Ковалівський Андрій Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Петрович Ковалівський
Ковалівський Андрій Петрович.jpg
Народився 1 лютого 1895(1895-02-01)
Розсохувате, Золочівський повіт, Харківська губернія
Помер 29 листопада 1969(1969-11-29) (74 роки)
Харків
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність історик
Alma mater Лазаревський інститут східних мов
Сфера інтересів сходознавство, арабістика і етнографія
Заклад Institute of Oriental Manuscripts of the Russian Academy of Sciencesd, ХНУ імені В. Н. Каразіна, Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди і Санкт-Петербурзький державний університет
Науковий ступінь доктор історичних наук
Відомий завдяки: орієнталістика

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Андрі́й Петро́вич Ковалі́вський (*1 лютого 1895, Розсохувате, Золочівський повіт, Харківська губернія — †29 листопада 1969, Харків) — український історик-сходознавець, україніст. Доктор історичних наук (1952). Заслужений діяч науки УРСР (1965 р.).

Життєпис[ред. | ред. код]

Син видатного педагога, творця системи профтехосвіти Петра Григоровича Ковалівського (1865—1942). Вчився в Харківському університеті і Лазаревському інституті східних мов у Москві.

В роки Першої світової війни А. П. Ковалівський включився в український молодіжний рух і протягом кількох років займав у ньому помітне місце, був одним з організаторів і керівників середньошкільної організації в Харкові та Юнацької Спілки Лівобережної України, що діяли в підпіллі. Він не сприймав домінуючі на той час соціалістичні ідеї і намагався створити альтернативні об’єднання (“Українське національне коло”, “Слобідсько-Українське товариство”) національно-консервативного спрямування. Однак його ідеї були підтримані лише вузьким колом однодумців. Загалом, замолоду ставши до боротьби за відродження України, він не залишався байдужим до її долі протягом усього свого життя[1].

Закінчив Харківський університет (1922).

Був одним із засновників Всеукраїнської наукової асоціації сходознавців.

На запрошення академіка І. Ю. Крачковського з середини 30-х років Ковалівський працює в Інституті сходознавства АН СРСР у Ленінграді. Він досліджує і перекладає твори середньовічних арабських авторів з історії народів Східної Європи, серед інших записки ібн-Фадлана про його поїздку до Булгарії Волзької.

1938 року за доносом Ковалівського було арештовано і вислано на поселення терміном на 5 років, тому перший науковий переклад книги ібн-Фадлана російською мовою був опублікований 1939 року без імені автора перекладу.

Відбувши заслання, Ковалівський працює викладачем кафедри іноземних мов педагогічного інституту у Саранську (1943—1945). Після Німецько-радянської війни продовжує наукову і педагогічну роботу в Харкові. 1951—63 очолював каф-ру нової та новітньої історії Харків. ун-ту, 1964—69 — каф-ру медієвістики цього ун-ту. У першій половині 50-х років завершує роботу над монографією «Книга Ахмеда ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921—922  гг.». У великого обсягу наукових коментарях до творів ібн-Фадлана Ковалівський ідентифікував назви річок і місцевостей, що дозволило йому відновити маршрут багдадського посольства в Булгарію Волзьку та окреслити межі проживання огузів, печенігів, башкир, болгар, охарактеризувати суспільний лад цих народів. Чимало уваги Ковалівський приділив аналізу етноніма «башкир» та доісламських вірувань.

Праці[ред. | ред. код]

  • Чуваши и булгары по данным Ахмеда ибн-Фадлана. Чебоксары, 1954;
  • Книга Ахмеда ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921—922 гг. Харьков, 1956.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. http://shron1.chtyvo.org.ua/Naumov_Serhii/AP_Kovalivskyi_v_ukrainskomu_molodizhnomu_rusi_1914-1917_roky.pdf