Козаченко Василь Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Козаченко Василь Павлович
Vasyl Kozachenko.jpg
Народження 12 (25) березня 1913(1913-03-25)
  с. Новоархангельськ, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія
Смерть 2 березня 1995(1995-03-02) (81 рік)
  Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union (1923).svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Мова творів російська мова
Рід діяльності прозаїк
Нагороди та премії
Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка

Козаченко Василь Павлович (12 (25) березня 1913(19130325) — 2 березня 1995) — український письменник-прозаїк. Депутат Верховної Ради УРСР 7-8-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 9-го скликання. Кандидат у члени ЦК КПУ у березні 1966 — березні 1971 р. Член ЦК КПУ у березні 1971 — лютому 1981 р.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 25 березня 1913 року в селі Новоархангельську Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (тепер смт, районнний центр Новоархангельського району Кіровоградської області) у бідній селянській родині.

У 1930 році закінчив місцеву семирічку. У 1930—1931 роках — завідувач відділу Новоархангельського районного комітету комсомолу (ЛКСМУ).

У 1931 році навчався на літературному факультеті Уманського інституту соціального виховання. У 1932—1933 роках працював вчителем. У 1938 році закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Шевченка.

У 19391941 роках працював у редакції журналу «Радянська література».

Із червня 1941 року — у Червоній армії. Брав участь у Німецько-радянській війні. Був командиром стрілецького взводу, під час Київської оборонної операції 1941 року потрапив в оточення, приєднався до підпілля, був одним з організаторів партизанського загону імені Чапаєва на Кіровоградщині. «Після літніх боїв і оборони Києва, — згадує письменник,- я, людина 27 років, командир взводу запасників і початкуючий автор двох невеликих книжечок, потрапив в оточення і опинився на тимчасово окупованій гітлерівцями території».

Підпільна робота дала письменнику винятково важливий і достовірний матеріал для творчості, яку він не припиняє і в ці тяжкі роки. Повернувшись навесні 1944 року до Києва, В. Козаченко привіз із собою і надрукував у журналах та окремою книжкою 17 оповідань і повість «Ціна життя».

З 1944 року працював у редакціях республіканських журналів «Вітчизна» (завідувач відділу прози) і «Дніпро». Член КПРС з 1952 року.

З 1959 року — відповідальний секретар, з 1969 року — заступник голови, з 1971 року — 1-й заступник голови, у 19731979 роках — 1-й секретар правління Спілки письменників України; секретар правління Спілки письменників СРСР, голова ради Спілки письменників СРСР з пригодницької і науково-фантастичної літератури. Одночасно, у 1964—1969 і 1970—1973 роках — секретар партійного комітету Спілки письменників України. У 1969—1971 роках — голова правління Київської організації Спілки письменників України. У 1957 році у складі української урядової делегації брав участь у роботі Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй.

Помер 2 березня 1995 року у Києві.

Творчість[ред.ред. код]

Вперше В. Козаченка опублікували у «Літературній газеті» 1938 року. У 1938—1941 вийшли друком його повісті «Пегас», «Данило Скоробогатько», «Перший взвод», збірка оповідань «Золота грамота» (1939). Тематика більшості його творів — війна та революція. Наприклад, твір «Пам'ятник» — про командира Червоної Армії. Революційно-героїчна романтика прослідковується в його творах «В лабораторії», «У країні героїв». Деякі з його оповідань критики вважали дещо спрощеними, але загалом його творчість в свій час була цікава тодішньому читачеві.

У 1939 році вийшла перша збірка оповідань письменника «Золота грамота». З найпомітніших творів В. Козаченка раннього періоду слід відзначити повість «Перший взвод», що вийшла окремою книгою 1941 року. Це розповідь про будні Червоної армії (перша частина — «Пісня про табори»), про її визвольний похід на західноукраїнські землі в 1939 році (друга частина — «Пісня про сонце»).

У 1942 році написав повість «Ціна життя» про героїчну боротьбу підпільників проти окупантів. У 1945 році виходить його збірка «Три літа», з оповідань якої постають рішучі й непримиренні в боротьбі з фашизмом радянські люди. До збірки входить оповідання «Їх було сорок». Стиль написання цих оповідань радше публіцистичний, аніж суто художній. Також В. Козаченку належать такі оповідання як «Особиста справа Килини Улинець», «Нові потоки», нариси «Вісімсот мільйонів», «Нью-Йорк зблизька», повісті «Серце матері», «Сальвія» та ін. Для становлення В. Козаченка, як і взагалі для історії української прози на воєнно — патріотичну тему, показові дві ранні його повісті — «Атестат зрілості» й «Сонце матері», що стали популярними, особливо серед молодих читачів. «Атестат зрілості» — це той твір, що його мусять прочитати в певномі віці усі юнаки та дівчата. Недарма ж твір сьогодні налічує два десятки видань і перекладений російською, білоруською, молдавською, азербайджанською, а також польською, чеською мовами.

Кілька повістей і оповідань прозаїк присвятив повоєнному селу: «Нові Потоки», «Особиста справа Калини Улинець», «Зорі назустріч» та ін.. В ряді оповідань змалював трудівників сучасного Донбасу, епізоди з міжнародного життя («Характер», «Бізнес рудого Фреді», «Вісімсот мільйонів»).

Окремі твори В. Козаченка виходили російською, болгарською, вірменською, литовською, німецькою, польською, угорською, французькою та іншими мовами.

Нагороди[ред.ред. код]

За участь у Великій Вітчизняній війні був нагороджений медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» I ступеню. Також був удостоєних двох орденів Леніна,Трудового Червоного Прапора, «Знак пошани», медалі ім. О.Фадєєва (1973; за повісті «Блискавка» і «Біла пляма»).

Лауреат премії ЛКСМУ ім. М.Островського (1963; за повість «Блискавка»).

За цикл повістей «Листи з патрона» Василю Козаченко присуджено Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • 1939 — «Золота грамота» (збірка оповідань)
  • 1941 — «Перший взвод» (повість)
  • 1945 — «Три літа» (збірка)
  • 1946 — повість «Атестат зрілості», перевидання в 1980 («Дніпро» у 3 томі видання творів у чотирьох томах), 1986 (Київ, «Радянська школа», 200 000 примірників)
  • 1947 — «Серце матері»
  • 1948 — «Нові Потоки»
  • 1951 — «Зорі назустріч»
  • 1953 — «Вісімсот мільйонів» (збірка оповідань)
  • 1954 — «В боях гартована» (збірка нарисів)ька школа
  • 1956 — «Сальвія»
  • 1958 — «Нью-Йорк зблизька» (збірка нарисів)
  • 1960 — «Гарячі руки»
  • 1962 — «Блискавка»
  • 1963 — «Вершники Ченліма» (збірка нарисів)
  • 1967 — «Листи з патрона» (цикл повістей)
  • 1969 — «Яринка Калиновська»
  • 1970 — «Біла пляма»
  • 1976 — «Головний напрямок» (збірка нарисів)
  • 1979 — «Отчий дім»
  • 1985 — «День слави» (збірка нарисів)
  • 1989 — «Коні воронії (Дума про матір)»

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]