Перейти до вмісту

Кокої

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кокої

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Лелекоподібні (Ciconiiformes)
Родина: Чаплеві (Ardeidae)
Рід: Чапля (Ardea)
Вид: Кокої
Ardea cocoi
Linnaeus, 1766
Global range
Global range
Посилання
Вікісховище: Ardea cocoi
Віківиди: Ardea cocoi
ITIS: 174783
МСОП: 22697001
NCBI: 399589
Fossilworks: 369142

Кокої[2] (Ardea cocoi) — вид прибережних птахів родини чаплевих (Ardeidae). Поширений у Південній Америці. Має переважно блідо-сіре оперення з більш темним сірим гребенем. М'ясоїдна тварина, полює на рибу та ракоподібних на мілководді.

Таксономія та еволюція

[ред. | ред. код]

Кокої була спочатку описана Ліннеєм у 1766 році в 10 виданні його книги «Система природи»[3] Походження назви виду невідомо, але може бути пов'язано з загальною назвою в Чилі чаплі (Cuca), яке, у свою чергу, означає закличний крик птаха.[4] Птах більш широко відомий в Південній Америці як Garza Mora або «Чорна чапля».[5]

Кокої утворює надвид з аналогічною європейською сірою чаплею та великою блакитною чаплею Північної та Центральної Америки, причому всі ці види мають подібну скелетну морфологію.[6]

Кокої це довгоногий птах та найбільший з південноамериканських видів чапель[7] з довжиною тіла 950-1300 мм,[5][8][9] хоча розміри тіла різняться в залежності від регіону; південні птахи більші, ніж північні птахи.[5] Середня вага дорослого як самця, так і самки 1,14–3,2 кг.[8] У дорослих птахів довжина крила 421-455 мм, хвоста 161-173 мм, дзьоба 128,5–48,7 мм і плесна 179-192 мм.[9] Самець та самиця однакові за розміром тіла і забарвленням.[5] У птаха сіра спина і верх крил і біла S-подібна шия, стегна, покривні пера підхвістя й лопаток; [5][9] чорні прожилки на шиї та верхній частини грудей. Лоб і крона голови чорні й цей чорний колір простягається до області очей і до загостреного гребеня, що звисає з потилиці.[5][9] Є також чорні смуги на шиї та чорні плями з боків нижньої частини грудей і живота. [5][9] Колір ніг був відзначений як чорний,[5] коричнево-сірий[10] або темно-зелений. [9]

Райдужка зазвичай жовта, дзьоб тьмяно-жовтий. Гола шкіра очниці блідо-зеленувата. В Аргентині у племінних кокої спостерігалися яскраво-жовті дзьоби з червоним відтінком біля основи та темно-рожеві ноги[5]. У польоті великі крила роблять птаха повільним, але міцним і витонченим літуном.[11] Голос - глибоке квакання.[12] В цілому кокої схожа за зовнішнім виглядом на сіру чаплю, але має трохи більш темне забарвлення і більш довгу шию і гребінь.

У молодих птахів нижня сторона тіла попелясто-сіра, з прожилками. Шия і верхня поверхня тіла блідо-коричневі з попелясто-сірим відтінком на шиї.[9][5] У порівнянні з дорослими, крона більш тьмяна, а нижні покривні пера хвоста мають темні смуги. [5] У молодих птахів також відсутні довгі чуби та потиличний гребінь, характерні для дорослих. [9] Попри більш бліде забарвлення, пухнасте пташеня вже демонструє контраст між темною головою і блідою шиєю, характерний для дорослого.[13]

Поширення і місця проживання

[ред. | ред. код]

Кокої зустрічається на більшій частині Південної Америки, за винятком Анд і в деяких частинах Аргентини.[14] Він є рідним в Аргентині, Панамі, Суринамі, Колумбії, Венесуелі, Болівії, Бразилії, Гаяні, Французької Гвіані, Чилі, Еквадорі, Парагваї, Перу та Уругваї.[1] В цілому, кокої широко поширена від Центральної Америки до узбережжя материка біля Магелланової протоки, але рідко зустрічається далі на південь, ніж Чубут в Аргентині.[5] Розрахункова протяжність ареалу становить 20600000 км².[1] Птах населяє вологі частини Чако[15] і зустрічається як залітний птах на Фолклендських островах,[16] Островах Святої Єлени, Вознесіння і Тристан-да-Кунья.[1] Постійно відвідує Тринідаду і Тобаго, але не гніздиться.[11] Місце проживання включає практично будь-які водойми або водно-болотні угіддя далеко від густих лісів, включаючи береги озер, болота, річки й лимани.[5] Галерейний ліс, луг і пляжі також вважаються відповідними кормовими майданчиками.[14] Пасовища, мабуть, є непридатними, ймовірно, тому, що в цих місцях проживання мешкає велика частка комах, які менш сприятливі як здобич, ніж риба та ссавці.[14] На Фолклендських островах ареал проживання, як видається, включає невеликі струмки.[16] В одному дослідженні у річці Парана було встановлено, що вода з водною рослинністю є найбільш прийнятною, за нею йдуть відкриті води з найменшою перевагою для пляжів.[14] Ця чапля зустрічається на висоті до 2550 м над рівнем моря.[1]

Екологія

[ред. | ред. код]

Живлення

[ред. | ред. код]
Кокої поїдає сома

Чапля живиться насамперед рибою довжиною понад 20 см, ссавцями, земноводними, а іноді й комахами[5][14]. Споживані види риб: Micropogonias,[17]Hoplias malabaricus, різні види Leporinus до 200 мм завдовжки та Prochilodus lineatus.[18][19][14] Також було помічено, що ця чапля харчується падлом[20] і блакитними крабами Callinectes.[17] У Колумбії пташенят також годують переважно рибою і рідше земноводними й ракоподібними.[19]

Кокої на полюванні б'є головою в воду і штовхаючи свій дзьоб вниз, пронизує здобич. Птах також може нахилити голову над водою так, що занурюється тільки його дзьоб.[5] Під час харчування голова і шия швидко рухаються, а тіло залишається нерухомим.[12] Харчування зазвичай денне та окреме, особливо в Аргентині[5], хоча в Чилі вважається переважно нічне харчування, ночівля проходить на деревах з видом на воду.[4] У Венесуелі також було побачено харчування у великих групах.[5] Там, де годування денне, спостерігається пік кормової активності опівдні й зниження в сутінках.[14]

Кокої, схоже, може використовувати альтернативні джерела їжі, досліджуючи кормові ділянки, віддалені від своїх колоній розмноження, оскільки наземні гризуни та плазуни й морські організми були знайдені в раціоні птахів з прісноводних колоній.[17] Деякі колонії також проживають поблизу гирлових узбереж, і птахи з цих колоній більше залежать від морського видобутку.[17] Особи, що харчуються, часто залишаються поблизу колоній, і вибір місця колонії виявився тісно пов'язаним з близькістю до високоякісних продовольчих ареалів.[17] Чапля також іноді вживає у їжу мертвих Micropogonias, яких вибраковують в аматорському рибальстві.[19]

Розмноження

[ред. | ред. код]

Тривалість життя оцінюється як 10,5 років, з максимальною довговічністю 24,4 року.[11][1] Ця чапля в основному не мігрує, але може рухатися до екватора взимку, щоб шукати більш теплі температури.[1]

Початок сезону гніздування змінюється географічно. У Суринамі він починається в липні; в той час як у Бразилії та Аргентині з серпня по листопад[21], у жовтні в Уругваї та в листопаді в Буенос-Айресі. [5] Кокої гніздиться колоніями на деревах.[15] Велике, глибоке гніздо побудоване з гілок і палиць з травою, зазвичай розташованими на деревах.[11] Поруч з Буенос-Айресом гнізда складалися з гілок Solanum glauca та сухого чортополоху. Вони були приблизно круговими, діаметром 65 см і дуже глибокими.[5] У Чилі спостерігалося, що кокої будують свої гнізда на плакучих вербах в стоячій воді з ситником.[22]

Яйця блідо-блакитні з блідішими плямами та білястими слідами. Розміри яєць з різних кладок в Південній Америці лежать в діапазоні 62-69 x 45-48 мм.[5] Яйця з однієї аргентинської кладки важили 70-80 г.[5] З однієї колонії в Буенос-Айресі інкубація оцінювалася у 24-26 днів.[5] Однак в одній чилійської колонії, де яйця вилупилися у вересні (навесні), інкубаційний період оцінювався як 27 днів, у межах 26-29 днів.[22] Розмір кладки від 1 до 4 яєць.[11] Пташенята залишаються в гнізді до 12-13 тижнів, але більшість залишають гніздо на 6-7 тижні.[11]

Загроза

[ред. | ред. код]

Поряд з людиною, природну загрозу може представляти звичайна каракара. В одній з колоній Буенос-Айреса дитинчата в гнізді каракари вилупилися раніше, ніж кокої в сусідньому гнізді, і перші в основному вирощувалися на пташенятах кокої.[5]

Збереження

[ред. | ред. код]

Кокої за критеріями МСОП належить до видів з найменшою загрозою через великий географічний діапазон поширення. Очевидно, з'явилася тенденція до збільшення чисельності птахів і розміру популяції. Окремі птахи на деяких територіях страждають від агрохімікатів, зміни навколишнього середовища і втручання людини в гнізда; але ці проблеми не є руйнівною загрозою і, отже, не загрожують вимиранню видів.[1]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и Birdlife International. 2016. Ardea cocoi. The IUCN List of Threatened Species 2016: e.T22697001A93597705. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22697001A93597705.en
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Linnaeus, Carl (1766). Systema Naturae per Regna Tria Naturae, Secundum Classes, Ordines, Genera, Species, cum Characteribus, Differentiis, Synonymis, Locis (Latin) . Т. Vol. I (вид. 12th revised). Holmiae: (Laurentii Salvii). с. 237. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 21 жовтня 2018.
  4. а б Johnson AW. 1965. The Birds of Chile. Privately printed, Buenos Aires.
  5. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Hancock J, Kushlan J. 1984. The Herons handbook. Croom Helm, 1st edition.
  6. Payne RB, Risley CJ. 1976. Systematics and evolutionary relationships among the herons (Ardeidae). Miscellaneous publications, Museum of Zoology, University of Michigan, No. 150.
  7. Cocoi Heron - Introduction Neotropical Birds Online. neotropical.birds.cornell.edu (англ.). Cornell Lab of Orinthology. Архів оригіналу за 3 вересня 2018. Процитовано 2 вересня 2018.
  8. а б Dunning Jr. JB. 2008. CRC Handbook of Avian Body Masses 2nd Edition. Florida: CRC Press.
  9. а б в г д е ж и Blake ER. 1977. Manual of Neotropical Birds, Vol I. Chicago.
  10. Kenefick M. 2011. Birds of Trinidad and Tobago. Christopher Helm Publishing Company.
  11. а б в г д е Barran S. 2017. The online guide to the animals of Trinidad and Tobago, Ardea cocoi (Cocoi heron or white-necked heron). UWI Ecology.
  12. а б Kushlan JA. 2011. The terminology of courtship, nesting, feeding and maintenance in herons. Heron Conservation.
  13. Hancock J, Kushlan J. 2005. The Herons. Bird Families of the World. Oxford University Press inc., New York.>
  14. а б в г д е ж Ducommun M de la Paz, Beltzer AH. 2010. Feeding ecology of Cocoi Heron (Ardea cocoi) in the flood valley of the Parana River. Avian Biology Research 3(3): 115-121.
  15. а б Short LL. 1975. A zoogeographic analysis of the South American Chaco avifauna. Bulletin of the American Museum of Natural History 154: 163-352.
  16. а б Woods RW. 1975. The Birds of the Falkland Islands. Anthony Nelson, Oswestry.
  17. а б в г д Faria FA, Silva-Costa A, Gianuca D, Bugoni L. 2015. Cocoi heron (Ardea cocoi) connects estuarine, coastal, limnetic and terrestrial environments: an assessment based on conventional dietary and stable isotope analysis. Estuaries and Coasts 39.4: 1271-1281.
  18. Lehman FC. 1960. Hallazgo de una colonia de Ardea cocoi en el Valle de Cauca. Nov. Colom., 1, 279.
  19. а б в Borrero JI, Cruz-Millan CA. 1982. Notas sobre la historia de la garz morena Ardea cocoi (Aves) en Colombia. Acta Biologica Colombiana 1: 51-75.
  20. Hancock J, Kushlan J. 2005. The Herons. Bird Families of the World. Oxford University Press inc., New York.
  21. Wildscreen 2017. Cocoi heron. http://arkive.org/cocoi-heron/ardea-cocoi/ [Архівовано 10 серпня 2018 у Wayback Machine.].
  22. а б Gonzalez-Acuna D, Figueroa RA, Gonzalez A, Barrientos C, Ardiles K, Moreno L. 2008. Biologia reproductiva de la garza cuca (Ardea cocoi) en el centro-sur de Chile. Ornitologia Neotropical 19: 485 – 493.