Козланюк Петро Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Степанович Козланюк
Петро Козланюк
Псевдонім Прутовий, Мережка, Переривський
Народився 12 (25) серпня 1904 або 12 серпня 1904(1904-08-12)
Коломийський район, Івано-Франківська область
Помер 19 березня 1965(1965-03-19) (60 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Країна  Австро-Угорщина
 ЗУНР
 УНР
 Польська Республіка
 СРСР
Національність українець
Діяльність письменник, літературний критик, політик
Мова творів українська, польська і російська
Жанр оповідання
Magnum opus «Юрко Крук»
Партія КПРС і Комуністична партія Західної України
Нагороди Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Червоної ЗіркиОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного Прапора

CMNS: Козланюк Петро Степанович у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Петро́ Степанович Козланю́к (літературні псевдоніми: Прутовий, Мережка, Переривський); (30 липня (12 серпня) 1904(19040812), село Перерив, тепер Коломийського району, Івано-Франківської області — 19 березня 1965, Київ) — український радянський письменник, публіцист, член КПЗУ, літературний критик. Депутат Верховної ради СРСР 3, 4 та 5 скликань. Кандидат у члени ЦК КПУ у 1952—1960 роках. Депутат Львівської обласної ради трудящих IV, V та VI скликань. Голова виконавчого комітету Львівської обласної Ради депутатів трудящих (19521954).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у багатодітній селянській родині, де ще зростало троє братів та троє сестер. Батько помер на початку 1915 року.

Петро Козланюк наймитував у рідному селі. Восени та на початку зими 1918 року навчався у Коломийській гімназії. Потім працював на ремонті залізничної колії, робітником Коломийського пивоварного заводу, чорноробом Коломийського паровозного депо.

Почав друкуватися в 1926 році. У 19271930 роках — фейлетоніст у газеті «Сельроб». У 19301932 роках — редактор газети «Сила». Один із засновників прорадянської письменницької організації «Горно» і журналу «Вікна». Був членом ЦК «Сель-Роб-Єдність». У 19301939 роках його кілька разів заарештовувала польська влада як українського прорадянського активіста. У 1936 році був одним із організаторів Антифашистського конгресу діячів культури у Львові.

У 19391941 роках активно працював в оргкомітеті Спілки радянських письменників України у Західній Україні, був членом редакції львівської обласної газети «Вільна Україна».

Під час німецько-радянської війни був кореспондентом фронтових газет (у тому числі газети «Радянська Україна»), коментатором радіостанції «Дніпро». Член ВКП(б) з 1943 року.

У 19441952 і 19541965 роках — голова Львівської організації Спілки письменників України. У 19451951 роках — головний редактор журналу «Радянський Львів».

Від 25 серпня 1952 до 9 лютого 1954 року — голова виконавчого комітету Львівської обласної Ради депутатів трудящих.

Надгробок Петра Козланюка

Помер 19 березня 1965 року у Києві. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові (поле № 1). Автор надгробного пам'ятника — скульптор Е. Мисько.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор понад 50 книжок оповідань, памфлетів, повістей, нарисів. Його нариси і статті містять багатий фактичний матеріал про суспільно-політичну, культурно-освітню атмосферу на західноукраїнських землях 1920—1930-х років під польською окупацією. Серед них:

  • Юрко Крук: трилогія / Петро Козланюк; ред. Л. Г. Кореневич; вступ. ст. В. С. Буряка; худож. В. С. Овчинников. — Київ : Дніпро, 1989. — 711 с. — (Бібліотека української класики «Дніпро») — ISBN 5-308-00283-5.
  • Мандрівники: повість. — Львів : Каменяр, 1979. — 94 с.
Багатотомні видання
  • Твори в 3-х томах (1960).
  • Твори в 4-х томах (1974—1975).

Твори Петра Козланюка перекладені багатьма мовами народів СРСР та «соціалістичного табору».

Петро Козланюк займався перекладами творів з російської, польської та чеської мов, зокрема, казок Карела Чапека, творів Олександра Пушкіна (Том 4. Художня проза. Вибрані статті)[2] та повісті Болеслава Пруса «Форпост»[3].

Нагороди, пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятна таблиця в рідному селі (демонтована)

Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора (18.09.1964), орденом Червоної Зірки, а також медалями.

На честь Петра Козланюка було названо вулицю у Радивилові на Рівненщині, де він мешкав у 1930—х роках. Під час декомунізації вулицю було перейменовано.

Публікації П. Козланюка[ред. | ред. код]

  • «Нові школи, хати-читальні і клуби» (1939)[4].
  • «Апологет куркульства» (про роман У. Самчука «Волинь»; 1940)[5];
  • «Осадники — люті вороги українського народу» (співавтор Л. Сокол; 1940)[6];
  • «Шевченко наш» (1940)[7];
  • «День народного гніву» (співавтор Я. Галан; 1940)[8];
  • «Іван Франко і буржуазні націоналісти» (1940)[9];
  • «В рідному селі Івана Франка» (співавтор К. Днєпров; 1940)[10];
  • «Народний герой Буковини» (1940)[11];
  • «Зустрічі з Франком» (1940)[12];
  • «Екскурсія в майбутнє» (1940)[13];
  • «Клопоти пана Кубійовича»[14];
  • «Питання про переміщення. Гітлер у пеклі»[15].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Личаківський некрополь — С. 101.
  2. Петро Козланюк. chtyvo.org.ua. Електронна бібліотека «Чтиво». Процитовано 6 липня 2022. 
  3. Болеслав Прус. Форпост: повість / переклад з польської Петра Козланюка. — Львів : Львівське книжково-журнальне видавництво, 1954. — 223 с.
  4. П. Козланюк (29 листопада 1939). Нові школи, хати-читальні і клуби. zbruc.eu. Збруч. Процитовано 6 липня 2022. 
  5. П. Козланюк (10 січня 1940). Апологет куркульства (про роман У. Самчука «Волинь»). zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 6 липня 2022. 
  6. П. Козланюк, Л. Сокол (26 лютого 1940). Осадники — люті вороги українського народу. zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 3 березня 2018. Процитовано 6 липня 2022. 
  7. П. Козланюк (11 березня 1940). Шевченко наш. zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 3 березня 2018. Процитовано 6 липня 2022. 
  8. П. Козланюк, Я. Галан (16 квітня 1940). День народного гніву (До четвертих роковин квітневих подій у Львові). zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 6 липня 2022. 
  9. П. Козланюк (28 травня 1940). Іван Франко і буржуазні націоналісти. zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 6 липня 2022. 
  10. П. Козланюк, К. Днєпров (12 липня 1940). В рідному селі Івана Франка. zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 6 липня 2022. 
  11. П. Козланюк (17 липня 1940). Народний герой Буковини. zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 28 червня 2021. Процитовано 6 липня 2022. 
  12. П. Козланюк (7 вересня 1940). Зустрічі з Франком. zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 27 липня 2021. Процитовано 6 липня 2022. 
  13. П. Козланюк (17 вересня 1940). Екскурсія в майбутнє. zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 6 липня 2022. 
  14. П. Козланюк. Клопоти пана Кубійовича. perets.org.ua. Перець. Архів оригіналу за 16 червня 2021. Процитовано 30 березня 2021. 
  15. П. Козланюк. Питання про переміщення. Гітлер у пеклі. perets.org.ua. Перець. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021. 

Джерела[ред. | ред. код]