Кожедуб Іван Микитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Микитович Кожедуб
SA AF F9Mars 1974 h.svg Маршал авіації
Ivan Kozhedub 2.jpg
Загальна інформація
Народження 8 червня 1920(1920-06-08)
Ображіївка, Глухівський повіт, Чернігівська губернія, Українська СРР, СРСР
Смерть 8 серпня 1991(1991-08-08) (71 рік)
Москва, Російська РФСР, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Національність українець
Alma Mater Військово-повітряна академія (1949) і Вища військова академія імені К. Є. Ворошилова (1956)
Псевдо укр. Ба́тько, укр. Борода́[1][2]
Військова служба
Роки служби 19391991
Приналежність СРСР СРСР
Вид ЗС Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ RAF AF branch insignia1936.gif Винищувальна авіація
Війни / битви Друга світова війна:
Курська битва
Битва за Дніпро
Корейська війна
Нагороди та відзнаки
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Олександра Невського Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» II ступеня Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «За зміцнення бойової співдружності»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Орден Червоного Прапора (Монголія)
Орден «За заслуги перед Вітчизною» в золоті
CMNS: Кожедуб Іван Микитович у Вікісховищі

Іва́н Мики́тович Кожеду́б (8 червня 1920, Ображіївка, Глухівський повіт, Чернігівська губернія, Українська СРР, СРСР, нині Сумська область, Україна — 8 серпня 1991, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський військовий діяч українського походження, льотчик-винищувач, найрезультативніший ас у авіації Антигітлерівської коаліції за весь час Другої світової війни[3]. На його рахунку 64 повітряні перемоги. Маршал авіації. Тричі Герой СРСР (4.02.1944[4], 19.08.1944, 18.08.1945; єдиний українець із трьома золотими зірками Героя СРСР). Маршал авіації (1985). Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань. Народний депутат СРСР (1989—1991).

Життєпис[ред. | ред. код]

Молодість та навчання[ред. | ред. код]

Народився в українській селянській родині в селі Ображіївка (зараз Сумська область, Україна).

У своїй книзі під назвою «Вірність Вітчизні» Іван Кожедуб згадував, що в дитинстві міг загинути в Десні[5]:

Хлопці в розлив вирушили на човні на дальній острів і ввечері при сильному вітрі поверталися в село. Поривом вітру човен розвернуло поперек хвилі і перевернуло. Опинившись в холодній воді, діти попливли до дерева, що опинилося поблизу, і вилізли на гілки. До ночі ті, хто врятувався, почали замерзати, і друг Іванка Андрійко потонув. Та й самого Іванка здуло з гілки вітром, коли він, знесилившись, не зміг триматися. Впавши у воду, Іванко відразу пішов на дно. Дивним у його порятунку було те, що в цей час як раз підійшла допомога на баркасі, де був брат Іванка Олександр. Він встиг помітити, куди впав Іван і, пірнувши, врятував його. Того дня маленький Іван пережив першу важку втрату у своєму житті. А скільки ще доля йому готувала…

Закінчивши у рідному селі семирічну школу, вступив у 1934 р. до школи робітничої молоді в Шостці. Восени 1936 року розпочав навчання в Шосткинському хіміко-технологічному технікумі і одночасно в місцевому аероклубі.

У Червоній Армії з 1940 року. У 1941 закінчив Чугуївську військову авіаційну школу льотчиків. Служив в ній інструктором. Залишаючись у школі льотним інструктором, він продовжував готувати пілотів після того, як восени 1941 року школа була змушена евакуюватися до Чимкенту через німецьке вторгнення до СРСР, поки його не відправили до Москви в листопаді 1942 року. Там він був відправлений до 240-го винищувального авіаційного полка, але на фронт він прибув лише тоді, коли в березні 1943 року на Воронезький фронт не була перекинута 302-а винищувальна авіаційна дивізія.[6]

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

З початком німецько-радянської війни разом з авіашколою евакуйований на станцію Манкент Південно-Казахстанської області Казахської РСР. Після численних рапортів з проханням відправити на фронт його бажання задовольнили лише у 1943 році.

На фронті з березня 1943 року, коли у складі дивізії прибув на Воронезький фронт. Учасник Курської битви, битви за Дніпро, Нижньодніпровської, Корсунь-Шевченківської та Умансько-Ботошанської наступальних операцій, повітряного бою на ближніх підступах до Румунії в травні-червні 1944 року, Білоруської, Прибалтійської, Вісло-Одерської, Східно-Померанської, Берлінської наступальних операцій. Свій перший бойовий виліт зробив 26 березня 1943 року, але невдало: його Ла-5 отримав пошкодження в бою, а при поверненні ще й був обстріляний радянською зенітною артилерією. З великими труднощами Кожедуб довів винищувач до аеродрому і зробив посадку. Місяць літав на старих машинах, поки не отримав новий Ла-5. Пізніше воював на Степовому фронті.

Бойовий рахунок молодший лейтенант Кожедуб відкрив 6 липня 1943 року в ході битви на Курській дузі, збивши бомбардувальник Ju 87.

Першою зіркою Герой Радянського Союзу був нагороджений 4 лютого 1944 року за 146 бойових вильотів та 20 збитих літаків противника з формулюванням «Зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і виявлені при цьому відвагу та геройство[7]». Другої медалі «Золота Зірка» удостоєний 19 серпня 1944 року за 256 бойових вильотів та 48 збитих літаків супротивника[8]. Після цього був переведений на пост заступника командуючого 176-го гвардійського авіаційного полку, де йому рідко доручали конкретні місії супроводу інших літаків або забезпечення повітряної підтримки військ, що дозволяло Кожедубу та його підлеглим отримувати більше повітряних перемог. У середині лютого 1945 року під час виконання місії зі своїм провідним та земляком-українцем Дмитром Титаренком Кожедуб збив реактивний літак Ме-262, ставши першим радянським льотчиком, який зробив це. Під час зіткнення Кожедуб і Титаренко вирушили на вільне полювання в районі на південь від Франкфурта, де зустріли Me 262; спочатку летячи на малій швидкості, Кожедуб швидко набрав повну швидкість, а потім збив його після того, як він нахилився ліворуч і сповільнився, наляканий трасуючими снарядами, випущеними Титаренком[8].

В автобіографії стверджував, що в 1945 році сам збив два американські літаки P-51 Mustang ВПС США, які атакували його, прийнявши за німецький літак[9].

Тричі Герой Радянського Союзу[ред. | ред. код]

Будучи номінованим на третю золоту зірку в травні 1945 року, 18 серпня 1945 року він став тричі Героєм Радянського Союзу[10]. До кінця війни гвардії майор Кожедуб здійснив 330 бойових вильотів, у 120 повітряних боях збив 64 літаки противника (сюди не входять 2 американських P-51, збиті ним весною 1945 року). Свій останній бій, в якому збив два FW-190, провів у небі над Берліном.

Тактична методологія Кожедуба[ред. | ред. код]

Віддаючи перевагу коротким, інтенсивним атакам, щоб оглушити та збити ворожі літаки, однією з його улюблених технік, які він розробив та використав у війні, був метод кидка на ціль знизу та згодом відкривати вогонь лише з дуже близької відстані; тоді як Кожедуб дуже успішно застосував цю тактику проти пікіруючого бомбардувальника Ju-87, що дозволило йому загалом збити 18 подібних (зрівнявши його з Арсенієм Ворожейкіним за найбільшою кількістю збитів такого типу). Однак, оскільки цей маневр був настільки ризикованим, його не підвищували та не навчали молодих льотчиків. Він ніколи не був збитий на війні, хоча пережив кілька близьких викликів; тим не менш, йому завжди вдавалося посадити свій літак, незважаючи на завдані пошкодження[10].

Після Другої світової. Війна в Кореї[ред. | ред. код]

Після війни працював на відповідальних посадах у Військово-повітряних силах СРСР. Після повернення в СРСР Кожедуб навчався у Військово-повітряній академії в Моніно, яку закінчив у травні 1949 року і спочатку мав бути заступником командира 31-ї винищувальної авіаційної дивізії, що базується в Баку, але завдяки високому статусу в кращий льотчик замість цього був перепризначений до 324-ї винищувальної авіаційної дивізії за наказом згори. Там він спочатку служив помічником командира з льотної підготовки, але незабаром був підвищений до командувача дивізією в листопаді 1950 року.

У 1950—1953 роках командував авіадивізією, що воювала в Північній Кореї. Пілоти його дивізії здобули 216 повітряних перемог у Кореї з квітня 1951 по лютий 1952 року, втративши лише 27 власних літаків МіГ-15 і дев'ять пілотів[10]. На посаді командира дивізії Кожедуб пробув до 14 лютого 1955 року, коли був направлений на авіаційний факультет академії.

Останні роки життя[ред. | ред. код]

У 1956 році закінчив Військову академію Генерального штабу. З 1964 року — 1-й заступник командуючого авіацією Московського Військового округу, з 1971 працював у центральному апараті ВПС, з 1978 — у групі генеральних інспекторів МО СРСР. Обирався народним депутатом Верховної ради СРСР II—V скликань.

В 1970 р. став генерал-полковником авіації, а в 1985-му отримав погони маршала авіації.

Помер 8 серпня 1991 р. в себе на дачі у віці 71 року від серцевого нападу[11], за два тижні до проголошення незалежності України. Похований 12 серпня в Москві на Новодівочому цвинтарі[12].

Список повітряних перемог[ред. | ред. код]

В офіційній радянській історіографії підсумок бойової діяльності Кожедуба виглядає як 62 літаки противника, збиті особисто. Однак недавні архівні дослідження показали, що ця цифра трохи занижена — в нагородних документах (звідки вона, власне, і була взята) з невідомих причин відсутні дві повітряні перемоги (8 червня 1944 — Messerschmitt Bf.109 і 11 квітня 1944 -PZL P.24), між тим як вони були підтверджені — офіційно занесені на особистий рахунок льотчика[13]

№ п/п Дата перемоги Тип літака Місце перемоги
1 06.07.1943 Ju 87 на захід від Завидівки
2 07.07.1943 Ju 87 ст. Гостіщево
3 09.07.1943 Bf 109 Красна Поляна
4 09.07.1943 Bf 109 на схід від Покровки
5 09.08.1943 Bf 109 Прелєстний
6 14.08.1943 Bf 109 Іскрівка
7 14.08.1943 Bf 109 Коломна
8 16.08.1943 Ju 87 Рогань
9 22.08.1943 Fw 190 Люботин
10 09.09.1943 Bf 109 на північ від Іскровки
11 30.09.1943 Ju 87 на південний захід від Бородаївки
12 01.10.1943 Ju 87 на захід від Бородаївки
13 01.10.1943 Ju 87 на захід від Бородаївки
14 02.10.1943 Bf 109 Плоске
15 02.10.1943 Ju 87 Петрівка
16 02.10.1943 Ju 87 на південний захід від Андріївки
17 02.10.1943 Ju 87 на південний захід від Андріївки
18 04.10.1943 Bf 109 на північний захід від Бородаївки
19 05.10.1943 Bf 109 на південний захід від Красного Кута
20 05.10.1943 Bf 109 на захід від Куцевалівки
21 06.10.1943 Bf 109 Бородаївка
22 10.10.1943 Bf 109 Дніпрово-Кам'янка
23 12.10.1943 Ju 87 на північ від Плоского
24 12.10.1943 Bf 109 на південь від Петрівки
25 12.10.1943 Ju 87 на південь від Домоткані
26 29.10.1943 Ju 87 Кривий Ріг
27 29.10.1943 He 111 на захід від Будівки
28 16.01.1944 Bf 109 Ново-Злинка
29 30.01.1944 Bf 109 на схід від Нечаївки
30 30.01.1944 Ju 87 на захід від Липівки
31 14.03.1944 Ju 87 Осіївка
32 21.03.1944 Ju 87 Лебедин — Шпола
33 11.04.1944 PZL P.24 Сирка
34 19.04.1944 He 111 на північ від Ясс
35 28.04.1944 Ju 87 на північний схід від Вултуру
36 29.04.1944 Hs 129 Хорлешти
37 29.04.1944 Hs 129 Хорлешти
38 03.05.1944 Ju 87 Тиргу Фрумос — Думбревіца
39 31.05.1944 Fw 190 на схід від Вултуру
40 01.06.1944 Ju 87 Чужа Вода
41 02.06.1944 Hs 129 на захід від Стинка
42 03.06.1944 Fw 190 Редиу-Улуй — Тетер
43 03.06.1944 Fw 190 Редиу-Улуй — Тетер
44 03.06.1944 Fw 190 на північний захід від Ясс
45 07.06.1944 Bf 109 Пирлиця
46 08.06.1944 Bf 109 Кирпиці
47 22.09.1944 Fw 190 на північний захід від Стренчі
48 22.09.1944 Fw 190 на південний захід від Рамнієки — Даксти
49 25.09.1944 Fw 190 на північний захід від Вальмієра
50 16.01.1945 Fw 190 на південь від Студзяна
51 10.02.1945 Fw 190 на північний захід від аеродрому «Морін»
52 12.02.1945 Fw 190 на захід від Кінітц[de]
53 12.02.1945 Fw 190 на захід від Кінітц
54 12.02.1945 Fw 190 озеро Китцер-Зее
55 17.02.1945 Me 262 на схід від Альт-Фрідлянд
56 19.02.1945 Bf 109 на північ від Фюрстенфельда
57 11.03.1945 Fw 190 на північ від Брюнхен
58 18.03.1945 Fw 190 на північ від Кюстрин
59 18.03.1945 Fw 190 на північний захід від Кюстрин
60 22.03.1945 Fw 190 на північ від Зеєлова
61 22.03.1945 Fw 190 на схід від Гузова
62 23.03.1945 Fw 190 станція Вербіг
63 17.04.1945 Fw 190 Вріцен
64 17.04.1945 Fw 190 Кінітц
Літаки союзників (винищувачі США)
65 квітень 1945 Р-51 в районі Берліна
66 квітень 1945 Р-51 в районі Берліна

Літаки на яких воював Кожедуб[ред. | ред. код]

  • Ла-5
  • З травня 1944 року Іван воював на Ла-5ФН (бортовий № 14)
  • З серпня 1944 року — на Ла-7.

Цікаві факти з життя військового пілота[ред. | ред. код]

Планшет і льотні рукавиці Івана Кожедуба, 1940-ві. Національний музей історії України у Другій світовій війні, Київ

З травня 1944 року воював на Ла-5ФН, побудованому на кошти колгоспника Сталінградської області В. В. Конєва. Через кілька днів збив на ньому Ju 87. Протягом 6 наступних днів збив ще 7 літаків. Наприкінці червня він передав свій Ла-5ФН Кирилу Євстигнєєву (згодом двічі Герою Радянського Союзу), а самого Кожедуба тоді направили у навчальний полк для перепідготовки на винищувач Ла-7.

На рахунку Кожедуба є і перший в історії реактивної ери літак, збитий в повітряному бою та ще й гвинтовим противником. Це сталося 15 лютого 1945 р. над річкою Одер. Кожедуб збив реактивний винищувач Me-262[5] унтер-офіцера К. Лянге з I./KG(J)54. "На реактивний літак сів ас, який мав 180 збитих літаків. Генерал-полковник авіації у відставці Сергій Горєлов згадував:

Швидкість потужна. Доганяє. Особливо коли забаришся, а він по прямій, без маневру йде». Німецький ас шукав Кожедуба, полював на нього, але Кожедуб знайшов його скоріше. Реактивного «мессера» переграв не швидкістю, а самою лише майстерністю. У небі Франкфурта-на-Одері. На максимальній межі можливостей літаків, при величезних перевантаженнях, він із своїм веденим зайшли у хвіст «мессершмідту». Титаренко — його літак був трохи вище — відкрив вогонь першим. Ме-262 — і це була вже паніка — тікає вліво, і тут його зустрічає Кожедуб. І гордість німецького авіапрому перетворюється у вогненну кулю.

Наприкінці війни американськими льотчиками в зоні дій радянської авіації було збито радянські винищувачі. І. М. Кожедуб вилетів і особисто підбив два американські винищувачі, які були винні у цьому акті агресії, згідно радянської історіографії.[14] У книзі Миколи Бодріхіна «Радянські аси»[15] наведено дещо інші обставини цього епізоду: Кожедуб відігнав від американського бомбардувальника німецьких винищувачів, які атакували його; після чого його самого атакували американські винищувачі з дуже великої дистанції. Кожедуб збив два американських літаки; судячи зі слів американського льотчика, який вижив, американці прийняли літак Кожедуба за німецький Фокке-Вульф з червоним носом літака. Можливо, що він збив 6 травня 1945 року 3 американські бомбардувальника, які зарахувати йому на свій рахунок не дозволили.[11]

У ході Корейської війни Кожедуб командував 64 ВАК (за іншими даними, під вигаданим прізвищем Крилов він командував 324-ю дивізією винищувачів[11]), проте в повітря йому підніматися заборонили. На думку дослідника Корейської війни Олександра Орлова, Кожедуб до американських літаків, збитих у 1945 році над Німеччиною, додав ще кілька реактивних «Сейбрів», які комдиву не зарахували, адже він не мав тоді права літати. Всього в небі Кореї дивізія під командуванням Івана Кожедуба збила 215 (за іншими даними 239) літаків військ ООН (проти Кореї, Китаю та СРСР, який у війні формально не брав участь, були розгорнуті війська під прапором ООН — США, Англії, Франції, Греції, Австралії тощо), втративши при цьому всього 27 машин (9 пілотів загинуло).[16]

Родина[ред. | ред. код]

  • Батько — Микита Іларіонович Кожедуб, церковний староста. Мати — Стефанида Іванівна Кожедуб, домогосподарка[17].
  • Дружина — Вероніка Миколаївна (1928 — 28 січня 2001). Познайомилися в листопаді 1945 р. Одружилися 2 січня 1946[17].
  • Дочка Наталія Кожедуб (1947—1998), онук Василь Віталійович (нар. 12.01.1970), медик, працює в Москві[17].
  • Син — Микита Кожедуб (25.11.1952 — 27.11.2002), капітан 3 рангу ВМФ СРСР[17]. Онучка — Анна Кожедуб[18].

Військові звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Почесні звання[ред. | ред. код]

Мапа почесних звань[ред. | ред. код]

Кожедуб Іван Микитович. Карта розташування: Україна
Суми
Суми
Шостка
Шостка
Чугуїв
Чугуїв
Куп'янськ
Куп'янськ
Бєльці
Бєльці
Калуга
Калуга
Мапа міст, у яких Івана Кожедуба визнано почесним громадянином. Легенда позначок:
  • більшого розміру — міста (з підписом, якщо населення понад 25 тис. осіб);
  • меншого розміру — села, селища і смт

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Ще за життя в Новій Гвінеї була випущена поштова марка з його портретом.[16] Надалі в СРСР після смерті Кожедуба були видані декілька марок з його зображенням.

Україна[ред. | ред. код]

Росія[ред. | ред. код]

  • Вулиця на Південному-Сході Москви (Росія) — вулиця Маршала Кожедуба.
  • Його Ла-7 (бортовий № 27) експонується в музеї ВВС в смт. Моніно.

У кінематографі[ред. | ред. код]

  • Про Кожедуба знятий російський документальний фільм «Таємниці століття. Дві війни Івана Кожедуба», який був присвячений 90-річчю Івана Микитовича[22].
  • Є одним з головних персонажів російського документального чотирисерійного фільму «Війна в Кореї» від Star Media[23].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Іван Кожедуб танцював із ведмедицею [Архівовано 26 Жовтня 2014 у Wayback Machine.]. «Газета по-українськи» № 1040 за 10.06.2010
  2. Кожедуб Иван Никитович [Архівовано 6 Квітня 2013 у Wayback Machine.] на сайті Chtoby-pomnili.com. (рос.)
  3. УІНП. 1920 - народився Іван Кожедуб, льотчик, ас-винищувач, тричі Герой Радянського Союзу. УІНП (укр.). Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 21 квітня 2022. 
  4. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза офицерскому составу военно-воздушных сил Красной Армии» от 4 февраля 1944 года [Архівовано 13 Січня 2022 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1944. — 17 февраля (№ 10 (270)). — С. 1
  5. а б Іван Кожедуб - українець, який став тричі Героєм СРСР та маршалом радянської авіації. heroes.profi-forex.org. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 21 квітня 2022. 
  6. Simonov, Andrey; Bodrikhin, Nikolai (2017). Боевые лётчики — дважды и трижды Герои Советского Союза (in Russian). Moscow: Фонд «Русские Витязи», Музей техники Вадима Задорожного. ISBN 9785990960510. 
  7. Газета "Ведомости Верховного Совета СССР" (джерело за 04.02.1944). Архів оригіналу за 8 березня 2022. Процитовано 21 квітня 2022. 
  8. а б Chapis, Stephen; Thomas, Andrew (28 грудня 2017). Allied Jet Killers of World War 2 (англ.). Bloomsbury Publishing. ISBN 978-1-4728-2350-2. 
  9. Кожедуб И. Н. Верность Отчизне. Ищущий боя. — М.: Эксмо, 2006. ISBN 5-699-17415-X. 
  10. а б в Simonov, Andrey; Bodrikhin, Nikolai (2017). Боевые лётчики — дважды и трижды Герои Советского Союза (in Russian). Moscow: Фонд «Русские Витязи», Музей техники Вадима Задорожного. ISBN 9785990960510. 
  11. а б в Советский ас Иван Кожедуб, две стороны одной медали (рос.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2016. 
  12. КОЖЕДУБ ІВАН МИКИТОВИЧ. resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 21 квітня 2022. 
  13. Биков М. Ю. Радянські аси 1941—1945. Перемоги сталінських соколів. М., 2008, ISBN 978-5-699-30919-1, стр. 240.(рос.)
  14. «Дві війни Івана Кожедуба»
  15. Микола Бодріхін. Радянські аси. Нариси про радянських льотчиків. Архів оригіналу за 25 Березня 2019. Процитовано 31 Березня 2022. 
  16. а б Вадим Джувага (08.06.2011). Іван Кожедуб — великий українець. І найбільший ас союзників. Історична правда. Архів оригіналу за 21 Жовтня 2016. Процитовано 28 Жовтня 2016. 
  17. а б в г Иван Кожедуб - биография, новости, личная жизнь, фото, видео. stuki-druki.com (рос.). Архів оригіналу за 7 червня 2022. Процитовано 22 квітня 2022. 
  18. Легенды армии Иван Кожедуб (uk-UA). Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 22 квітня 2022. 
  19. Кожедуб Иван Никитович [Архівовано 12 Червня 2020 у Wayback Machine.] на сайті www.warheroes.ru
  20. Шевелєва, Мар'яна (8 червня 2019). Іван Кожедуб — легендарний ас Другої світової війни. Український інтерес. Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 21 квітня 2022. 
  21. У Луцьку перейменовано 27 вулиць. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 5 Серпня 2013. 
  22. Две войны Ивана Кожедуба (2010) (uk-UA). Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 21 квітня 2022. 
  23. Война в Корее. Все серии подряд. Документальный Фильм. StarMedia. Babich-Design (uk-UA). Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 21 квітня 2022. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]