з'являються теорії по вагінальний і кліторальний оргазми у жінок, суперечки про існування двох типів жіночого оргазму не змовкають і у другому десятиріччі XXI сторіччя[39]. Прибічники теорії кліторального оргазму заперечують існування вагінального оргазму, аргументуючи це тим, що стінки піхви менш іннервовані і відповідно менш чутливі за клітор, а те, що звуть вагінальним оргазмом, на ділі є оргазмом тіла і ніжок клітора. Прибічники теорії вагінального оргазму і теорії двох типів оргазму, доводячи свою теорію, вказують на підвищену чутливість деяких відділів піхви, у якій припускають наявність цілих трьох оргазмічних точок: U-точки у присінку, G-точки на її передній стінці, і нарешті, A-точки на її верхньому відділі, ближче до матки. Також деякі припускають, що центром жіночої насолоди може бути промежина[39]. Насправді все багато складніше. На відміну від чоловіків, у яких нерви, що відповідають за оргазмічні відчуття, розташовані в основі статевого члена, у жінок аналогічна інервація має ширше охоплення, утворює густу мережу навколо піхви, прямої кишки і зовнішніх статевих органів[40]. Окрім того, у жінок існує значна індивідуальна розбіжність у розташуванні таких нервів, отже, в одних більше задоволення викликає стимуляція клітора, у других — стимуляція передніх відділів і присінку піхви, у третіх — промежини або навіть прямої кишки.

Докладніше у статті Кунілінгус
Докладніше у статті Мастурбація

Вплив фармакологічних препаратів[ред.ред. код]

Механізм ерекції клітора аналогічний чоловічій ерекції, отже, препарати, що посилюють кровотік до геніталій у чоловіків, справляють таку ж дію і на жінок[41]. Деякі дослідники (Arthur L. Burnett) заявляють, що препарати, подібні силденафілу, можуть бути корисні для лікування жіночих сексуальних розладів: приплив крові не тільки ерегує клітор, але й сприяє виділенню змазки (лубрикації)[41]. На основі силденафілу розроблено спеціальний препарат, який отримав назву «жіночої Віагри»[42][43]. Його дія проявляється у підвищенні лібідо і припливі крові до статевих органів, що спричиняє кліторальну ерекцію.

На противагу чоловічій сексуальності, у процесі лікування жіночої сексуальної дисфункції часто вирішальну роль у процесі збудження відіграє психологічний аспект, що фармакологія вирішити не може[Джерело?].

Клітор з погляду еволюції[ред.ред. код]

Чим є клітор — рудиментом, який залишився від статевого горбика ембріона чи має якесь значення для еволюції людини? Чи може він бути пристосуванням, яке виникло у процесі еволюції? Джеффрі Міллер (Geoffrey Miller) пояснює, що дослідниці-жінки (Helen Fisher, Meredith Small, Sarah Blaffer Hrdy) «стверджують, що кліторальний оргазм є сам по собі закономірним еволюційним пристосуванням, разом з вивідними з нього особливостями жіночої статевої поведінки та стетевої еволюції»[44]. Міллер же вважає, що клітор не може впливати на міжстатевий відбір з боку чоловіка: він не надто великий або яскраво забарвлений, не має незвичайної форми і не помітний під час залицяння. У цьому плані він не схожий на клітори самиць деяких тварин (гієн, мавп-павуків). Дослідник припускає, що у людей, може, «клітор еволюціонював у щось помітніше, якщо чоловіки віддавали перевагу партнеркам з великими яскравими кліторами». З огляду на його малопомітність укупі з винятковою чутливістю, можна припустити, що він є предметом не чоловічого, а жіночого міжстатевого відбору[44].

Міллер стверджує, що чоловіки-науковці (такі як Стівен Джей Гулд та Дональд Сімонз), розглядали жіночий кліторальний оргазм як «явище, еволюційно побічне явищу чоловічого оргазму статевого члена». Отже, твердили вони, «кліторальний оргазм не може бути еволюційним пристосуванням, бо труднодосяжний»[44]. Гулд визнає, що «більшість жіночих оргазмів мають джерелом саме клітор, а не піхву», а також, що погляд про відсутність у ньому пристосування «часто неправильно розуміють як заперечення чи пристосовницької цінності жіночого оргазму взагалі, чи навіть заявлення про некорисність жіночого оргазму у ширшому смислі». Пояснюючи, що він хоча й визнає важливість кліторального оргазму як «стрижневого елементу у жіночій сексуальності і задоволенні», «...проте, всякому ясно, чим є ці приємні властивості: еволюційним пристосуванням чи «побічним продуктом»». Він додає, що «біологи-чоловіки займалися саме питанням еволюційного пристосовування, забуваючи, що (згідно з дарвінівським «найвищим благом» (summum bonum)), ширші можливості для відбору пропонує глибша частина піхви, як область ближча до місця запліднення»[45].

Міллер порівнює клітор з молочними залозами і сосками чоловіків: у жінок є соски як пристосування для годування дітей, а у чоловіків менші некорисні як побічність — похідна від єдного каналу розвитку. Засновуючися на цьому, американський філософ-біолог Елізабет Ллойд припускає, що навряд чи жіночий оргазм є еволюційним пристосуванням[46][47]. Ллойд розглядає його як онтогенетичний залишок: жінки відчувають оргазми через те, що людська сечостатева нейрофізіологія розвилася у процесі еволюції у чоловіків, наслідки чого проявляються і у жінок без всякої еволюційної на те потреби (так само як чоловічі соски наявні у чоловіків без потреби у годуванні).

На конференції, даної у 2002 році «Канадському Товариству Жінок від Філософії» (Canadian Society of Women in Philosophy), доктор Ненсі Т'юена (Nancy Tuana) заявила, що «для дітонародження клітор некорисний, а замовчували його тільки через страх перед статевим задоволенням. Це задоволення було чимось окремим від дітонародження, тому-то воно й лякало»[48]. Гелен О'Конелл стверджує, «це йде від суперництва між статями, від погляду, що одна стать є сексуальною, а друга дітородною. Насправді, обидві є і тим і другим». Вона повторює, що присінкові цибулини вочевидь є частиною клітора, а дистальні частини сечівника та піхви також є спорідненими з ним структурами, незважаючи на їхню нездатність до ерекції. Вони формують єднання тканин з клітором, яке грає велику роль у жіночій сексуальності та оргазмі[49][50].

Клітор у культурі[ред.ред. код]

Загальне сприйняття[ред.ред. код]

На відміну від піхви і фалоса, клітору світові культури та релігії приділяли порівняно мало уваги. Це було пов'язано не тільки з малопримітністю цього органа, але й з його явною некорисністю для народження нового життя: саме воно було основою шанування та оспівування статевих органів. Навіть давньоіндійський трактат «Камасутра», такий щедрий на поетичні імена для жіночого органа-йоні, для клітора знає лише одне — «курячий язичок».

Про непопулярність клітора свідчить і відносно мала відомість його ненаукових, народних назв серед населення, слов'янське «сикель» малопоширене, не всі навіть знають про існування такого слова. Примітно й те, що на відміну від слів, що означають інші зовнішні статеві органи, як чоловічі так і жіночі, «сикель» не має лайливих похідних, та сам непопулярний як лайка.

Канадський біолог та лінгвіст Брюс Бейджміл, дослідивши понад мільйону документів з понад 6 000 наукових журналів, виявив, що статей, у яких розповідалося про чоловічий статевий член, було 539, у той час як статей про клітор всього сім. У 2000 році дослідники Шірлі Оглетрі та Гарві Джінсберг дійшли висновку, що наявне явище нехтування слова «клітор» у широкому словоужитку. Переглянувши базу даних PsycINFO на предмет ужитку термінів зі статевої тематики з 1887 до 2000 року, вони виявили, що слово penis згадано у 1482 джерелах, слово vagina — у 409, у той час як clitoris згадали тільки 83 джерела. Додатково вони проаналізували 57 книжок з сексуального виховання, згаданих у базі даних. У більшості з них головною обговорюваною частиною тіла був чоловічий статевий член — він згадувався частіше, ніж клітор, піхва та матка разом взяті. Дослідження, проведені серед студентів американських коледжів показують, що більшість з них певна, що жіночим відповідником чоловічому статевому члену є піхва, яку вони вважають найчутливішою частиною жіночого тіла. Це супроводжується їхнім негативним ставленням до мастурбації і сексуальними передсудами[51][52]. Показово, що сучасна англійська мова знає тільки медичну, латинську назву клітора — clitoris (скорочено — «clit», «clitty»), яке-небудь питомо англійське слово для позначення його відсутнє.

У період з 2000 року в Англії проводили дослідження підручників зі статевого виховання. Серед 15 найтитулованіших видань у десяті не згадувалось слово «клітор» та не говорилося про жіночий оргазм.

У 2012 році американська художниця Софія Вілліс (Sophia Wallace) зі штату Нью-Йорк розпочала мультимедійний проект під назвою «Cliteracy» (від clitoris literacy — «клітор-грамотність») з метою розвіяти хибні погляди щодо клітора. Основані на томографічних дослідженнях Гелен О'Конелл, роботи Вілліс показують з незвичайного боку вигляд та розміри клітора. Так, вони включають «кліторальне родео», яке являє собою велику золоту модель клітора. Зроблена за допомогою скульптора Кеннета Томаса, вона детально зображає жіночий орган, з усіма внутрішніми структурами, відвідувачі мають можливість побачити всю будову клітора і навіть «покататися» на ньому. Атракціон мав незвичайний успіх[53] (див. відео).


У 2013 році гуманітарна група Clitoraid («Допомога клітору») провела перший щорічний «Міжнародний Тиждень Клітор-Лікнепу» (International Clitoris Awareness Week), який тривав з 6 до 12 травня. Доповідач групи Надін Гейри (Nadine Gary) заявила, що їхньою метою є усунути масову безграмотність у питанні клітора, яка виникла унаслідок його «замовчування, паплюження, накладання табу і розгляданням його як щось гріховне та нечисте протягом століть»[54].

Часто релігійні приписи накладають табу на поширення інформації про ерогенні зони або просто обминають цю тему. Все це негативно впливає на якість статевого життя жінок. Виховання та релігійні переконання накладають свій відбиток на сприйняття цього органа та його ролі у жіночому задоволенні, як і на жіночу сексуальність у цілому. Жінки можуть соромитись звертати увагу свого партнера на клітор, а також мастурбувати, самостійно стимулювати клітор. Постійне сексуальне незадоволення може спричинити психологічні розлади.

Ритуальне видалення клітора[ред.ред. код]

Релігійні звичаї деяких народів приписували проводити ритуальне видалення голівки клітора (клітородектомію). Так, подібні операції практикувалися в імперії інків. Іспанський ієзуїт Хуан Анелло Оліве свідчить, що у столиці інків Куско існував храм Амаруканча, де поклонялися ідолу у вигляді величезного змія, який поглинав скорпіона. Священик пише, що змій для інків був символом сили Творця Всесвіту, а жалом скорпіона вважався жіночий клітор — протиприродне чоловіче начало у жінці. Подібні погляди вимагали видалення у дівчинок клітора[55].

У деяких народів досі прийнято проводити ритуальне видалення голівки клітора. Аналогічно обрізанню крайньої плоті у чоловіків, це є складовою обрядів ініціації (переходу до дорослого життя, «посвячення у дорослі»). Хоча обряди жіночих ініціацій зустрічаються багато рідше чоловічих (вважається, що дівчинка переходить до дорослого життя з менархе або втратою незайманості)[56], де-не-де жіноче обрізання існує.

Колискою клітородектомії є північ Африки — Марокко, Алжир, Туніс, Лівія та ін. Її часто помилково пов'язують з ісламом — релігією, яка панує у цих країнах, але у мусульман Азії подібної практики не зустрічається. По-видимому, це є пережитком стародавніх доісламських вірувань. В Африці цю операцію роблять дівчинкам від п'яти до дванадцяти років, причому в урочистій обстановці, вважаючи це святом, таїнством, у якому мають право брати участь лише жінки.

Подібна традиція існує й у єгипетських коптів, яка, по-видимому, йде з часів фараонів. Відомі свідоцтва про практику жіночого обрізання серед вищих верств Стародавнього Єгипту.

На відміну від видалення крайньої плоті у чоловіків, яка сприймається терпимо у західному світі і навіть набула там певної популярності, обрізання жінок викликає у західної людини відчуття відрази. Якщо для чоловічого обрізання існують якісь пояснення (гігієнічні причини), жіноче явно некорисне і навіть шкідливе. Дослідники вважають, що єдина мета подібного обряду — приниження жінки і підпорядкування її чоловічим бажанням і потребам, відбирає у жінки можливість отримувати задоволення від статевого акту. Проте, залишається незрозумілим, чому жінки вітають цей обряд і самі обрізають дівчинок[57].

(Див. також Жіноче обрізання)

Пірсинг клітора[ред.ред. код]

Вертикальний пірсинг кліторального каптура

В сучасному мистецтві пірсинга дуже часто згадується про пірсинг клітора, його прикрашають кільцями, півкільцями, штангами[58]. На самому кліторі (голівці) пірсинг роблять вкрай рідко, насамперед це пов'язане з ризиком пошкодження нервів, на які так багата голівка клітора. Друга причина — анатомічна непідхожість більшості жінок для нього: голівка клітора у них надто мала для такого проколу. З жінок, які просять зробити справжній кліторальний пірсинг, приблизно 90-95% анатомічно не підходять для нього. Навіть у жінок з досить великим клітором крайня плоть може надто щільно прилягати до нього, що робить носіння прикрас на ньому неможливим. Будова клітора для нього повинна бути ідеальною, і варто пам'ятати про те, що це не місце для ризикованих експериментів. Кліторальний пірсинг ставить підвищені вимоги до кваліфікації майстра. Більшість жінок обмежуються пірсингом не самого клітора, а лише пірсингом кліторального каптура (крайньої плоті клітора).

Оскільки пірсинг кліторальної голівки є вельми рідкісним, частіше роблять інші види пірсингу: вертикальний та горизонтальний пірсинг кліторального каптура, пірсинг в основі каптура («трикутник»), глибокий пірсинг кліторального тіла («Ізабелла»), пірсинг верху кліторального каптура («Кристина»), пірсинг між голівкою клітора та каптуром («Нефертіті»).

(Докладніше див. Інтимний пірсинг)

Хірургічне втручання[ред.ред. код]

Зменшення клітора[ред.ред. код]

Жінки в ряді випадків вдаються до хірургічного втручання при гіпертрофії клітора або з естетичних міркувань, попри відсутність будь-якої патології. Побічним ефектом проведеної операції може стати значне зниження або навіть відсутність кліторального оргазму.

Оголення клітора[ред.ред. код]

Це хірургічне втручання проводять у випадках, коли малі статеві губи закривають клітор, знижуючи його чутливість і оргастичні відчуття при статевому акті (аноргазмія клітора). Операція оголення клітора схожа з обрізанням крайньої плоті статевого члена чоловіка. Різниця лише в тому, що чутливість тут підвищується, тоді як після обрізання вона частіше знижується. Побічний ефект хірургічного оголення клітора — порушення сечовипускання за рахунок близького розташування клітора й отвору сечівника, що проходить з плином кількох днів.

Клітор у тварин[ред.ред. код]

Плямисті гієни

Клітор присутній у самиць всіх плацентарних ссавців. У деяких видів він може мати незвичну форму та розміри. Наприклад, клітор самиць плямистої гієни так сильно збільшений у розмірах (до 15 см), що нагадує пеніс самців. Окрім того, у ситуаціях, коли необхідно проявити своє домінування, він може набухати і випрямляться аналогічно органу самця. Усередині нього походить сечівник, який закінчується отвором на кінці. Піхви, як такої, нема: вона видозмінилася у жирове утворення, яке нагадує калитку. Ця анатомічна особливість обумовлена еволюційними змінами і особливістю гормональної системи, можливо це своєрідна адаптація материнського організму. Така дивність гієн спричинила виникнення хибного погляду про їхній гермафродитизм і здатність міняти стать[59].

Мавпа-павук

Великий розмір має клітор самиць мавпи-павука[60]. Ці тварини отримали свою назву завдяки здатності уживати свій хвіст як п'яту кінцівку. Спостерігаючи за мавпою, яка з однаковою вправністю хапається за гілки руками, ногами і хвостом, трудно позбутися враження, що перед вами не п'ятинога істота. Клітор самиць не поступається за довжиною пенісу самця і має знизу жолобок, прикритий складками шкіри, таким чином утворюючи подоби сечівника усередині. Така особливість утрудняє ідентифікацію мавп, самці відрізняються лише наявністю калитки. Зоологи припускають, що клітор дозволяє розкидати на велику відстань краплини сечі, яка є пахучим знаком для самців. Нема даних, які підтверджували якусь роль клітора під час парування, але відоме, що самці обмацують та вивчають клітор самиці перед тим, як спаруватися з нею[61].

Незвичайну будову можуть мати клітори самиць деяких видів ведмедів (грізлі, американські чорні ведмеді, білі ведмеді). Міфи інуїтів і папуасів розповідають про «самців-матерів» ведмедів, які народжують ведмежат через отвір у статевому члені. Дійсно, у деяких популяціях у близько 20 % самиць цих ведмедів пологовий канал проходить через клітор[62].

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • На честь клітора названий рід рослин родини бобових«кліторія» (Clitória). Таку назву йому дав Карл Лінней за схожість човника віночка їхніх квіток з цим органом[63].
  • Слово «сикель» також відомо у значенні «кісточка сливи», яке, по-видимому, є вторинним щодо значення «клітор»[7].
  • У Червоній Армії до впровадження погон відзнакою молодшого командного складу слугували трикутники у петлицях. На армійському жарґоні їх звали «сикелями» (тобто «кліторами»)[64].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ, 2005
  2. Клінічна анатомія жіночих статевих органів. Українська медична сторінка. Проект Ростислава Бубнова. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-10-20. 
  3. The Oxford English Dictionary
  4. Jocelyn, H. D. and Setchell, B. P.: Regnier de Graaf on the human reproductive organs. An annotated translation of Tractatus de Virorum Organis Generationi Inservientibus (1668) and De Mulierub Organis Generationi Inservientibus Tractatus Novus (1962). J Reprod Fertil Suppl, 17: 1, 1972. 
  5. clitoris. 
  6. Williamson, S. and Nowak, R.: The truth about women. A new anatomical study shows there is more to the clitoris than anyone ever thought. New Scientist, 159: 34, 1998. 
  7. а б в г Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982 - 2009
  8. Зализняк А. А., Янин В. Л. Берестяные грамоты из новгородских раскопок
  9. J.N. Adams. The Latin Sexual Vocabulary. — Johns Hopkins University Press, 1982. — P. 97–98. 
  10. Carmina Priapea LXXVIII. 
  11. Natalie Angier. Woman: An Intimate Geography. 
  12. Realdi Columbi... De Re Anatomica Libri XV (Latin Edition). 
  13. Vincent Di Marino,Hubert Lepidi. Anatomic Study of the Clitoris and the Bulbo-Clitoral Organ. 
  14. O'Connell, Helen E.; Sanjeevan, Kalavampara V.; Hutson, John M. (October 2005). "Anatomy of the clitoris". The Journal of Urology 174 (4): 1189–95. 
  15. Suzanne G. Frayser,Thomas J. Whitby. Studies in Human Sexuality: A Selected Guide. 
  16. а б в Черкасов В. Г. та ін. (2010). Міжнародна анатомічна термінологія (латинські, українські, російські та англійські еквіваленти). с. 125. ISBN 978-966-382-214-3. Процитовано 29 July 2015. 
  17. O'Connell & Sanjeevan. Anatomia of female genitalia. 
  18. а б Проф. Д. Нобель. Как устроен клитор. 
  19. Промежность. 
  20. Половая система. 
  21. External genital changes in Fetus development. 
  22. Female Sexual Anatomy: Size of Clitoris and Labia. 
  23. Idiopathic isolated clitoromegaly: A report of two cases. 
  24. Amichai Kilchevsky, Yoram Vardi, Lior Lowenstein & Ilan Gruenwald (March 2012). Is the female G-spot truly a distinct anatomic entity?. The journal of sexual medicine 9 (3). с. 719–726. doi:10.1111/j.1743-6109.2011.02623.x. PMID 22240236. 
  25. John Archer,Barbara Lloyd. Sex and Gender. 
  26. Linda Williams. Screening Sex. 
  27. Martha Rosenthal. Human Sexuality: From Cells to Society. 
  28. Anne Koedt (1970). The Myth of the Vaginal Orgasm. 
  29. Rosenthal 2012, p. 134; Weiten, Dunn & Hammer 2011, p. 386; Greenberg, Bruess & Conklin 2010, p. 96; Lloyd 2005, pp. 21–53; Flaherty, Davis & Janicak 1993, p. 217; Kaplan 1983, pp. 204, 209–210. 
  30. Клитор. Сексологический словарь. 
  31. Clitoral Size, Distance From Vagina May Cause Women To Have Orgasm Troubles. 
  32. Oakley et al. (© 2014). The Journal of Sexual Medicine. 
  33. Anne Hooper. Sex Q & A. 
  34. Клитор. 
  35. Anatomy and Physiology of Women's Sexual Function. 
  36. The Physical Care of People with Mental Health Problems: A Guide For Best Practice. 
  37. Persistent Sexual Arousal Syndrome. 
  38. Вібраційне кільце. Contex. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-10-20. 
  39. а б Дженни Хейр (2014). Оргазм. Руководство для женщин. Секреты нереального удовольствия. Харьков, Белгород: Книжный клуб Клуб семейного досуга Пер. с англ. (Російська). 
  40. Наоми Вульф (2015). Вагина. Новый взгляд на женскую сексуальность. М.: Альпина Нон Фикшн Пер. с англ. 
  41. а б Виагра и женщины. 
  42. Женская Виагра. 
  43. Виагра для женщин. 
  44. а б в Geoffrey Miller. The Mating Mind: How Sexual Choice Shaped the Evolution of Human Nature. 
  45. Stephen Jay Gould. The Structure of Evolutionary Theory. 
  46. Elisabeth Anne Lloyd. The Case of the Female Orgasm: Bias in the Science of Evolution. 
  47. Chivers, Meredith L. (2007). Wiederman, Michael W, ed. "A Narrow (But Thorough) Examination of the Evolutionary Significance of Female Orgasm". Journal of Sex Research. 
  48. Cairney, Richard (21 October 2002). "Exploring female sexuality". ExpressNews (University of Alberta). Archived from the original on 29 June 2011. Retrieved 21 December 2011. 
  49. O'Connell, Helen E.; Sanjeevan, Kalavampara V.; Hutson, John M. (October 2005). "Anatomy of the clitoris". The Journal of Urology 174 (4): 1189–95. 
  50. Yang, Claire C.; Cold, Christopher J.; Yilmaz, Ugur; Maravilla, Kenneth R. (April 2006). "Sexually responsive vascular tissue of the vulva". 
  51. Shirley Matile OgletreeAffiliated with Southwest Texas State University , Harvey J. Ginsburg. Kept Under the Hood: Neglect of the Clitoris in Common Vernacular. 
  52. Dennis D. Waskul, Phillip Vannini and Desiree Wiesen. Symbolic Interaction. Women and Their Clitoris: Personal Discovery, Signification, and Use. 
  53. Cliteracy 101: Artist Sophia Wallace Wants You To Know The Truth About The Clitoris. 
  54. 'International Clitoris Awareness Week' Takes Place May 6-12 (NSFW). 
  55. Что такое обрезание у девочек?. 
  56. Сексуальные ритуалы. 
  57. 9. Об удалении клитора. 
  58. Жіночий інтимний пірсинг. Українській портал модифікації тіла. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-02-25. 
  59. Пятнистая гиена. 
  60. Dixson, Alan F. (2012). Primate Sexuality: Comparative Studies of the Prosimians, Monkeys, Apes, and Humans (англ.). Oxford University Press. 
  61. Alan F. Dixson. Primate Sexuality: Comparative Studies of the Prosimians, Monkeys, Apes, and ... 
  62. Joan Roughgarden. Evolution's Rainbow: Diversity, Gender, and Sexuality in Nature and People. 
  63. Archibald William Smith (1 янв. 1997 г.). A Gardener's Handbook of Plant Names: Their Meanings and Origins. Courier Corporation. ISBN 0486297152, 9780486297156 Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  64. сикель. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Російсько-Український Словник С. Іваницький, Ф. Шумлянський. Вінниця 1918 рік.
  • Домінічі Мішель (реж.), док. фільм «Клітор» по сценарію Вераїті Можинскі, Стефен Фірмін. Студія Плейбой
  • Філімонова В. І. Нормальна фізіологія. Київ, 1994
  • Michalina Wislocka «Sztuka kochania», Iskry Warszawa 1978


Див. також[ред.ред. код]