Козацькі пісні Дніпропетровщини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Козацькі пісні Дніпропетровщи
Cossack’s songs of Dnipropetrovsk Region [1]
Світова спадщина
ОЙ, НА ГОРІ ТА Й ЖЕНЦІ ЖНУТЬ.jpg
Козацька пісня «Ой на горі та й женці жнуть». Листівка Амвросія Ждахи 1911—1914 років
Країна Україна Україна
Тип Нематеріальна спадщина
Ідентифікатор 01194
Зареєстровано: 2016 (40 сесія)

Козацькі пісні Дніпропетровщини, або «козацькі пісні» — явище виконання степових пісенних творів (українських козацьких пісень) у Дніпропетровській області, внесене до Списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує негайної охорони[2][3][4].

Характеристика[ред. | ред. код]

Козацькі пісні[ред. | ред. код]

Гурт «Миклухо Маклай» — «Ой з-за гори, да ще й з-за лиману»

Козацькі пісні — традиція чоловічого співу, притаманного запорожцям[5].

Козацькі протяжні пісні виконуються без супроводу музичних інструментів, зазвичай гуртом. Ці пісні належали й до репертуару кобзарів-бандуристів. Однак традиція виконання пісень під супровід бандури, яка побутувала у Нікопольському районі ще у 1980-х роках, остаточно зникла. Для будови козацької пісні властивий сольний заспів («заводити») та сольний верхній голос («виводити» або «тягти»).

Степовий спів — розлогий, розкладений на вісім голосів.[5] Але гуртова частина козацької пісні зазвичай має триголосу або чотириголосну будову, коли додається імітація чоловічої партії («басити»).[4]

До «козацьких пісен» відносять:

Козацька пісня «Ой, ти, дівчино, моя ти зоре». Листівка Амвросія Ждахи 1911—1914 років

Проте не всі пісні, в яких співається про козаків, є козацькими піснями. До козацької тематики зверталися автори пісень, що створені в роки боротьби за незалежність України 1917—1921 років, наприклад, пісні «Їхав козак на війноньку» або «Стоїть козак на чорній кручі».

Сучасні пісні виконуються по селах, але виконавці старшого віку зневажливо відносяться до цих пісень, називаючи їх «триндичками» (наприклад, у селі Кочережки Павлоградського району)[4].

Опис[ред. | ред. код]

Музичній мові козацьких пісень властива розлогість мелодії, протяжність кожної музичної фрази (народні виконавці з села Капулівка Нікопольського району називають такого типу пісню «затяжна»), помітне тривання в часі кожного музичного фрагменту, навіть окремих звуків; текст пісні часто «губиться» у мелодійних розспівах окремих складів; зустрічається, як художній прийом, недоспівування окремих слів з одночасним початком іншої музичної фрази. Під час виконання зосереджений пісень виконавцям властивий самозаглиблений, стан, наближений до молитви-медитації. Козацькі пісні виконуються без супроводу музичних інструментів, зазвичай гуртом. Виключення становлять пісні, що належать до репертуару кобзарів-бандуристів, які виконуються соло, найчастіше під супровід бандури. Залишки кобзарської побутової традиції зустрічалися у Нікопольському районі ще на межі 1980-1990-х років, але згодом за відсутності спадкоємності явище майже вичерпано[4].

Для будови гуртової козацької пісні властивий сольний заспів та сольний верхній голос. Ці функції народні виконавці, відповідно, називають дієсловами «заводити» та «виводити» («тягти»). Під впливом діяльності народних хорів верхній голос може виконувати група осіб (як, наприклад, у фольклорному ансамблі «Знахідка» з міста Жовті Води). Це призводить до спрощення мелодії верхнього голосу, втрати виконавської індивідуальності. Гуртова частина пісні зазвичай має триголосу будову (сольний верхній голос та гуртові середній і нижній голос). В селі Богуслав Павлоградського району в деяких піснях жінки додають четвертий, найнижчий голос, який, фактично, є імітацією чоловічої партії («басити»)[4].

Козацькі пісні виконуються зазвичай голосним насиченим звуком із формуванням його у грудній клітині, а манера виконання є спільною як для чоловіків, так і для жінок.

На початку ХХІ сторіччя козацькі пісні частіше виконують самі жінки, рідше трапляються змішані гурти. Гуртовий чоловічий спів є реліктовим явищем, хоча за згадками жінок, чия юність припала на першу половину XX століття, гуртовий чоловічий спів раніше був надзвичайно поширеним явищем. Востаннє зразки чоловічого гуртового співу зафіксовані у 2000 році у селі Гаврилівка Покровського району керівником фольклорного ансамблю «Буття» (місто Київ) Бутом Олегом Васильовичем та на початку 2000-х років фольклористами Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара у селі Новов'язівок Юр'ївського району та селі Піщанка Новомосковського району[4].

Носії[ред. | ред. код]

Козацька пісня «Ой, не гаразд запорожці». Листівка Амвросія Ждахи 1911—1914 років

Носії «Козацьких пісень Дніпропетровщини» не становлять якоїсь однієї громади. Умовно вони об'єднанні у три групи:

1. Фольклорні аматорські колективи, як, наприклад, ансамбль «Знахідка» у місті Жовті Води, ансамбль «Криниця» у місті Підгородне Дніпровського району, ансамбль «Богуславочка» у селі Богуслав Павлоградського району.

2. Окремі особи, які не беруть участі у художніх колективах, наприклад, станом на 2014 рік такими були Анна Михайлівна Должанська, 1918 року народження з селища Межова Межівського району; Катерина Григорівна Скиба, 1929 року народження з села Красний Під Широківського району.

3. Неформальні гурти, які збираються при нагоді (у вихідний, свято, просто поспівати коло хати), наприклад, гурт у селі Капулівка Нікопольського району у складі: Федоренко Надія Семенівна, 1927 року народження, Іванчура Марія Кіндратівна, 1934 року народження, Біляєва Ольга Григорівна, 1930 року народженн[4].

Водночас традиція «перебуває під загрозою у зв'язку з віком виконавців і відсутністю наставників для підготовки нових поколінь».[2][6][7][8]

Марія Заугольна, учасниця фольклорно-етнографічного ансамблю «Криниця», зізналася, що гурт тримається винятково на ентузіазмі літніх жінок. Народний спів поступово вмирає: молодь ним не цікавиться, чиновники не підтримують:

«Ми росли — ці пісні звучали. Тоді гульня яка була в Підгородньому: виряджають хлопця в армію — збираються і три, і п’ять вулиць. Вранці йдемо, проводжаємо, плачемо й співаємо. І зараз, коли кажуть: «та то старі щось собі там «мелять», стає дуже боляче. Молоді не хочуть співати. Ми набирали діток, щоб вчити співу, то вони не схотіли. Бо співати народну пісню треба спокійно, скромно, красиво одягнувшись, не виставляючи на показ, що треба і що не треба».[5]

Географічне розташування та зона побутування[ред. | ред. код]

Виконавиці козацьких пісень із фольклорного гурту «Богуславочка»

Географічний ареал поширення козацьких пісень охоплює майже всю Дніпропетровську область, за винятком сіл, в яких компактно проживають представники інших національностей наприклад росіян, білорусів[4].

На момент дослідження значні здобутки у збереженні народної пісні, зокрема козацької пісні досягнуті у місті Жовті Води, селах Дебальцеве Васильківського району, с. Інгулець) Криворізького району, Гупалівка, Личкове та Могилів Магдалинівському районі; Межова Межівського району; Капулівка Нікопольського району; Голубівка, Піщанка, Івано-Михайлівка Новомосковського району; Кочережки, Богуслав, Межиріч, В'язівок Павлоградського району; Олексіївка, Катеринівка, Велика Михайлівка, Гаврилівка, Романки Покровського району; Калинівка, Сурсько-Михайлівка, хутір Гроза, селище Солоне Солонянського району; Добра Надія Томаківського району; Турове, Могилів, Цибульківка Царичанського району; Красний Під, Новокурське Широківського району; Новов'язівок Юр'ївського району.[4] Експедиції, що проведені у 2014 році, виявили такі точки збереження цього елементу — селах Капулівка Нікопольського району, Богуслав Павлоградського району, Красний Під та Новокурське Широківського району, селища Межова Межівського району, містах Жовті Води, Підгородне, селі Сурсько-Михайлівка Солонянського району[4].

Враховуючи, що покозачення України розпочалося саме з Нижньої Наддніпрянщини (останні п'ять Запорізьких Січей, з 1581 по 1775 роки, розташовувалися на території нинішньої Дніпропетровської області), козацькі пісні, що побутували на цій території, також занесені і в інші місцевості України, натомість там вони набули інших рис та характеру. Крім того, з'ясування стану їхнього побутування зараз, вимагає проведення відповідних досліджень.

Дослідження[ред. | ред. код]

Вивченням козацьких пісень під час фольклорних експедицій займалися науково-дослідна лабораторія фольклору, народних говорів і літератури Нижньої Наддніпрянщини Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара та Всеукраїнська асоціація молодих дослідників фольклору під керівництвом Іллі Фетисова[4].

Охорона[ред. | ред. код]

Козацька пісня «Ой, у полі могила». Листівка Амвросія Ждахи 1911—1914 років

На даний момент проводиться фіксація пісень за участю науковців дослідників українського фольклору. На виконавчому рівні влади України запроваджена Програма збереження та розвитку об'єктів культурної і природної спадщини, розташованих на території Дніпропетровської області, на 2014—2019 роки[9]. Відбувається оцифрування та розпізнання записів попередніх років. Проводяться консультації з експертами, носіями елементу «Козацькі пісні Дніпропетровщини» (в тому числі з керівниками фольклорних колективів, що презентують козацькі пісні Дніпропетровщини), та зацікавленими установами й організаціями метою котрих, є передача козацьких пісень Дніпропетровщини молодшому поколінню[4].

Список нематеріальної культурної спадщини[ред. | ред. код]

Козацька пісня «Стогне вітер вільний в полі». Листівка Амвросія Ждахи 1911—1914 років

2014 року в Дніпропетровській області ініціативна група розпочала формування номінаційного досьє для внесення козацьких пісень краю до охоронного списку ЮНЕСКО[5].

28 листопада 2016 року Комітет з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО включив козацькі пісні Дніпропетровської області до Списку нематеріальної культурної спадщини, які потребують негайної охорони. Як повідомляє Комітет, ці твори «співаються в козацьких громадах регіону та розповідають про трагедію воєн й особисті переживання воїнів-козаків. Пісні підтримують духовні зв'язки з минулим, але можуть носити також розважальний характер»[2].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Гей, гук, мати, гук! Пісні Апостолівщини, зібрані бандуристом В.І. Кириленком. - Дніпропетровськ: Видавництво «Навчальна книга», 1997. -271 с.

Посилання[ред. | ред. код]