Ковпак Сидір Артемович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сидір Артемович Ковпак
Sydir Artemovych Kovpak, 1945 (cropped).jpg
Народження 14 (26) травня 1887(1887-05-26)
с. Котельва, Охтирський повіт, Харківська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть 11 грудня 1967(1967-12-11) (80 років)
Київ, Українська РСР,
СРСР СРСР
Поховання Байкове кладовище
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Партія РКП(б)
Звання CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Радянсько-українська війна
Друга світова війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня Орден Богдана Хмельницкого I ступеня
Георгіївський хрест 3 ступеня
Георгіївський хрест 4 ступеня
Георгіївська медаль 3 ступеня Георгіївська медаль 4 ступеня
CMNS: Ковпак Сидір Артемович у Вікісховищі

Ковпа́к Си́дір Арте́мович (14 (26) травня 1887(18870526), Котельва — 11 грудня 1967, Київ) — один із керівників українського комуністичного руху опору в роки Другої світової війни, командир Путивльського партизанського загону (пізніше — Сумського партизанського з'єднання, ще пізніше — Першої Української партизанської дивізії), двічі Герой Радянського Союзу (18 травня 1942 й 4 січня 1944), генерал-майор. Член ЦК КП(б)У в 1942—1943 та 1949—1967 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 2-7-го скликань. Член Верховного Суду УРСР. Заступник Голови Президії Верховної Ради УРСР (19471967).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Котельва (нині селище міського типу Полтавської області України) в бідній українській селянській родині. Сім'я була багатодітна, 6 синів і 4 дочки.

Строкову службу проходив у російській імператорській армії, у Саратові в Олександрівському полку. Після служби залишився в Росії, працював вантажником.

Учасник Першої світової (службу проходив у 186-му піхотному Асландузському полку) та Громадянської воєн. Під час Першої світової війни воював на Південно-Західному фронті, учасник Брусиловського прориву. У квітні 1915 р. у складі почесної варти його особисто нагородив Микола II Георгіївським хрестом. Загалом його нагороджено Георгіївськими хрестами III і IV ступенів та медалями «За хоробрість» («георгіївськими» медалями) III і IV ступенів.

Доба УНР і мирний час[ред. | ред. код]

Член ВКП(б) з 1919 року. У добу національно-визвольних змагань в Україні очолював більшовицький диверсійний загін, що боровся в Україні з військами Гетьмана Павла Скоропадського разом із загонами Пархоменка, потім був бійцем 25-ї Чапаєвської дивізії на Східному фронті, де роззброював козаків, брав участь у боях з російською Добровольчою армією генералів А. І. Денікіна та Врангеля на півдні України.

В 19211926 рр. — помічник повітового воєнкома, повітовий воєнком, воєнком Павлоградського округу Катеринославської губернії1926 рік — Дніпропетровська область України). Одночасно в 1925—1926 рр. — голова сільськогосподарської артілі в селі Вербки. З 1926 р. — директор Павлоградського військово-кооперативного господарства, в 1930-му став головою сільськогосподарського кооперативу в Путивлі, з 1935 р. — завідувачем дорожнього відділу Путивльського райвиконкому, з 1937 — він голова Путивльського міськвиконкому Сумської області Української РСР.

У 1930-х Ковпак закінчив спецшколу ОДПУ з підготовки організаторів партизанської і підпільної боротьби. Один з викладачів, полковник Ілля Старинов, основоположник мінно-диверсійної справи в Червоній Армії, згадував:

«Склад був найрізноманітніший. Тут одночасно були юнаки і дівчата, і літні чоловіки, непридатні для військової служби… вчилися під псевдонімами. При цьому до командирів партизанських формувань пред'являлися більш високі вимоги, ніж до командирів підрозділів і частин Червоної Армії».

У передвоєнні роки Ковпака мали намір заарештувати як ворога народу. Але, будучи своєчасно попереджений знайомим начальником районного відділу НКВС, зумів сховатися і благополучно дочекався, поки ситуація не поліпшилася для нього.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Бюст Сидора Ковпака на Алеї Воїнської слави в Києві

Один з організаторів партизанських загонів в Українській РСР — командир Путивльського загону, а потім — з'єднання партизанських загонів у Сумській області. Також до партизанських загонів був причетний його брат, Семен Артемович.

Початок Німецько-радянської війни застав Сидора Артемовича в 54-річному віці. На той час він був головою Путивльського міськвиконкому Сумської області. 8 вересня 1941 року Ковпак відправив своїх людей у Спадшанський ліс, а сам залишався, поки не побачив як німці в'їжджають в місто, і зник у лісі. До кінця місяця загін складався з 42 осіб, озброєних 36 гвинтівками, 5 автоматами, 8 гранатами. А ще у загону було близько тонни вибухівки, добутої з мінних полів.

Після перших диверсійних акцій ковпаківців німецька адміністрація зробила відповідну акцію — послала угорських солдатів для контроперацій у місцевих селах, які були поблизу партизанських загонів. За добу було винищено 586 сільчан.

17 жовтня загін Сидора Ковпака злився з загоном Семена Руднєва, який став у новому формуванні комісаром. Саме цей тандем і прославив Путивльський партизанський загін. Багато разів приходили чутки про те, що загони Ковпака знищені, але кожного разу вони виявлялися чутками. Багато, надихнувшись подвигами своїх співгромадян, вступали до лав партизанів.

« Ніхто не знає, куди ми йдемо, і ніхто не повинен знати, звідки ми прийшли, — говорив С. Ковпак. — Весь народ воює. А ми лише невеликий струмок у грізному потоці народу «

Загін зріс до півтори тисячі осіб і став Сумським партизанським з'єднанням. В арсеналі ковпаківців з'явився навіть трофейний танк (корпус танку знаходиться у Спадщанському лісі, неподалік від Музею партизанської слави у Путивлі). Гітлерівці регулярно направляли в ліс сили для придушення партизанів, проте всякий раз зазнавали поразки, залишаючи партизанам трофеї — зброю, амуніцію, одяг, продовольство.

« «Мій постачальник — Гітлер», — любив повторювати Ковпак «

Так тривало близько року.

У 19411942 роках з'єднання Ковпака здійснило рейди в тилу ворога по Сумській, Курській, Орловській і Брянській областях. Наприкінці весни 1942 р. партизанському з'єднанню вдалося на короткий термін захопити Путивль, а за літо пройти з успішними боями 6047 км, знищити 12 ешелонів, 25 одиниць бронетехніки і близько 5000 солдатів і офіцерів вермахту. Особлива увага приділялася ковпаківцями підривам залізниць — труднощі з постачанням продовольства, зброї, техніки, припасів ставили німецькі війська у скрутне становище.

Після Другої світової війни жив на державній дачі під Києвом, поруч із поетом Павлом Тичиною.

З 1944 року — член Верховного Суду УРСР. У 19471967 роках — заступник Голови Президії Верховної Ради УРСР. У квітні — грудні 1967 р. — член Президії Верховної Ради УРСР.

Могила Сидора Ковпака

Помер 11 грудня 1967 року у Києві, похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1; надгробок — граніт, скульптор Ф. А. Коцюбинський, архітектор Г. Урусов; встановлений у 1968 році)[1].

Бюст Ковпаку на подвір'ї київської школи № 111 (Позняки)

У культурі[ред. | ред. код]

Поштова марка з портретом Ковпака на ознаку його 80-річчя

За біографією С. Ковпака знято документальний фільм «Партизанський генерал». За радянських часів про Ковпака було знято художній фільм Дума про Ковпака у 1973—1976 рр.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Ковпак С. А. От Путивля до Карпат. — М., 1945 / автор літературного тексту — Є. М. Герасимов. (рос.)
  • Вершигора П. П. Люди с чистой совестью. — Книга первая. Рейд за Днепр. М., 1946. Книга вторая. Карпатский рейд. М., 1950. (рос.)
  • Ковпак С. А. Из дневника партизанских походов. — М., 1964. (рос.)
  • Ковпак С. А. Воспоминания, очерки, статьи / сост. и предисл. В. А. Замлинского. — К.: Политиздат Украины, 1987. — 388 с. (рос.)
  • [1]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 100, 266.
  • Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 200.

Посилання[ред. | ред. код]