Князь Естергазі Ніколаус II
| Князь Естергазі Ніколаус II | |
|---|---|
 | |
| Народився |
12 грудня 1765[1][3][2] Відень, Габсбурзька монархія |
| Помер |
25 листопада 1833[1][2] (67 років) Комо[1] |
| Країна |
 Угорщина |
| Діяльність | політик, дипломат, композитор, солдат, офіцер |
| Знання мов | угорська[4] |
| Титул | герцог |
| Посада | таємний радник[5] |
| Військове звання | генерал |
| Рід | Естергазі |
| Батько | Anton I, Prince Esterházyd |
| Мати | Mária Terézia, Gräfin Erdödy de Monyorókerék et Monoszlód[6] |
| У шлюбі з | Princess Maria Josepha Hermengilde of Liechtensteind |
| Діти | Paul III Anton, Prince Esterházyd і Princess Leopoldine Esterházy de Galanthad |
| Нагороди |
 |
 | |
Микола (Міклош) II, князь Естергазі (угор. Nikolaus II. Esterházy de Galantha; 12 грудня 1765, Відень — 25 листопада 1833, Комо) — угорський граф, імперський фельдмаршал.
Біографія[ред. | ред. код]
Представник князівської гілки роду Естергазі, один із найбагатших людей Угорщини, з 1794 року — фюрст, глава дому, князь Естергазі, онук Міклоша-Йосипа Естергазі, при дворі якого виховувався.
З 1779 по 1782 рік разом з молодшим братом відвідував Collegium Juricum в Егері. 1786 року скінчив військову освіту в Лінці.
1783 року одружився на Марії-Йозефі Ліхтенштейн, доньці князя Франца-Йосифа I фон Ліхтенштейна. 1785 року у подружжя народився син, Пал Антал, 1788 року донька — Леопольдина.
Увійшов в історію під прізвиськом «Il Magnifico» (іт. «Чудовий») через пишноти свого двору, будівель і садів і, передусім, його великих колекцій творів мистецтва. Був покровителем діячів мистецтв, особливо Йозефа Гайдна.
З 1790 року — член Таємної ради, з 1802 року — лейтенант-фельдмаршал, потім генерал-квартирмейстер, з 1803 року — Генерал-фельдмаршал і капітан королівської угорської лейб-гвардії, з 1808 року — почесний член Віденської академії мистецтв.
У 1797—1800 роках був одним із 4-х угорських окружних генералів, які очолювали угорські національні війська.
Сучасники описують його як чарівну, освічену і активну людину.
На початку XIX століття Естергазі, який оголосив своїм предком самого Аттілу, нібито відхилив запропоновану йому Наполеоном угорську корону[7], вважаючи за краще медіатизацію, тобто рівнорідність з європейськими монархами.
1809 року виставив корпус добровольців на допомогу Австрії проти Наполеона. Близько 1810 року купив будинок у Парижі й запропонував Луїджі Керубіні посаду придворного диригента. 1827 року придбав у великого герцога Людвіга I Баденського острів Майнау на Боденському озері, який часто використовував як резиденцію.
Пам'ять[ред. | ред. код]
- 1862 року на честь Миколи (Міклоша) II, князя Естергазі, було названо вулицю Естергазі-ґассе у Віденському районі Маріагільф .
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Золотого руна (1808)
- Кавалер Великого хреста Королівського гвельфський ордена
- Кавалер Королівського угорського ордена Святого Стефана
- Орден Святого Губерта
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #130146870 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Dr. Constant v. Wurzbach Eßterházy von Galántha, Nikolaus Fürst // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 4. — S. 102.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Catalog of the German National Library
- ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ Эстергази-Галанта // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Біографія [Архівовано 29 Серпня 2021 у Wayback Machine.](нім.)