Ковалівка (Коломийський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Ковалівка
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Коломийський район
Рада/громада Ковалівська сільська рада
Код КОАТУУ 2623282601
Основні дані
Засноване 1940
Населення 1155
Площа 3,78 км²
Густота населення 305,56 осіб/км²
Поштовий індекс 78293
Телефонний код +380 03433
Географічні дані
Географічні координати 48°26′10″ пн. ш. 25°00′38″ сх. д. / 48.43611° пн. ш. 25.01056° сх. д. / 48.43611; 25.01056Координати: 48°26′10″ пн. ш. 25°00′38″ сх. д. / 48.43611° пн. ш. 25.01056° сх. д. / 48.43611; 25.01056
Водойми р. Лючка
Місцева влада
Адреса ради 78293, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, с. Ковалівка, вул. Грушевського, 2, тел. 9-32-18
Карта
Ковалівка. Карта розташування: Україна
Ковалівка
Ковалівка
Ковалівка. Карта розташування: Івано-Франківська область
Ковалівка
Ковалівка

Ковалі́вкасело Коломийського району Івано-Франківської області.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване на умовній північно-східній межі Гуцульщини.

У селі річка Красник впадає у Лючку.

Історія[ред. | ред. код]

На початку XX століття біля села з глибини 25—30 м почали видобувати високоякісне буре вугілля. Його видобуток сягнув свого піку в радянські часи.

Після Другої світової війни році Ковалівку з Коломиєю сполучив паровий вантажний трамвай, який діяв до 1967 року.

Населений пункт набув статусу селища міського типу. Але на початку 1968 р. видобуток вугілля припинили, відтак кількість населення скоротилась (нині в місцевій школі навчається менше 200 учнів, а в часи розквіту вугледобування їх було до 500). Ковалівці повернули статус села.

Від першої згадки до кінця XVIII століття[ред. | ред. код]

За народними переказами, село заснувала сім'я коваля з-під Умані, тепер Черкаської області, яка втекла від свого пана і опинилася аж на Гуцульщині. Давнє село лежало на правому березі Лючки, де тепер місцевість "Стара Ковалівка", а відтак забудувалося на правому березі.

Перша письмова згадка — 1670 рік.

Недалеко від Ковалівки росли густі ліси, де переховувалися опришки. Не раз вони навідувалися в село. Так, у 1677 році опришки загону Василя Гліба, який діяв тоді в околицях Надвірної, напали на шляхтянку Полянську, яка жила в Ковалівці, забрали у неї пару коней та різних речей на 300 злотих.

У першому поземельному перепису 1788 року, зробленому вже за часів австрійського панування, Ковалівку схарактеризовано як невелике село, що належало до громади у Стопчатові і разом з нею входило до Яблунівської домінії. Проживало тоді в Ковалівці 152 чоловіка. В селі було 20 господарств. Земельні угіддя обчислювалися 396 моргами, переважно сіножатей (городів було лише 93 морги).

У австрійській державі[ред. | ред. код]

Австрійська влада менш за все дбала про освіту українського населення. В Ковалівці не було школи. Незважаючи на нужденність життя, селяни прагнули до знань. Тому діяльність сільських просвітителів завжди знаходила тут підтримку. Прихильно ставилися селяни до вчителів, які не тільки навчали дітей, а й своїми знаннями живили допитливий природний розум селянина.

1885 року мешканці Ковалівки на власні кошти відкрили читальню, що містилася в хаті В. Ясінського.

В 1905 році в Ковалівці було 2 невеличкі читальні: «Просвіта» та ім. Качковського. Тут знайомилися з творами українських письменників, відзначали їхні ювілеї. В 1906 році в селі відбувся урочистий вечір на честь Т. Г. Шевченка. Лише в 1907 році у Ковалівці відкрито одно-класну школу, на утримання якої мешканці села вносили окремий податок.

У роки Першої світової війни мешканцям Ковалівки довелося зазнати всіх лих і нестатків, що випадали на долю прифронтових населених пунктів. Через село кілька разів проходила лінія фронту. Мобілізовані до австро-угорської армії ковалівські селяни здавалися в полон росіянам, зокрема М. І. Мельник, О. О. Ясінський.

Від ЗУНР до кінця ХХ століття[ред. | ред. код]

Після розпаду Австро-Угорщини в Ковалівці при владі стали ЗУНРівці.

Наприкінці 1919 року до села вступили окупаційні війська Польщі.

За двадцятиліття польської окупації ковалівські селяни вкрай зубожіли, а додаткових засобів до існування знайти було дуже важко. Та гніт був не тільки економічний. Селяни не могли одержати медичної допомоги — в Ковалівці не було жодного медика.

Протягом 1933—1935 pp. споруджено народний дім, у якому проводилася культосвітня робота, селяни самотужки здобували освіту.

1 липня 1941 року до села вдерлися гітлерівці. Страшні часи настали для жителів Ковалівки. Як і на всіх окупованих територіях, тут встановився «новий порядок» — режим терору, розрахований на масове винищення місцевого населення і пограбування багатств краю. Шахти було зруйновано. Чимало жителів потрапило на каторжні роботи до Німеччини. Матеріальні збитки, заподіяні окупантами Ковалівці, обчислюються сотнями тисяч карбованців.

28 квітня 1944 року Ковалівку визволили частини 2-ї гвардійської повітряно десантної дивізії. В листопаді 1944 року почали діяти 3 шахти. На кінець 1944 року на шахтах вже працювало понад 190 чоловік, вони видобували 15 тонн вугілля щодоби. 1945 року створено партійну організацію, яка налічувала 9 комуністів. Тоді ж виникла й шахтна комсомольська організація.

На початку 1946 року понад 40 селянських сімей об'єдналися в колгосп. Фундаторами артілі були П. М. Дмитрук, Ю. Ю. Кравчук. Головою артілі «Ленінський шлях» обрали Ю. Ю. Кравчука. Та невдовзі він поліг від рук вояків УПА. Колгосп був одним з перших у Яблунівському районі.

В кінці листопада 1944 року бандерівці підпалили приміщення і знищили апаратуру на шахті № 3 та вчинили низку інших терористичних актів.

Шахтарська Ковалівка відіграла важливу роль у розвитку соціалістичної промисловості області. Коли на Прикарпатті значно збільшився видобуток газу і він став основним паливом для промисловості, розробка малопотужних пластів вугілля втратила колишнє значення. 1 січня 1968 року ковалівські шахти закрили.

Сучасність[ред. | ред. код]

Від часів, коли Ковалівка була шахтарським селищем, залишилася досить розвинута інфраструктура: заасфальтовані центральні вулиці, Будинок культури, 11-класна школа, завод «Меткабель». У колишньому шахтарському гуртожитку працюють лікарня та геронтологічний центр.

Видатні земляки[ред. | ред. код]

  • Боєчко Марія — поетеса, засновник, упорядник та редактор альманаху «Джерельні дзвони», педагог та культурний діяч.
  • Колцуняк Микола Семенович — етнограф.
  • Лесюк Микола Петрович (1940) — український мовознавець.
  • Лесюк Юрій Петрович — заслужений художник України, завідувач відділу малярства Львівського державного коледжу декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша. Учасник понад 80 всеукраїнських і міжнародних виставок.
  • Василь Мартищук — знаний у світі скрипковий майстер.
  • Мочернюк Юрій, син Петра і Анни (Ясінської) (квітень 1940) — науковець, доцент, кандидат технічних наук (теоретичні основи електротехніки), доцент Національного університету "Львівська політехніка" (Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту, Львівський національний аграрний університет), 52 опублікованих наукових праць, сім друкованих методичних робіт.
  • Чукур Юра — громадський політичний діяч, посол.
  • Ясінський Мирослав — художник.
  • Стефанко Олеся — посіла друге місце на конкурсі «Міс Всесвіт 2011» у Сан-Паулу (стала «Першою віце-Міс Всесвіт»).

Джерела[ред. | ред. код]