Княгиня (повість)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Княгиня
Жанр повість
Автор Тарас Григорович Шевченко
Мова російська
Написано 1853
Опубліковано 1884
Опубліковано українською 1889
Переклад Перебендя (О. Кониський, (1889)), В. Сапіцький

Княгиня — одна з перших повістей Тараса Шевченка, написана російською мовою. Повість автор присвятив своєму другові, громадському діячеві, журналісту і видавцю Броніславу Францовичу Залеському. Повість, як зазначає сам її автор, є значною мірою біографічною, містить яскраво виражені антикріпосницькі мотиви.

Історія написання[ред. | ред. код]

Повість «Княгиня» написано Т. Г. Шевченком під час заслання в Новопетровському форті. При її написанні Шевченко скористався псевдонімом «К. Дармограй». Літературна доля повісті «Княгиня» тісто переплетена з долею іншого тогочасного твору Т. Г. Шевченка — повістю «Варнак». Вони писані приблизно в один і той же період — орієнтовно у 1853 році. Спроби їх публікації також робилися одночасно. Чистовий автограф повісті зараз перебуває у відділі рукописів Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Чистовий варіант рукопису виконано на 12-ти аркушах паперу, а за авторською нумерацією — на шести складених навпіл аркушах. Цей варіант тексту містить певні авторські правки і доповнення, що появилися уже в процесі переписування з чорнового варіанту повісті, а також авторський підпис під псевдонімом «К. Дармограй» і час написання твору — 1853 рік. Наприкінці 1854 і на початку 1855 року Шевченко робить перші спроби опублікувати свою повість. Про те, що повість «Княгиня» є дебютом Шевченка-прозаїка свідчить його лист до редактора і видавця журналу «Отечественные записки» А. О. Краєвського[1]:

« Для дебюта посылаю вам мой рассказ “Княгиня” и прошу вас, если он не противоречит духу вашего журнала, напечатать его . . . Если же я увижу напечатанным мой рассказ в вашем журнале, то мне приятно будет сообщить вам и будущие мои произведения. Имею честь быть К. Дармограй »

У своїх подальших листах у 1855 році Шевченко звертається з проханням до товариша по засланню О. М. Плещеєва, а пізніше і до Б. Ф. Залеського стосовно подальшої долі повісті і, за потреби, видання її в журналі «Современник». Спроби опублікувати повість через різноманітні обставини не давали позитивного результату аж до 1856 року і супроводжувалися з боку Т. Г. Шевченка численними листами-проханнями до друзів і знайомих літераторів, критиків і видавців.
Врешті-решт, через «треті руки» повість в середині 1856 року потрапляє до П. О. Куліша і в листах, датованих січнем та лютим вже 1858 року зазнає нищівної критики з боку останнього[2]:

« Не хапайся, братику, друкувати московських повістей. Ні грошей, ні слави за них не добудеш. Адже ж і Данте, і Петрарка думали, що прославляться латинськими своїми книгами. Отак тебе морочить ся москальщина. Цур їй! »
Титульний аркуш часопису "Киевская Старина"
« Про московські ж повісті скажу, що зневажиш ти їми себе перед світом, да й більше нічого. Щоб писать тобі по-московськи, треба жити між московськими писателями і багато дечого набратися. […] Якби в мене гроші, я б у тебе купив їх усі разом да й спалив. Читав я твою “Княгиню” і “Матроса”. Може, ти мені віри не піймеш, може, скажеш, що я московщини не люблю, тим і ганю. Так от же тобі: ні одна редакція журнальна не схотіла їх друкувати »

[3]

Спроби опублікувати повість зазнають невдачі аж до 1862 року. Вперше це вдається О. М. Лазаревському і то лише уривками в тому ж таки 1862 році.
Вперше повний текст повісті «Княгиня» було опубліковано аж в 1884 році в журналі «Киевская старина». Переклад українською у 1889 році зробив О. Я. Кониський.

Сюжет[ред. | ред. код]

Важке кріпацьке дитинство Тараса. Його дитячі фантазії і пошуки залізних стовпів, що тримають землю вщент розбиває сувора життєва реальність. Помирає мати. Батько вдруге одружується з удовицею, що замість «посагу» приводить в смію троє своїх дітей. Життя стає ще важчим. Сварки, бійки та чвари між зведеними дітьми, батьком та мачухою — повсякденна реальність. Незабаром помирає і батько. Починається час справжніх поневірянь: свинопас за «їжу і питво» у дядька, школяр-наймит у дяка . . . Отак проминає двадцять літ Тарасового зростання.
І ось, після довгих років вдалині від батьківської хати, після того як Тарас «трохи вбився в пір'я» він їде у справах в рідні краї[4]. Дорога довга — вистачає часу для роздумів і спогадів. Молодий Шевченко проїжджає містечко Козелець і зупиняється на ночівлю в багатого селянина Степановича. Тарасові на очі потрапляє маленька дитина яку він пригощає припасеними на такий випадок цукерками. І тут селянин з якогось дива називає дитину «княжа́». Далі події розгортаються так. Немолода наймичка Микитівна, разом з господинею готує гостеві та господареві вечерю. Як і годиться — з наливкою. Зав'язується розмова.
Микитівна розповідає гірку і трагічну долю «княжої дитини». У сусідньому селі жив хазяйновитий і від того не бідний селянин Дем'ян Федорович. У нього з дружиною Катериною Лук'янівною народилася і зростала красуня і розумниця донька Катруся. Батьки дали їй непогану як на той час освіту. Неподалік на сусідньому хуторі жив ще один заможній селянин на прізвище Ячний. У відставного майора був син. Обидві родини мали дуже теплі товариські стосунки. Микитівна так і казала: «шматка хліба не з'їдять нарізно». Діти зростали і щиро покохали одне одного. Батьки були не проти їх стосунків. Проте мати Катрусі, Катерина Лук'янівна категорично виступила проти «гречкосія», — «князя або ґенерала» їй подавай в зяті. Раптово помирає Дем'ян Федорович і події далі розгортаються з неймовірною швидкістю. В Козелець на постій прибуває полк драгунів. До господині на закупівлю вівса для коней приходить «князь Мордатий». Мати всупереч проханням і мольбі доньки видає її заміж за князя. Катруся народжує дитину. Князь дуже швидко бере все в свої руки і починає жорстоко і немилосердно транжирити статки покійного Дем'яна. Хазяйські покої зять перетворює на псарню. Починаються безкінечні драгунські гулянки і пиятики. Князь приводить до дому двох коханок і знайомить їх з молодою дружиною, представляючи їх своїми «сестрами». Життя перетворюється на пекло. Під час чергової пиятики драгуни влаштовують пожежу. Згорає клуня, скирти збіжжя, хата і ціле село.
Микитівна, яка тоді служила покоївкою при Катрусі разом з погорільцями і княжою дитиною тікає і проситься до Степановича . . .

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Листи Тараса Шевченка (1852—1855 рр.), До А. О. Краэвського
  2. Петров, Віктор. Пантелимон Куліш у п'ядесяті роки: життя, ідеологія, творчість / Віктор Петров ; Всеукр. акад. наук. — У Київі: З друк. Всеукр. акад. наук, 1929. — Збірник історико-філологічного відділу; № 88. — Т. 1, с. 103
  3. Петров, Віктор. Пантелимон Куліш у п'ядесяті роки: життя, ідеологія, творчість / Віктор Петров ; Всеукр. акад. наук. — У Київі: З друк. Всеукр. акад. наук, 1929. — Збірник історико-філологічного відділу; № 88. — Т. 1, с. 105
  4. Події у повісті реально відбуваються під час поїздки на Чернігівщину навесні 1846 року, коли Т. Г. Шевченко, за завданням Археографічної комісії подорожував, аби замалювати архітектурні та історичні пам'ятки краю

Джерела[ред. | ред. код]

  • Повне видання творів Тараса Шевченка. Том сьомий. Повісті. Chicago: Видавництво Миколи Денисюка, 1960. ст.7-42.
  • Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 3: Драматичні твори. Повісті. — С. 152—177.
  • Петров, Віктор. Пантелимон Куліш у п'ядесяті роки: життя, ідеологія, творчість / Віктор Петров ; Всеукр. акад. наук. — У Київі: З друк. Всеукр. акад. наук, 1929. — Збірник історико-філологічного відділу; № 88. — Т. 1

Посилання[ред. | ред. код]