Коджон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Коджон
Gojong of the Korean Empire 01.jpg
Народився 8 вересня 1852(1852-09-08)[1]
Сеул, Чосон
Помер 21 січня 1919(1919-01-21)[1] (66 років)
Токсугун, Сеул, Японська імперія
·отрути
Громадянство
(підданство)
Flag of the king of Joseon.svg Чосон
Діяльність монарх
Титул Імператор
Посада Імператор Кореї[d], Король династії Чосон[d] і Імператор
Рід Чосон
Батько Heungseon Daewongun[d]
Мати Gran Lady Min Yŏhŭng[d]
Брати, сестри  • Heung[d]
У шлюбі з Імператриця Мьонсонхванху, Honorable Princess Consort of the Eom clan[d], Q6779816?, Q6699643?, Q11096031?, Q6699528? і Q6678012?
Діти Сунджон, Принц Ванхва[d], Принц Ї Кан[d], Лі Ун[d] і Deokhye, Princess of Korea[d]
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Святого Станіслава 1 ступеня

Коджон (кор. 고종?, 高宗?, 1852—1919) — 26-й король династії Чосон (1863-1897) і 1-й імператор Корейської імперії (1897-1907).

Життєпис[ред. | ред. код]

Початок правління[ред. | ред. код]

Коли в 1863 ван Чхольчон помер, не залишивши спадкоємця, стара королева запропонувала звести на трон далекого родича Чхольджона — Лі Мьонбака, який згодом отримав храмове ім'я Коджон. Оскільки новий ван був неповнолітнім, його регентом став його батько — Лі Хаин, який увійшов в історію під своїм титулом Тевонгун (великий принц, принц-регент). Тевонгун в цілому прагнув проводити політику закриття Кореї. Під його керівництвом були здійснені репресії відносно корейських християн.

У 1866 одружився на дівчині з клану Мін, обраної Тевонгун. Поступово королева все більше впливала на чоловіка і політику держави. Відносини між нею і Тевонгуном стали псуватися.

Відкриття Кореї[ред. | ред. код]

У 1875 Японія вирішила спробувати змусити Корею відкритися зовнішньому світові. Після того, як японський флот підійшов до острова Канхвадо, корейська артилерія відкрила вогонь. В ході сутички двоє японців отримали легкі поранення, 35 корейців загинуло та 16 були взяті в полон. Японці сприйняли цей бій як привід укласти з Кореєю нерівноправний договір, на зразком тих, які були раніше були укладені західними країнами з самою Японією. 15 січня 1876 японський флот під командуванням Курода Кійотака прибув до берегів Кореї. 26 лютого того ж року між Японією і Кореєю був підписаний мирний договір, за яким японські судна отримали право вільного плавання у територіальних водах Кореї, і, в перспективі, відкривав два додаткових порти (крім Пусана) для торгівлі з японцями. Японці отримували право пересуватися всередині Кореї на відстань 10 лі від узбережжя. Незабаром аналогічні договори були підписані Кореєю з США, Італією, Росією, Німеччиною і Францією.

Повстання Імо і Державний переворот Гапсін[ред. | ред. код]

Король Кочжон почав покладатися на нову армію, яка отримувала плату за своє служіння. Ця армія складалася з солдатів озброєними гвинтівками. Стара армія, яка в основному була озброєна мечами, списами і старими мушкетами, кінець кінцем, повстала проти низької заробітної плати і втрати свого престижного статусу, а Лі Хаин було повернено ​​до влади. Однак китайські війська на чолі з китайським генералом династії Цин, Юань Шикай, незабаром викрали Лі Хаин і відправили його в Китай, таким чином, заважаючи його поверненню до влади. Чотири роки потому Лі Хаин повернувся до Кореї. 4 грудня 1884 п'ять революціонерів ініціювали переворот Гапсін[en], спробу державного перевороту, який реалізовувався у життя за допомогою невеликої армії, що була негативно налаштована проти міністра. Вони і намагались відсторонити від влади короля Кочжона і королеву Мін. Після 3-х днів переворот зазнав поразки. Деякі з її лідерів, в тому числі Кім Ок Кюн, втекли до Японії, і інші були розстріляні.

Вбивство королеви Мін[ред. | ред. код]

У 1895 королева Мін була вбита японськими агентами. Японський міністр у Кореї, Міура Горо організував змову проти неї. Група японських агентів увійшла в Кьонбоккун у Сеулі, що знаходився під охороною корейських військ, які були прихильниками японського уряду. Королева була вбита в палаці. Вона спробувала протистояти японським втручання в Кореї і розглядала можливість звернення до Росії або Китаю для отримання допомоги.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Великий хрест ордена Святих Маврикія і Лазаря (Італія, 1895)
  • Великий хрест ордена Почесного легіону (Франція, 1895)
  • Ланцюг ордена Хризантеми (Японія, 1897)
  • Гранд-командор ордена Індійської імперії — GCIE (Велика Британія, 1900)
  • Ланцюг ордена Подвійного дракона (Китайська імперія, 1903)
  • Орден святого Станіслава 1го ступеня (Російська імперія, 1903)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]