Коген Юрій Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Коген (значення).
Коген Юрій Борисович
Народився 6 вересня 1937(1937-09-06)
Керч, Кримська АРСР, РРФСР, СРСР
Помер 3 липня 2022(2022-07-03) (84 роки)
Країна  СРСР
 Україна
 Росія
Діяльність політик
Галузь політик і громадський діяч
Alma mater Одеський національний економічний університет (1970)
Знання мов російська
Посада народний депутат України[1]
Партія КПРС і Партія регіонів
Нагороди
медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «Ветеран праці»

Коген Юрій Борисович (нар. 6 вересня 1937, Керч, Кримська АРСР, РРФСР — 3 липня 2022) — радянський та український економіст, фінансист, політичний і громадський діяч. Народний депутат України II скликання. Активний учасник караїмського громадського руху. Почесний громадянин Бахчисарая. Голова Всеукраїнської асоціації кримських караїмів «Кримкарайлар».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 6 вересня 1937 року в Керчі в караїмській родині. Батьки — ветеран Німецько-радянської війни, кавалер Ордена Слави 3-го ступеня Борис Петрович Коген (1907—1962) й Анна Абрамівна Фарумда (1908—1980), медичний працівник. У 1941 році сім'я переїхала до Феодосії, а в 1944 — у Бахчисарай[2]. Дружина Лідія Олександрівна; дочки Тетяна і Олена.

Трудова діяльність[ред. | ред. код]

У 1954 році закінчив Бахчисарайську середню школу № 1, став робітником. Добровольцем поїхав освоювати цілину в Північний Казахстан[3]. Після закінчення в 1958 році з відзнакою Петропавловського технікуму механізації сільського господарства працював техніком радгоспу «Бурлюк» (с. Каштани Бахчисарайського р-ну). У 1962 році, перебуваючи в лавах Радянської армії, вступив у комуністичну партію. З 1963 по 1968 рік — старший економіст зі сільського господарства в Бахчисарайському райфінвідділі[2]. 1970 року закінчив Одеський інститут народного господарства за спеціальністю «фінанси і кредит», куди вступив без іспитів у 1965 році[3]. З 1968 року працював на ПМК-60 в Бахчисараї, де в 1977—1990 роках був начальником. З 1989 по 1992 рік голова Бахчисарайської міськради. З 1992 року — начальник відділу контрольно-ревізійного управління Бахчисарайського району.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

1994 року обраний народним депутатом Верховної Ради України 2-го скликання по Бахчисарайському виборчому округу № 36[4]. Член Міжрегіональної депутатської групи. У 1995 році за рішенням Президії Верховної Ради увійшов в склад груп міжпарламентських зв'язків з Австралією, Італією та КНР[5][6][7]. У тому ж році увійшов до депутатської слідчої комісії для проведення перевірки фактора фальсифікації окремих положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» і контроль за виконанням пункту 3 Постанови Верховної Ради України від 6.07.1995 року «Про проект Закону України про внесення змін і доповнень в Декрет Кабміну України „Про довірчі товариства“»[8]. З 1994 по 1998 рік був секретарем Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. У 1998 році знову балотувався в народні депутати ВР України 3-го скликання від Партії регіонального відродження України, але не набрав потрібний відсоток голосів[9][10]. З 2000 по 2006 рік — член Ради представників громадських організацій національних меншин України[11]. У 2002—2006 роках — помічник депутата Верховної Ради України 4-го скликання І. А. Франчука на громадських засадах[12]. У 2005 році балотувався на посаду міського голови Бахчисарая[13].

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

З 1992 по 1996 рік — голова Кримської асоціації кримських караїмів «Кримкарайлар», з 1996 по 2005 рік — голова Всеукраїнської асоціації «Кримкарайлар», далі — Почесний голова. У 2007 році рішенням Верховної Ради АРК увійшов до складу оргкомітету I Міжнародного етнографічного фестивалю «Караи збирають друзів», який проходив в Сімферополі, Євпаторії, Бахчисараї й на Чуфут-Кале[14][15].

Клопотав про передачу будівлі колишньої бахчисарайської кенаси на баланс Бахчисарайського історико-культурного заповідника, що було здійснено за рішенням бахчисарайської міськради у 2011 році[16].

2014 року став співзасновником Громадської організації «Місцева національно-культурна автономія кримських караїмів „Карайлар“ міста Бахчисарая»[17]. У 2017 році виступив одним з ініціаторів встановлення меморіальної дошки історику, археологу і краєзнавцю М. Я. Чорефу (1932—1999) на будинку в Бахчисараї, де він проживав.

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

Кавалер державних нагород СРСР і України. Володіє медалями «За доблесну працю», «Ветеран праці», Почесну грамоту Президента України «За сумлінну працю та значний особливий внесок у розвиток і зміцнення Української держави» (2000)[3], Почесну грамоту Президії Верховної Ради АР Крим. Лауреат премії імені І. І. Казаса Кримського республіканського фонду культури за внесок в розвиток караїмської культури (1999)[3][2].

Почесний громадянин Бахчисарая (1997).

У 2012 році нагороджений Почесною грамотою ЦК КПУ «за багаторічну сумлінну працю, активну життєву позицію та у зв'язку з 50-річним перебуванням в лавах Комуністичної партії».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
  2. ↑ а б в Лауреаты премий за вклад в национальные культуры // Крымский дом : общенациональная газета народов Крыма. — Симферополь, 1999. — № 13—15 (сентябрь). — С. 14.
  3. ↑ а б в г КНЭ, 2006, с. 70.
  4. ↑ Коген Юрій Борисович. Архів оригіналу за 7 Листопада 2021. Процитовано 6 Червня 2021.
  5. ↑ Про склад груп народних депутатів України з міжпарламентських зв'язків. Архів оригіналу за 4 Березня 2016. Процитовано 31 Березня 2022.
  6. ↑ Про склад групи народних депутатів України з міжпарламентських зв'язків з Китайською Народною Республікою. Верховна Рада України. Законодавство України. Архів оригіналу за 13 Січня 2021. Процитовано 9 січня 2021.
  7. ↑ Про склад групи народних депутатів України з міжпарламентських зв'язків з Італійською Республікою. Верховна Рада України. Законодавство України. Процитовано 9 січня 2021.
  8. ↑ П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ. Архів оригіналу за 5 Березня 2016. Процитовано 31 Березня 2022.
  9. ↑ Про реєстрацію списку кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі від партії Регіонального відродження України по виборах народних депутатів України 29 березня 1998 року. Архів оригіналу за 24 Лютого 2022. Процитовано 6 Червня 2021.
  10. ↑ Коген Юрій Борисович. www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 6 Червня 2021. Процитовано 9 січня 2021.
  11. ↑ Коген Юрій Борисович. Архів оригіналу за 6 Червня 2021. Процитовано 6 Червня 2021.
  12. ↑ Франчук Ігор Анатолійович. Посіпаки. Архів оригіналу за 6 Червня 2021. Процитовано 9 січня 2021.
  13. ↑ На кресло мэра Бахчисарая претендуют 11 кандидатов [Архівовано 5 Листопада 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  14. ↑ Об утверждении составов организационного комитета и рабочей группы по проведению I Международного этнографического фестиваля «Караи собирают друзей» [Архівовано 5 Листопада 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  15. ↑ О проведении Международного этнографического фестиваля «Караи собирают друзей» [Архівовано 5 Листопада 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  16. ↑ Баккал, И (10 березня 2011). Передача кенаса в г. Бахчисарае. kale.at.ua. Архів оригіналу за 22 Квітня 2021. Процитовано 9 січня 2021.
  17. ↑ ОО МНКАКК "Карайлар" Г. Бахчисарая. zachestnyibiznes.ru. Архів оригіналу за 11 Січня 2021. Процитовано 9 січня 2021.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Коген_Юрій_Борисович&oldid=40960660