Княгиня (повість)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Княгиня
рос. Княгиня
Жанр повість
Автор Шевченко Тарас Григорович
Мова російська
Опубліковано 1884
Опубліковано українською 1889
Переклад О. Кониський (1889)

S:  Цей твір у  Вікіджерелах

Княгиня — одна з перших повістей Тараса Шевченка, написана російською мовою. Повість автор присвятив своєму другові, громадському діячеві, журналісту і видавцю Броніславу Францовичу Залеському. Повість, як зазначає сам її автор, є значною мірою біографічною, містить яскраво виражені антикріпосницькі мотиви.

Історія написання[ред. | ред. код]

Повість «Княгиня» написано Т. Г. Шевченком під час заслання в Новопетровському форті. При її написанні Шевченко скористався псевдонімом «К. Дармограй». Літературна доля повісті «Княгиня» тісто переплетена з долею іншого тогочасного твору Т. Г. Шевченка — повістю «Варнак». Вони писані приблизно в один і той же період — орієнтовно у 1853 році. Спроби їх публікації також робилися одночасно. Чистовий автограф повісті зараз перебуває у відділі рукописів Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Чистовий варіант рукопису виконано на 12-ти аркушах паперу, а за авторською нумерацією — на шести складених навпіл аркушах. Цей варіант тексту містить певні авторські правки і доповнення, що появилися уже в процесі переписування з чорнового варіанту повісті, а також авторський підпис під псевдонімом «К. Дармограй» і час написання твору — 1853 рік. Наприкінці 1854 і на початку 1855 року Шевченко робить перші спроби опублікувати свою повість. Про те, що повість «Княгиня» є дебютом Шевченка-прозаїка свідчить його лист до редактора і видавця журналу «Отечественные записки» А. О. Краєвського[1]:

« Для дебюта посылаю вам мой рассказ “Княгиня” и прошу вас, если он не противоречит духу вашего журнала, напечатать его . . . Если же я увижу напечатанным мой рассказ в вашем журнале, то мне приятно будет сообщить вам и будущие мои произведения. Имею честь быть К. Дармограй «

У своїх подальших листах у 1855 році Шевченко звертається з проханням до товариша по засланню О. М. Плещеєва, а пізніше і до Б. Ф. Залеського стосовно подальшої долі повісті і, за потреби, видання її в журналі «Современник». Спроби опублікувати повість через різноманітні обставини не давали позитивного результату аж до 1856 року і супроводжувалися з боку Т. Г. Шевченка численними листами-проханнями до друзів і знайомих літераторів, критиків і видавців.
Врешті-решт, через «треті руки» повість в середині 1856 року потрапляє до П. О. Куліша і в листах, датованих січнем та лютим вже 1858 року зазнає нищівної критики з боку останнього[2]:

« Не хапайся, братику, друкувати московських повістей. Ні грошей, ні слави за них не добудеш. Адже ж і Данте, і Петрарка думали, що прославляться латинськими своїми книгами. Отак тебе морочить ся москальщина. Цур їй! «
Титульний аркуш часопису «Киевская Старина»
« Про московські ж повісті скажу, що зневажиш ти їми себе перед світом, да й більше нічого. Щоб писать тобі по-московськи, треба жити між московськими писателями і багато дечого набратися. […] Якби в мене гроші, я б у тебе купив їх усі разом да й спалив. Читав я твою “Княгиню” і “Матроса”. Може, ти мені віри не піймеш, може, скажеш, що я московщини не люблю, тим і ганю. Так от же тобі: ні одна редакція журнальна не схотіла їх друкувати «

[3]

Спроби опублікувати повість зазнають невдачі аж до 1862 року. Вперше це вдається О. М. Лазаревському і то лише уривками в тому ж таки 1862 році.
Вперше повний текст повісті «Княгиня» було опубліковано аж в 1884 році в журналі «Киевская старина». Переклад українською у 1889 році зробив О. Я. Кониський.

Сюжет[ред. | ред. код]

Важке кріпацьке дитинство Тараса. Його дитячі фантазії і пошуки залізних стовпів, що тримають землю вщент розбиває сувора життєва реальність. Помирає мати. Батько вдруге одружується з удовицею, що замість «посагу» приводить в смію троє своїх дітей. Життя стає ще важчим. Сварки, бійки та чвари між зведеними дітьми, батьком та мачухою — повсякденна реальність. Незабаром помирає і батько. Починається час справжніх поневірянь: свинопас за «їжу і питво» у дядька, школяр-наймит у дяка . . . Отак проминає двадцять літ Тарасового зростання.
І ось, після довгих років вдалині від батьківської хати, після того як Тарас «трохи вбився в пір'я» він їде у справах в рідні краї[4]. Дорога довга — вистачає часу для роздумів і спогадів. Молодий Шевченко проїжджає містечко Козелець і зупиняється на ночівлю в багатого селянина Степановича. Тарасові на очі потрапляє маленька дитина яку він пригощає припасеними на такий випадок цукерками. І тут селянин з якогось дива називає дитину «княжа́». Далі події розгортаються так. Немолода наймичка Микитівна, разом з господинею готує гостеві та господареві вечерю. Як і годиться — з наливкою. Зав'язується розмова.
Микитівна розповідає гірку і трагічну долю «княжої дитини». У сусідньому селі жив хазяйновитий і від того не бідний селянин Дем'ян Федорович. У нього з дружиною Катериною Лук'янівною народилася і зростала красуня і розумниця донька Катруся. Батьки дали їй непогану як на той час освіту. Неподалік на сусідньому хуторі жив ще один заможній селянин на прізвище Ячний. У відставного майора був син. Обидві родини мали дуже теплі товариські стосунки. Микитівна так і казала: «шматка хліба не з'їдять нарізно». Діти зростали і щиро покохали одне одного. Батьки були не проти їх стосунків. Проте мати Катрусі, Катерина Лук'янівна категорично виступила проти «гречкосія», — «князя або ґенерала» їй подавай в зяті. Раптово помирає Дем'ян Федорович і події далі розгортаються з неймовірною швидкістю. В Козелець на постій прибуває полк драгунів. До господині на закупівлю вівса для коней приходить «князь Мордатий». Мати всупереч проханням і мольбі доньки видає її заміж за князя. Катруся народжує дитину. Князь дуже швидко бере все в свої руки і починає жорстоко і немилосердно транжирити статки покійного Дем'яна. Хазяйські покої зять перетворює на псарню. Починаються безкінечні драгунські гулянки і пиятики. Князь приводить до дому двох коханок і знайомить їх з молодою дружиною, представляючи їх своїми «сестрами». Життя перетворюється на пекло. Під час чергової пиятики драгуни влаштовують пожежу. Згорає клуня, скирти збіжжя, хата і ціле село.
Микитівна, яка тоді служила покоївкою при Катрусі разом з погорільцями і княжою дитиною тікає і проситься до Степановича.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Листи Тараса Шевченка (1852—1855 рр.), До А. О. Краэвського
  2. Петров, Віктор. Пантелимон Куліш у п'ядесяті роки: життя, ідеологія, творчість / Віктор Петров ; Всеукр. акад. наук. — У Київі: З друк. Всеукр. акад. наук, 1929. — Збірник історико-філологічного відділу; № 88. — Т. 1, с. 103
  3. Петров, Віктор. Пантелимон Куліш у п'ядесяті роки: життя, ідеологія, творчість / Віктор Петров ; Всеукр. акад. наук. — У Київі: З друк. Всеукр. акад. наук, 1929. — Збірник історико-філологічного відділу; № 88. — Т. 1, с. 105
  4. Події у повісті реально відбуваються під час поїздки на Чернігівщину навесні 1846 року, коли Т. Г. Шевченко, за завданням Археографічної комісії подорожував, аби замалювати архітектурні та історичні пам'ятки краю

Джерела[ред. | ред. код]

  • Повне видання творів Тараса Шевченка. Том сьомий. Повісті. Chicago: Видавництво Миколи Денисюка, 1960. ст.7-42.
  • Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 3: Драматичні твори. Повісті. — С. 152—177.
  • Петров, Віктор. Пантелимон Куліш у п'ядесяті роки: життя, ідеологія, творчість / Віктор Петров ; Всеукр. акад. наук. — У Київі: З друк. Всеукр. акад. наук, 1929. — Збірник історико-філологічного відділу; № 88. — Т. 1

Посилання[ред. | ред. код]