Княжичі (Броварський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Княжичі
Knazhychi s.png Knazhychi h.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Броварський
Рада/громада Княжицька сільська рада
Код КОАТУУ 3221284001
Основні дані
Засноване 1489
Населення 5207
Площа 7,52 км²
Густота населення 692,42 осіб/км²
Поштовий індекс 07455
Телефонний код +380 4594
Географічні дані
Географічні координати 50°27′45″ пн. ш. 30°47′01″ сх. д. / 50.46250° пн. ш. 30.78361° сх. д. / 50.46250; 30.78361Координати: 50°27′45″ пн. ш. 30°47′01″ сх. д. / 50.46250° пн. ш. 30.78361° сх. д. / 50.46250; 30.78361
Середня висота
над рівнем моря
111 м
Місцева влада
Адреса ради Княжичі, вул.Слави, 9
Карта
Княжичі is located in Україна
Княжичі
Княжичі
Княжичі is located in Київська область
Княжичі
Княжичі

CMNS: Княжичі на Вікісховищі

Кня́жичі — село у Броварському районі Київської області. Населення села налічує 5202 жителів. Загальна площа землі в адміністративних межах Княжицької сільської ради — 3669,3 га.

Походження назви[ред.ред. код]

Згідно з легендою, ще в княжі часи, тут мав свій палац Соловей Розбійник. Перші літописні згадки про Бронь-Княжу відносяться до 1125—1147 рр. Польська королівська грамота згадує про Княжичі як поселення монахів у 1489 році. Здавна через село при переправі через річечку Дарниця проходив древній торговий Залозний шлях. У середні віки княжицькі землі належать родині Албеєвичів-Солтанів. На початку XIX століття село стає центром Княжицької волості.

Відомий історик-краєзнавець Дмитро Гамалій датує першу згадку про село 1414 року, коли ним володів боярин Брянський. (Архів Південно-Західної Росії. — К. 1907 рік.)

Уперше назва Княжичі згадується в грамоті польського короля Казимира до київського воєводи Юрія Паца від 7 липня 1489 року: «Писали до нас старцы Святого Николы Пустынского и были нам челом, абы им дали сельцо за две мили от Киева за Днепром, на имя Княжичи, а поведали нам, што, тое сельцо пусто еще за великого князя Витовта, а к тому сельцу неш ничего. Только одно озерцо…»

Історія[ред.ред. код]

Як пише Дмитро Ратніков у своїй книзі: «Відомий краєзнавець Дмитро Гамалій подає відомості про заселення броварських земель у 1581 році: в Зазим'ї мешкало чотири сім'ї та два загородники, які мали лише тимчасові городи, у Погребах проживало 10 родин і 10 загородників, у Княжичах — четверо осілих людей».

У 1764 році в селі містилося 43 двори, де було 189 жителів.

У Княжичах була церква Преображення Господнього, дата побудови якої невідома. У 1885 році до церкви була добудована дзвіниця, про що мається опис та креслення в Чернігівському обласному державному архіві.

XIX століття[ред.ред. код]

Княжичі входили до складу Остерського повіту Чернігівської губернії.

Після реформи 1862 року монастирська і державні землі були передані общині. Останній переділ землі проводився в 1890 році. В цей час у користуванні селян було 3100 десятин землі. Освоєння нових земель йшло шляхом розчищення лісу.

Початок XX ст[ред.ред. код]

На початку XX ст. розвиток села продовжувався, кількість населення зростала. Для розширення оброблюваних земель було прийнято рішення вирубати ділянку лісу поблизу. За дорученням громади за цю справу взявся житель села, казенний селянин Василь Степанович Гончаренко, який для цієї справи побудував лісопилку і налагодив виготовлення лісопильних матеріалів. За матеріалами приїздили навіть люди з інших повітів і губерній, зокрема Полтавської. Підзаробивши грошей на цій справі Василь Степанович у 1905 році у Столипінську реформу купив землі і побудував хату. Однак у 1918 році був закатований заїжджим повстанським загоном, імовірно щорсівцями. Його хата була конфіскована у його нащадків на початку 1930-х, в процесі усуспільнення майна заможних селян («розкуркулення»). Вона збереглася й досі, і зараз у ній є сільська пошта і відділення банку.

У 1914 році чимало жителів села були призвані на військову службу, воювали на фронтах Першої світової війни.

Михайл (1884—1943) і Євдокія (1895—1956) Гончаренко з донькою Марією, Княжичі, 1913 рік

1917—1970-ті рр.[ред.ред. код]

У січні 1930 року в Княжичах було створено колгосп, до якого ввійшло 1256 селян, що становило 605 господарств. Повна колективізація, яка здійснювалася примусовими методами, завершилася до весни 1932 року. Заможне та середнє селянство чинило опір колективізації. В 1931—1932 роках у колгоспі було отруєно 328 голів коней із 805. 1932 року близько 60 господарств заможних селян були передані колгоспу, а їх власники вислані на Урал.

У 1933 році в селі настав Голодомор. За спогадами очевидців тих подій, у «Княжичах не залишилось жодної собаки, кота чи голуба. На території колгоспу була організована їдальня для працівників колективного господарства. Хто виробляв денну норму, одержував пайок — суп або гречаники з гречаної полови. Діти зі школи ходили на роботу в колгосп теж — перебирали картоплю. Померлих від голоду складали на воза й вивозили на цвинтар, де складали в загальну могилу, прикидали листям і потім закопували.»

У боротьбі з німецькими військами на фронті й у партизанських загонах під час окупації загинуло 264 княжичан.

Під час звільнення села від німців у вересні 1943 року воно двічі переходило з рук у руки. У цих боях була тяжко поранена механік-водій танку Т-34 сержант Марія Лагунова.

20 травня 1962 року в Княжичах відкрилася звичайна середня школа на три поверхи, розрахована на 520 учнівських місць.

Громада села[ред.ред. код]


Відомі постаті[ред.ред. код]

Видатні люди, які народилися, жили або працювали у селі Княжичі:

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]