Коваленко Олексій Олександрович (Герой України)
| Олексій Коваленко Олексій Олександрович Коваленко | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 Майор | ||||||
| Загальна інформація | ||||||
| Народження | 8 лютого 1981 с. Малокатеринівка, Запорізький район, Запорізька область, Українська РСР | |||||
| Смерть | 22 березня 2022 (41 рік) м. Ізюм, Харківська область, Україна (Загинув смертю хоробрих у бою внаслідок збиття літака) | |||||
| Поховання | Старокостянтинів  | |||||
| Національність | українець | |||||
| Alma Mater | Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба | |||||
| Військова служба | ||||||
| Роки служби | 1998—2022 | |||||
| Приналежність |  Україна | |||||
| Вид ЗС |  Повітряні сили | |||||
| Рід військ | .png){kind=small} Тактична авіація | |||||
| Формування | ||||||
| Війни / битви | ||||||
| Нагороди та відзнаки | ||||||
| ||||||
Олексій Олександрович Коваленко (нар. 8 лютого 1981, с. Малокатеринівка, Запорізька область, Українська РСР, СРСР — пом. 22 березня 2022, м. Ізюм, Харківська область, Україна) — український військовослужбовець, майор Повітряних сил Збройних Сил України, військовий льотчик 1 класу, начальник служби безпеки польотів 7 БрТА, учасник російсько-української війни, який відзначився і загинув під час відбиття російського вторгнення в Україну. Герой України (2023, посмертно).
Народився у селі Малокатеринівка Запорізького району Запорізької області. Виховувався бабусею, оскільки його мати молодою померла від раку.[1]
2003 року закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба за спеціальністю «Льотна експлуатація та бойове застосування літальних апаратів»[1]. Опанував фронтовий бомбардувальник Су-24М.
Для подальшого проходження служби був розповіділений у 7-ма бригада тактичної авіації (Україна) ім. П. Франка.
У складі 7-ї бригади обіймав посади[1]:
- старший штурман авіаційної ланки авіаційної ескадрильї,
- старший льотчик авіаційної ланки військової частини,
- старший льотчик авіаційної ланки авіаційної ескадрильї військової частини,
- заступник командира авіаційної ескадрильї з виховної роботи,
- заступник командира ескадрильї по роботі з особовим складом авіаційної ескадрильї,
- заступник командира ескадрильї з морально-психологічного забезпечення авіаційної ескадрильї,
- командир авіаційної ланки авіаційної ескадрильї,
- начальник служби безпеки польотів.
2014 року, з початку російської агресії, брав участь в АТО/ООС. Виконав чимало бойових вильотів[2].
Отримав безліч нагород за високі показники та професійну майстерність, разом з штурманом не раз ставали переможцями — найкращим екіпажем — на льотно-методичних зборах.
З початку повномасштабного російського вторгнення разом із штурманом Сергієм Вербицьким захищав небо Київщини, Сум, Чернігова, Харкова, здійснивши понад 12 бойових вильотів[2].
22 березня 2022 року під час виконання бойового завдання з нанесення авіаційного удару по колоні живої сили та техніки противника в районі міста Ізюм, що на Харківщині бомбардувальник, який пілотував Олексій Олександрович, був уражений ворожою ракетою. Після збиття літака штурман устиг катапультуватися і дістався розташування ЗСУ, а командир літака, на жаль, загинув.
25 вересня 2022 року, після звільнення Ізюму, сім'я змогла поховати Олексія у Старокостянтинові[1].
- звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (26 лютого 2023, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові[3];
- орден «За мужність» II ступеня (7 липня 2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[4];
- орден «За мужність» III ступеня (25 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[5];
- медаль «15 років Збройним Силам України» (2006);
- медаль «За сумлінну службу» ІІІ ступеня.
У дворі будинку авіаційного містечка, де живе сім'я, дружина Олексія встановила іменну лаву й облаштувала альтанку[2].
Залишилися дружина та двоє дітей — син і донька[2].
- Коваленко, Олексій Олександрович // Велика українська енциклопедія (дата звернення: 22.05.2025).
- Олехнович А. [URL: https://armyinform.com.ua/2023/04/12/vdova-geroya-ukrayiny-oleksiya-kovalenka-kozhen-lotchyk-chastyny-dostojnyj-najvyshhyh-nagorod-kozhen/ Вдова Героя України Олексія Коваленка: Кожен льотчик частини достойний найвищих нагород. Кожен…] // АрміяInform. 2023.
- Олексій Коваленко // Платформа пам’яті Меморіал
- ↑ а б в г Незламні екіпажі: «І я на небі… бо все своє життя віддав служінню вільному українському народу!»
- ↑ а б в г «Він дуже любив небо»: історія загиблого в Ізюмі льотчика зі Старокостянтинова
- ↑ Указ Президента України від 26 лютого 2023 року № 109/2023 «Про присвоєння О.Коваленку звання Герой України»
- ↑ Указ Президента України від 7 липня 2022 року № 473/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 25 березня 2022 року № 169/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
- Майори (Україна)
- Народились 8 лютого
- Народились 1981
- Померли 22 березня
- Померли 2022
- Поховані в Старокостянтинові
- Військовики 7-ї бригади тактичної авіації
- Герої України — кавалери ордена «Золота Зірка»
- Кавалери ордена «За мужність» II ступеня
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Нагороджені медаллю «15 років Збройним Силам України»
- Нагороджені медаллю «За сумлінну службу»
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Уродженці Запорізького району
- Випускники Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба
- Українські військові льотчики
- Померли в Ізюмському районі
- Українські воїни, загиблі під час російського вторгнення в Україну 2022
- Учасники боїв за Ізюм