Козацькі літописи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —літературна, близька до народнорозмовної.

Історія[ред.ред. код]

Особливе значення серед літописів 2-ї половини XVII - початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси виникла їх умовна назва - "козацькі", "козацько-старшинські" літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи:

  • Самовидця (про події 1648 - 1702 років, вірогідний автор - Роман Ракушка-Романовський),
  • Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та
  • Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 - 1700 років).

В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Московського царства, Речі Посполитої, Угорського королівства, Швеції, Молдовського князівства, Османської імперії та інших держав.

«Літопис самовидця»[ред.ред. код]

У XIX ст. літопис Самовидця широко використовували майже всі українські історики, що досліджували надзвичайно багату на події історію України другої половини XVII ст. Це зумовлене значною мірою тим, що в першій половині XIX ст. ще не були опубліковані достовірніші за літописи історичні документи. До того ж літописи давали суцільний виклад подій про Україну.

Після того, як 1846 року літопис Самовидця був опублікований, про нього з`явились окремі дослідження, а історичні праці містили посилання на це джерело.

Літопис Самовидця дійшов до нас без імені автора і місця його написання. Чи ці дані загублені пізнішими переписувачами, чи автор волів приховати своє прізвище, це питання розв`язати важко. Довгий час в історичній літературі точилася полеміка про те, хто ж був автором літопису Самовидця? Ця суперечка була не безпредметною. Від розв`язання питання про авторство літопису залежало ряд інших питань з історії XVII ст., зачеплених у літопису, зокрема про соціальні погляди літописця, про ідейну цілеспрямованість твору, про оцінку ряду фактів, висвітлених Самовидцем як особою свого часу, тощо.

Літопис Самовидця є одним з зразків української літературної мови XVII ст. Незважаючи на архаїзми, різного роду місцеві діалектизми, полонізми та інші мовні та стилістичні особливості, які пояснюються умовами часу, твір Самовидця яскраво свідчить, що в українській літературній мові XVII ст. була міцна основа живої народної мови.

«Літопис Григорія Гребянки»[ред.ред. код]

Другим за часом написання вважається "Літопис Григорія Гребянки", козацького старшини, який у 1730 р став гадяцьким полковником. За ним закріпилася назва "козацького літопису". Але така назва - досить умовна, бо цей твір є складною, багатоплановою композицією, в якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій - битв, повстань, змов тощо, окремі документи, тлумачення тих чи інших періодів життя України - і яка надто далека від традиційної літописної форми. Літопис був написаний церковнослов'янською мовою, завершений 1710 р Допускають, що автор переслідував цим мету зробити твір доступним для всього слов'янського світу, щоб звоювати його прихильність до української автономістичної Ідеї в межах Московського царства.

Зміст літопису передає його поширений заголовок "Події превеликої, з вини поляків кривавої й небувалої брані Богдана Хмельницькою, гетьмана запорозького з поляками, за найясніших королів польських Владислава, потім І Казиміра, яка в 1648 році почала виправлятися за літ десять по смерті Хмельницького незакінченої. Із різних літописців з діаріуша на тій війні списаного В місті Гадячу, працею Григорія Граб'янки зібрано і стверджено самобутніх старожилів свідченнями Року 1710".

Загалом літопис обіймає час від стародавності до 1709 р, падіння І Мазепи І вибору на гетьманство І Скоропадського Але головна І найбільша частина твору присвячена війні під проводом Б Хмельницького, текст про цю війну займає 123 сторінки (з усіх 157) Наприкінці подається лише реєстр подій без подробиць На початку йде роз'яснення, що козацький народ походить від скіфів-хозарів Далі коротко передано Історію Русі, й завоювання поляками, перетворення з царства в князівство, а останнього - у воєводство Розповідається про Петра Конашевича-Сагайдачного, а з періоду після Б Хмельницького - про Івана Брюховецького, І Самойловича Гетьман Б Хмельницький зображений як національний герой.

«Літопис Самійла Величка»[ред.ред. код]

Літопис козацького канцеляриста Самійла Васильовича Величка - найбільший за обсягом історичний твір свого часу, надрукований у Києві 1848-1864 рр. Унікальність цього наймонументальнішого твору історико-мемуарної прози ХVІІ-ХVІII ст. полягає в тому, що це не тільки літопис, а й історичний, публіцистичний і художній твір.

Літопис Самійла Величка дійшов до нас не повністю: є в ньому дефекти на початку, в середині (1649-1652 рр.) і в кінці. Прогалину (відсутність кінця першої, другої, третьої, четвертої та п'ятої частин першого тому) видавці заповнили матеріалом із другого твору Величка - "Космографії", яку він продиктував, уже осліпнувши на схилі літ. Свій Літопис Величко довів до 1700 р., але в переліку подій автор згадує й пізніші роки (наприклад, 1723 р.), у третьому томі згадуються події 1700-1720 рр. Літописець також обіцяє розповісти і про події, що супроводжували відлучення його від служби в Генеральній канцелярії. Більшість вчених вважає, що сталося це наприкінці 1708 р., коли був страчений Кочубей. Але історик М. Марченко вважав цю причину непереконливою: на його думку, Самійло Величко потрапив у немилість через Мазепу, за гетьманування якого був писарем. Однак до діяльності Мазепи Величко не мав безпосереднього відношення, бо тоді з літописцем розправились б значно жорстокіше[12]. Був надрукований Величків твір за списком Погодіна, придбаним у відомого збирача рукописів Лаптєва. Під час друку був відшуканий ще один, пізніший список - у бібліотеці М.О. Судієнка, придбаний останнім від нащадків Г.Полетики, Саме в цьому списку дослідниками й були відшукані певні місця, яких не вистачало в основному списку. Перша спроба відновлення загубленої частини твору Величка здійснена П.Г. Клепацьким у праці "Літопис Самійла Величка".

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]