Кожанка (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
смт Кожанка
Kozhanka gerb.gif Kozhanka prapor.gif
Герб Кожанки Прапор Кожанки
Кожанська ЗОШ І—ІІІ ступенів
Кожанська ЗОШ І—ІІІ ступенів
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Фастівський
Рада Кожанська селищна рада
Код КОАТУУ: 3224955600
Основні дані
Засноване XIV ст.
Статус з 1972 року
Площа 9,9 км²
Населення 2 116 (01.01.2012)[1]
Густота 216 осіб/км²
Поштовий індекс 08550
Телефонний код +380 4565
Географічні координати 49°58′11″ пн. ш. 29°45′59″ сх. д. / 49.96972° пн. ш. 29.76639° сх. д. / 49.96972; 29.76639Координати: 49°58′11″ пн. ш. 29°45′59″ сх. д. / 49.96972° пн. ш. 29.76639° сх. д. / 49.96972; 29.76639
Водойма р. Кам'янка
Відстань
Найближча залізнична станція: Кожанка
До райцентру:
 - фізична: 18 км
 - автошляхами: 18 км
Селищна влада
Адреса 08550, смт Кожанка, вул. Шевченка, 168
Карта
Кожанка. Карта розташування: Україна
Кожанка
Кожанка
Кожанка. Карта розташування: Київська область
Кожанка
Кожанка

Commons-logo.svg Кожанка у Вікісховищі

Кожанка — селище міського типу у Фастівському районі Київської області.

Розташоване вздовж річки Кам'янки за 18 км від районного центру — міста Фастова.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Село було засновано у XIV столітті. Назву цьому стародавньому селищу дали, швидше за все, місцеві народні умільці — майстри роботи зі шкірою (кожею). Кожанка згадуються у багатьох документах, у тому числі разом з першою письмовою згадкою про Фастів у 1390 році — Київський князь Володимир Ольгердович грамотою стверджував право володіння Трилісами з Кожанкою за князем Юрієм Половцем-Рожинським зі Сквири[2].

За Люблінською Унією у 1569 р. Польща і Литва об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту. Під владою Польщі Україна перебувала з 1569 по 1793 рік. У 1593 році польський король Сигізмунд ІІІ передав містечко Триліси разом з Кожанкою та навколишніми селами у володіння шляхтичу В.Червинському, а в 1626 р. — той же король дарував Триліси з Кожанкою ротмістрові польського війська А.Строчі за участь у придушенні повстання селян 1625 року. З історичних документів за 1629 рік дізнаємось, що в Кожанці було 43 хати, належало село старості Карбановському. У цих джерелах згадується про с. Зубарі на правому березі, що належало адвокату Валеріану Зубову, звідки можливо, походження назви. А ще ця місцевість була заросла кущами, дубовими гаями, де водились зубри — інша версія назви.

На 1664 рік у Кожанці 56 дворів. Кожанка, як подарунок від польського короля переходить шляхтичу Заславському. У 1688 році у Кожанці уже 106 дворів, з них: 16 — чумацьких, 12 — козацьких, населення переважно православне.

Гайдамацький визвольний рух охопив Фастівщину, тут діяли загони відомого ватажка Швачки. В цей період згоріла церква в Кожанці. Серед селян Кожанки гайдамаки знаходили підтримку, допомогу і поповнення своїх рядів. За переказами, у 1768 році Максим Залізняк Чорним шляхом проходив через Кожанку і коли селяни звернулись до нього, то він насипав шапку срібла-золота на відбудову церкви. Після придушення гайдамацького руху власником Кожанки і Зубарів у 1775 році став граф Владислав Браницький. Браницькі — польські магнати, графи, мали величезні маєтності в Польщі, Україні та Білорусі. Владислав Браницький, заволодівши землями, зрозумівши необхідність переробної промисловості, починає будувати заводи. Спочатку винокуренний у Трилісах, а пізніше у 1859 р. цукрозавод у Кожанці, будівництво якого коштувало 345666 крб. Спочатку цукрозавод виробляв сироп, який купці, сплачували 3 крб. 90 коп. за пуд, вивозили за кордон. У 1866 р. цукрозавод виготовляв уже 25560 берковців цукру, платив у державу 3067 крб. акцизу. З десятин землі в Кожанці і Зубарях Браницькі 593 десятин віддавали в оренду селянам. Олександра Браницька, мати Владислава, дбала про освіту, заповідала кошти на будівництво шкіл. У 1887 році у Кожанці було збудовано однокласне міністерське училище для селянських дітей, директором якого 30 років був П.Славочевський.

У 1895 році від ст. Кожанка до цукрозаводу було збудовано 2 км залізничної колії.

З 1900 року Кожанка перейшла до рук вдови М. Є. Браницької.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Кожанської волості Васильківського повіту Київської губернії, мешкало 1103 особи, налічувалось 167 дворових господарств, існували православна церква, школа, 3 постоялих будинки, лавка, водяний млин і бурякоцукровий завод[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1909 осіб (959 чоловічої статі та 950 — жіночої), з яких 1849 — православної віри[4].

В Кожанці було 167 дворів, проживало: православних — 1068, католиків — 63, євреїв — 17.

З приїздом на Кожанський цукрозавод спеціалістів з Франції та Німеччини у Кожанці з'являються протестанти: бабтисти та мальованці. З 1885 року в Зубарях діє баптистська община.

1900 рік. На території Кожанки розміщені цукрозавод з економією на Софіївці, директором якого з 1901 р. був П.Скварчевський, пошта, залізнична станція, лікарня, школа, водяний млин, вітряк, пересильна, декілька десятків кустарних майстерень. Цей завод продовжував функціонувати до середини 90-х років ХХ століття.

До 1917 року Кожанка була волосним центром однієї з багатьох волостей Васильківського повіту Київської губернії, який у 1919 році став Білоцерківським повітом. На початку 1920-х років у Кожанці активно діяло місцеве товариство «Просвіта», голову якого Миколаєнка арештували за зв'язки з повстанським отаманом Іваном Гайовим.

З 1923 року по 1929 рік Кожанка з іншими 18-ма селами була районним центром однойменного району Білоцерківської округи УСРР, а у 1929 році його розформували і більшу частину долучили до Фастівського району. У 1920-х роках у Кожанці діяло антирадянське молодіжне підпілля т. зв. УКРШЮС (Української Шевченківської Юнацької Спілки) з понад 10 чоловік, які збиралися на квартирі І.Шевченка після закриття просвітянської хати-читальні і на противагу організованому владою сільбуду.

1930 року зі ст. Кожанка та інших здійснювався вивіз заарештованих куркульських сімей, які противилися суцільній колективізації. У 1932—1933 роках у Кожанці з голоду загинуло понад 340 людей, а 1937—1938 рр. було репресовано дуже багато місцевих людей. 1941—1943 роках у Кожанці діяв низовий осередок ОУН. У 1944 році органам НКДБ вдалося затримати І.Ярмоленка (Любського), якого залишили для організації підпільної ОУНівської роботи після повернення радянської влади.

Кожанці надано статус смт у 1972 році.

За радянських часів у Кожанці також працював цегляний завод.

Нині адміністративно до смт Кожанка (селищної ради) відносяться невеликі села і хутори, які розташовані поблизу: Зубарі, Софіївка та залізнична станція Кожанка (знаходиться на лінії Фастів-Козятин).

У Кожанці 2 школи: неповна середня та середня.

У 199495 роках Фастівським державним краєзнавчим музеєм та Національним педагогічним університетом імені Михайла Драгоманова (м. Київ) було проведено комплексну експедицію по складанню археологічної карти Фастівського району, в ході якої було проведено роботи і поблизу смт Кожанка. Тут, зокрема, віднайдено уламки посуду трипільської культури типу «Колодяжне», уламки посуду доби пізньої бронзи, уламок великого крем'яного серпа, виготовленого з якісного волинського кременю.

У центральній частині Кожанки збереглась дерев'яна Покровська церква, збудована в 1759 році. Незвичайність композиції культової споруди дозволяє її віднести до цікавих пам'яток дерев'яної архітектури Правобережної України.

У селищі споруджено меморіал загиблих у ІІ Світовій війні радянських воїнів.


Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  2. Кожанська сільська рада
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-82)

Посилання[ред.ред. код]