Кобринський Теофіл Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Кобринський.

Теофіл Кобринський Теофіл Іванович Кобринський
парох Снятина
Загальна інформація
Народження	27 лютого 1848(1848-02-27) Яворів, нині Івано-Франківська область, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Смерть	14 березня 1882(1882-03-14) (34 роки) Снятин, Станиславівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Громадянство	Австрійська імперія  Австро-Угорщина
Освіта	Львівська духовна семінарія
Служіння в церкві
Конфесія	УГКЦ
Рукоположення	1874
Матеріали до статті на Вікісховищі

Теофі́л Іва́нович Кобри́нський (27 лютого 1848, Яворів — 14 березня 1882, Снятин) — український греко-католицький священник і громадський діяч, організатор культурного життя Снятина у другій половині XIX століття, активний учасник місцевої освіти та національного просвітництва. Служив парохом у Снятині, де сприяв розвитку церковної та громадської інфраструктури, культурних ініціатив і громадського життя. Чоловік головної феміністки Галичини Наталії Кобринської (до шлюбу — Озаркевич).

У 1870–1880-х роках Кобринський поєднував церковне служіння із суспільно-культурною діяльністю: ініціював і сприяв спорудженню нової деканатної церкви Чуда Святого Архистратига Михаїла, організував Снятинський міщанський хор та читальню, яка стала осередком українського культурного життя й згодом переросла у філію товариства «Просвіта». Під його керівництвом було впорядковано міський цвинтар, розвивалося музичне життя, а діяльність міської читальні сприяла подальшому розгортанню українських культурно-освітніх ініціатив у регіоні. Діяльність Кобринського мала вплив на зміцнення національної самосвідомості й культурного розвитку місцевої громади в умовах австро-угорського правління.

Теофіл Кобринський помер на 34-му році життя, але залишив помітний слід у громадському житті Снятина. Пам’ять про подружжя Кобринських вшановано у назві вулиці Снятина та на меморіальній дошці.

Життєпис

Походження

Народився у селі Яворів Косівського повіту Галичини в родині пароха Яворова о. Іоана (Івана) Кобринського (1805 — ?) та його дружини Магдалини (до шлюбу Назаркевич). Отець Іоан очолив парохію в Яворові в 1841-му році. Парафія в Яворові числила за собою 1707 осіб. В обов'язки отця Іоана входило також адміністрування парафії в селі Розтоки Косівського повіту, де було 940 вірних, а також парафії в селах Білоберізка та Дорошева, які разом мали 1154 парафіян. У серпні 1882 року у житті родини Кобринських відбулася важлива зміна статусу у отця Івана Кобринського. Тоді він отримав офіційне церковне призначення. Згідно з урядовими вістями Львівської архієпархії, опублікованими у часописі «Діло» (№ 60 від 16 серпня 1882 р.), о. Іван Кобринський одержав презенту (право на зайняття посади від патрона) regiae collationis на парафію у селі Уторопи Пістиньського деканату.

По завершенню освіти в ріднім селі, Теофіл Кобринський проходив теологічні студії у духовній семінарії у Львові. У 1874 році одружився з Наталією Озаркевич, донькою греко-католицького священника, депутата Галицького сейму та Австрійського парламенту (Райхсрату) Івана Озаркевича (1826—1903). Разом вони активно збирали фольклор на Покутті.

Подружнє життя

У 1878 році прибув до Снятина на посаду пароха. Головним порадником отець Теофіл залишався для своєї дружини. Окрім того, що він був вірним партнером, він давав їй багато порад як духовних, так і практичних. Цим самим отець Теофіл доклався до формування Наталії Кобринської як особистості. Після переїзду подружжя до Снятина Теофіл Кобринський став опорою для своєї дружини Наталії в період її адаптації до нового способу життя. Коли вона зіткнулася з неефективністю традиційного побуту та почала впроваджувати раціоналізаторські зміни в домашнє господарство, саме Теофіл підтримував її новаторство. Стосовно своїх поглядів відносно ведення побуту дружини Кобринський стверджував, що «в Галичині добрих ґаздинь багато, а тружениць духу мало».

Попри те, що консервативне оточення Снятина відповідало насмішками на прагнення Наталії до самостійності, Теофіл залишався на її боці, допомагаючи долати відчуття соціального відчуження. Вагомим внеском Теофіла Кобринського у формування інтелектуального фундаменту дружини стала його допомога в пошуку фахової літератури. Розуміючи її зацікавлення соціалістичними ідеями та правами жінок, він придбав для неї німецький переклад фундаментальної праці Джона Стюарта Мілла «Про неволю жінок». Цей крок став визначальним для систематизації поглядів майбутньої письменниці, надавши їй необхідної впевненості для подальшої громадської діяльності. На завершальному етапі перебування Наталії Кобринської в Снятині Теофіл Кобринський виступив безпосереднім соратником дружини в її першій великій літературній справі. Він не лише заохотив Наталію до перекладу праці Мілла українською мовою, а й брав активну участь у цій роботі. Разом подружжя готувало рукопис до друку, плануючи його опублікування як програмного тексту для українського жіноцтва, що фактично зробило Теофіла співавтором початкового етапу емансипаційного руху в Галичині.

Громадсько-культурна діяльність

Отець Теофіл Кобринський доклав значних зусиль для розвитку парафіяльного та громадського життя Снятина. За його ініціативи перенесли міський цвинтар у Снятині на західний кінець поселення. За його ж парохіальної каденції снятинські міщани збудували церкву Михайлового Чуда і дзвіницю (1880). Будівництво церкви було завершене лише в 1886 році, а освячена була у вересні 1887 року — через 5 років після смерті о. Теофіла. Ініціативність отця Теофіла сприяла тому, щоб у Снятині була організована Українська міщанська читальня (1881), яка в 1909 році була переформатована на повітову читальню товариства «Просвіта». На базі цієї читальні також виникли такі філії українських товариств у Снятині як «Руська Бесіда» (1889) та «Боян» (1901).

Упродовж десятиліть читальня стала осередком національного та громадського життя міста і надавала приміщення для діяльності українських товариств. Згодом, вагому роль у культурному житті читальні відігравав диригент Іван Гоїв, який із незначними перервами керував міщанським хором близько п’ятдесяти років. Хор, заснований ще Теофілом Кобринським, виступав на святкових академіях і концертах читальні та об’єднував кілька поколінь співаків. Краєзнавець і колишній мер Снятина Михайло Тимофійчук з посиланням на праці Михайла Бажанського вважає Т. Кобринського основоположником хорового співу в Снятині. У 1880 році, під час освячення місця для будівництва Михайлівської церкви, він запросив до міста хор богословів зі Львова, завдяки чому місцеві парафіяни вперше ознайомилися з високохудожнім хоровим співом. Згодом Кобринський організував у Снятині перший хоровий колектив. У 1920–1930-х роках у місті вже діяла значна кількість хорів. Невдовзі за сприяння отця Теофіла міщани створили й Снятинський міщанський хор, який згодом очолив Іван Гоїв як диригент. Також, за парохіальної каденції Кобринського була створена міська позичкова каса.

Будівництво нової деканатної церкви

Церква Чуда Святого Архистратига Михаїла (Снятин), 17 червня 2025.

В Снятині о. Теофіл спочатку працював помічником і катехитом у місцевих школах. Це призначення відбулось ще за життя пароха Омеляна Ганкевича, який після втрати дружини мало дбав про парафію. Згодом о. Теофіл посів його місце, де одразу ж взявся за вирішення нагальних потреб своєї парохії. За його приходу парафіяльною була Вознесенська церква, а на місці нинішньої Михайлівської стояла лише стара каплиця й був цвинтар. Теофіл Кобринський, відзначаючись далекоглядністю, звернув увагу на те, що церква Вознесіння Господнього, в якій на той час відбувалися богослужіння, не відповідала духовним потребам мешканців Снятина через свої обмежені розміри. У зв’язку з цим він ініціював спорудження нового, більшого храму. Оскільки наявна територія була недостатньою, Кобринський вжив заходів для її розширення з метою зведення нової святині.

Теофіл Кобринський особисто брав участь у роботах, навіть носив цеглу, яку отримав за дозволом цісарського уряду у Відні зі зруйнованих казарм Фердинанда у Снятині. Попередньо цього дозволу австро-угорського імператора від Франца-Йосифа добився тесть Кобринського, о. Іван Озаркевич. За сприяння родича священник Теофіл Кобринський підготував звернення до уряду Австро-Угорщини з проханням передати громаді матеріали з казарм. Лист був підписаний сотнями мешканців міста. У Відні клопотання задовольнили, надавши дозвіл використати будівельні матеріали зі знищених пожежею казарм. Найбільш потрібною цегла з колишніх казарм була потрібною для побудови дзвіниці та мурованого паркану довкола церкви, яка перебувала на стадії будівництва.

Хвороба та смерть

Могила Теофіла Кобринського на міському цвинтарі в Снятині, 11 липня 2025.

Внаслідок важкої праці на будівництві деканатної церкви та вдихання пороху з цегли отець Теофіл Кобринський занедужав. Всупереч хворобі, він продовжував опікуватись міським хором, який сам попередньо створив. Піддячий Іван Гоїв відвідував хворого о. Кобринського, допомагав йому готувати лекції до наступних репетицій хору та навчав диригування. За спогадами сучасників, він редагував лекції, стоячи на колінах біля ліжка священника. У 1881 році, на Вербну неділю, Гоїв уперше зі своїм хором виконав на Службі Божій твір «Буде ім'я Господнє», а на Великдень того ж року вже диригував усією Службою Божою. Отець Кобринський просив винести себе на подвір'я, щоб послухати спів свого хору. Для снятинчан отець Теофіл був прикладом священника-революціонера. Окрім цього, він був хорошим порадником, давав хороші життєві приклади.

Помер 14 березня 1882 року у Снятині на 32-му році життя. Під час похорону отця Теофіла, який був доволі масовим, зачитувались вірші на пошану його праці як невтомного трудівника в громадському житті Снятина. Був похований на міському цвинтарі Снятина. Під час церемонії поховання Наталія Кобринська здійснила символічний жест, поклавши в гріб чоловіка відрізані власні коси.

Родина

• Батьки:
  • Іван Кобринський — батько, священник ГКЦ на Косівщині.
  • Магдалина Кобринська (до шлюбу Назаревич) — мати.
• Дружина:
  • Наталія Іванівна Кобринська — дружина, відома українська письменниця та феміністка.
• Тесть:
  • Іван Іванович Озаркевич — тесть, священник ГКЦ, депутат Рейхсрату.

Вшанування пам'яті

Дошка на честь Теофіла і Наталії Кобринських у Снятині.

Щорічно у березні від 1883-го по 1939-й роки на могилі отця Теофіла у Снятині збирався студентський хор, який виголошував йому шану своїм співом та декламуванням віршів на пошану покійного. Його портрет, виконаний олійними фарбами, тривалий час зберігався в Українській міщанській читальні у Снятині.

На честь подружжя Кобринських у Снятині названо вулицю, де вони проживали в 1870—1880-х роках. На будівлі санепідемстанції по вулиці Кобринських, розташованої на місці незбереженої церковної резиденції настоятелів Вознесенської церкви, де Теофіл та Наталія Кобринські проживали з 1878 по 1801 роки, встановлена гранітна пам'ятна дошка подружжю.

Джерела

• Бажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біограф. словник. — Детройт, 1984. — 525 с.
• Бажанський М. Краса Снятинщини: Ріки, потоки, ліси, луги, сади, міста і села та висока матеріальна і духова культура їхніх жителів: Гаслова енциклопедія. — Детройт, 1982. — 272 с.
• Бойда А. Родина Гоїв у суспільно-політичних процесах в Україні наприкінці XIX – в першій половині XX ст. // Володимир Грабовецький – історик України: колективна монографія / за ред. І. Цепенди, І. Райківського, О. Єгрешія. — Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2025. — С. 196–208.
• Вїсти епархіяльні. Зъ АЕпархіи Львôвской. — Дїло. — Львів, 1882. — № 60. — С. 4.
• Дев'ятдесят років від смерті пробудителя Снятина // Снятин : жур. — 1971. — № 6. — С. 13–14.
• Дутчак М. Теофіл Кобринський. — Снятин : Друкарня Погорілеса, 1928. — 10 с.
• Качкан В. А. Верховинна естетика: Штрихи до портр. Наталії Кобринської / За ред. А. З. Москаленка / В. А. Качкан // Українське народознавство в іменах: У 2 ч.. — Київ, 1994. — С. 143—151.
• Книш І. Смолоскип у темряві: Наталія Кобринська й український жіночий рух. — Вінніпег, 1957. — 302 с.
• Королько А. Греко-католицьке духовенство в громадському і національно-культурному житті Покуття в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. та формування світогляду о. Миколая Чарнецького / Гол. ред. Р.А. Горбань // Науковий вісник Івано-Франківського богословського університету УГКЦ «Добрий Пастир»: Збірник наукових праць. — Івано-Франківськ : Івано-Франківський богословський ун-т, 2014. — С. 10–31.
• Королько А., Романюк Л. У період Австро-Угорщини (1772–1914) // Стефаниківський край Черемошу і Пруту… Снятинщина. Історико-етнографічний нарис / керівник авторського колективу та гол. ред. А. Королько. — Снятин ; Івано-Франківськ ; Львів : Манускрипт-Львів, 2014. — С. 124–160.
• Кріль К. Наталія Кобринська і світ. — Український жіночий рух: здобутки і проблеми. Збірник наукових праць за матеріалами першої Всеукраїнської науково-практичної конференції (19–20 жовтня 2001 р.). — Дрогобич, 2002. — № Вип. 1. — С. 51–62.
• Романюк Я., Харитон В., Чабан Д. Пам’яттю серця зігріті: історія Снятинщини в літературно-мистецьких пам’ятках 1914–2004 pp. — Снятин : Прут Принт, 2004. — 168 с.
• Снятин. — Діло. — Львів, 1931. — № 163. — С. 6.