Козицький Пилип Омелянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пилип Омелянович Козицький

Kozytsky Pylyp.jpg

Пилип Козицький
Основна інформація
Дата народження 11 (23) жовтня 1893(1893-10-23)
Місце народження Летичівка, Монастирищенська волость, Липовецький повіт, Київська губернія
Дата смерті 27 квітня 1960(1960-04-27) (66 років)
Місце смерті Київ, УРСР
Країна СРСР СРСР
Національність українець
Професія композитор
Освіта Київська консерваторія
Нагороди Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Заслужений діяч мистецтв України — 1943
Файли у Вікісховищі?

Пили́п Омеля́нович Кози́цький (11 (23) жовтня 1893(18931023), Летичівка — 27 квітня 1960, Київ) — український радянський композитор, музикознавець, педагог і громадський діяч. Вітчим героїні німецько-радянської війни Гулі Корольової.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 11 (23 жовтня) 1893 в селі Летичівці (тепер Монастирищенського району Черкаської області). 1917 року закінчив Київську духовну академію, у 1920 році — Київську консерватоію (клас композиції Болеслава Яворського, клас гармонії та інструментовки Рейнгольда Глієра).

У 19181924 роках викладав у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка. У 19211928 роках був одним з організаторів і керівників Музичного товариства імені Миколи Леонтовича. Був головним редактором журналів «Музика» (у 19231927 роки) і «Музика масам» (у 19281931 роки).

У 19251935 роках був головою Вищого музичного комітету Народного комісаріату освіти УРСР у Харкові, читав лекції з історії української музики в музично-драматичному інституті. Від 1935 року — викладач Київської консерваторії, від 1945 року — її професор.

У 19381941 роках був художнім керівником Української державної філармонії (під час німецько-радянської війни — в евакуації в Уфі). Член ВКП(б) з 1940 року.

У 19521956 роках — голова правління Спілки композиторів України.

Могила Пилипа Козицького

Мешкав у Києві в будинку на вулиці Жовтневої революції, № 20/8, у трикімнатній квартирі № 10 на першому поверсі. Помер 27 квітня 1960 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 8а; надгробок — оргскло, граніт; скульптор О. О. Ковальов; встановлений у 1963 році)[1].

Творчість[ред. | ред. код]

Музика Козицького ґрунтується на народно-пісенній творчості, пов'язана з традиціями української музичної класики.

Твори[ред. | ред. код]

  • Опери:
    • «Невідомі солдати» (1934), друга редакція — «Жан Жіранден» (1937),
    • «За Батьківщину» (1943).
  • Кантати:
    • «Пам'яті більшовика» (1951) — для хору а капела,
    • «Здрастуй, весно» (1952) — для дитячого хору.
  • Твори для симфонічного оркестру:
    • сюїта «Козак Голота» (1925),
    • поема «Дочка партизана» (1938).
  • Хори:
    • «Десять шкільних хорів» (1921),
    • «Вісім прелюдів пісень» (1924),
    • диптих «Дивний флот» (1925),
    • «Вісім українських народних новел» (1936).
  • Інструментальні ансамблі.
  • Твори для фортепіано.
  • Романси, пісні:
  • Обробки народних пісень.
  • Музика до вистав «Березоля»:
  • Музика до кінофільмів:
    • «Стожари» (1939),
    • «Кубанці» (1939).

На слова Тараса Шевченка створив пісню «Ой по горі роман цвіте», дитячі хори без супроводу «Все упованіє моє», «Учітеся, брати мої», «На городі пастернак», «Ой одна я, одна» (стала народною піснею), хор русалок із «Причинної» (усі видано 1922).

Працював над симфонією «Тарас Шевченко», але не завершив її.

Музикознавчі праці[ред. | ред. код]

Відзнаки[ред. | ред. код]

Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1943 року). Нагороджений орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

меморіальна дошка на вулиці Інститутській
меморіальна дошка у консерваторії

У 1961 році в кімнаті кафедри історії музики (аудиторія № 41) Київської консерваторії, в якій з 1943 по 1960 рік працював завідувачем кафедри Пилип Козицький, йому встановлено мармурову меморіальну дошку. Того ж року у Залізничному районі Києва на його честь названо вулицю.

5 березня 1962 року в Києві, на фасаді будинку № 20/8 по вулиці Жовтневої революції (нині Інститутська), де з 1943 по 1960 рік мешкав композитор, йому встановлено другу меморіальну дошку (бронза, граніт; барельєф; скульптор О. О. Ковальов, архітектор П. Є. Захарченко).

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Електронні джерела[ред. | ред. код]