Коко до Шанель
Коко до Шанель | |
---|---|
Coco avant Chanel | |
Жанр | драма, біографія, історія |
Режисер | Анн Фонтен |
Продюсер | Саймон Арналь Керолайн Бенджі Філіп Каркассоне |
Сценарист | Анн Фонтен Камілль Фонтейн Едмонда Шарль-Ру |
У головних ролях | Одрі Тоту Бенуа Пульворд Алессандро Нівола Марі Жиллен Еммануель Дево Режис Руайе |
Оператор | Крістоф Бокарн |
Композитор | Александр Деспла |
Кінокомпанія | Haut et Court - Cine @ Warner Bros. Entertainment France France 2 Cinéma |
Дистриб'ютор | Warner Brothers і Fórum Hungaryd[1] |
Тривалість | 105 хвилин |
Мова | французька[2][3] |
Країна | Франція |
Рік | 2009 |
Дата виходу | Франція: 22 квітня 2009 Україна: 8 жовтня 2009[4] |
Кошторис | €1 943 074[5] |
Касові збори | 50 812 934 A$[6] |
IMDb | ID 1035736 |
Рейтинг | MPAA: PG-13 / IMDb: |
wwws.warnerbros.fr/cocoavantchanel/index.html |
Коко́ до Шане́ль (фр. Coco avant Chanel, англ. Coco before Chanel) — біографічна екранізація історії відомої дизайнерки одягу XX століття Коко Шанель в часи, коли вона ще не була знаменитою модельєркою, і звали її Габріель Шанель. Фільм є екранізацією книжки Едмонди Шарль-Ру «Неправильна, або моя біографія Шанель» (L'irrégulière, ou mon itineraire Chanel, 1974). У російському виданні «Загадкова Шанель» («Загадочная Шанель», 2001)[7].
«Коко до Шанель» — екранізована біографія, що розповідає про революціонерку у світі моди — знамениту Коко Шанель. Біографічна розповідь стосується періоду життя Коко Шанель до створення її великої модної імперії. Це історія дівчини-сироти, яка змалечку виховувалась у притулку. У віці десяти років Габріель Шанель разом із сестрою Адріаною опиняються в «Обазін»: після смерті матері батько віддає дівчат на виховання до цього притулку. Закінчивши навчання, дівчата влаштувалися працювати швачками, а вечорами виступали в кабаре. На відміну від Габріель, Андріана вірила в любов[8]. Таким чином Габріель заробляє собі на життя: вдень шиє, лагодить і доробляє одяг, а ввечері співає веселу, жартівливу пісеньку в дешевому кабаре про дівчинку Коко Ко Ко Ri Ko і Qui qu a vu Coco. Саме так і виникло її прізвисько Коко. Своїм смішним, жартівливим виконанням Габріель вражає немолодого і багатого Етьєна Бальсана, який невдовзі забирає її до свого замку. «Колюча» провінціалка принесе чимало сюрпризів веселому і заможному буржуа, але від цього йому доведеться прив'язатися до неї значно більше, ніж передбачалося при їхній першій зустрічі[9]. Поступово Коко потрапляє в аристократичні кола і зовсім відмовляється від імені Габріель. Вона закохується в англійця Боя, який з часом надихне і підтримає її проєкт ательє — дасть гроші на початок бізнесу і стане її партнером. Коко мала витончене чуття стилю, що привернуло увагу французьких жінок. Вона вміло створювала сукні та костюми, елегантно і зі смаком, доповнюючи власною фантазією і додаючи щось нове у звичайний французький одяг тих часів. Ці «нововведення» зацікавили суспільство. Невдовзі після відкриття власного ательє в Парижі, Коко Шанель влаштувала перший показ своєї колекції, який викликав справжній фурор. Останні десять хвилин картини присвячено поверненню Коко до Парижа, в її майстерню, швидку зустріч із коханцем, який запевняє її в тому, що скоро він закінчить процес розлучення і повернеться до неї. Після цього він їде і розбивається в автокатастрофі.
«Coco avant Chanel» — фільм-біографія, фільм-драма, це історія Габріель Шанель від самого початку її життя — дитинства і юності. Це розповідь про те, як цілеспрямована дівчина-сирота перетворилася на легендарну кутюр'є, що створила образ сучасної жінки і стала вічним символом успіху, свободи і стилю. Фільм показує ранні роки життя Коко, пошук і формування самої себе. Картину знято за мотивами досить об'ємної книги Едмонд Шарль-Ру, колишнього головного редактора французького «Vogue». Зйомки фільму проходили в Парижі і Довілі (Нормандія) з 15 вересня по 23 грудня 2008 року. Офіційним консультантом з костюмів у фільмі став артдиректор дому «Коко Шанель» — Карл Лагерфельд[7], а капелюшки створив майстер Стівен Джонс. Роль Коко зіграла Одрі Тоту. За словами режисерки фільму Анн Фонтен, вона була вражена схожістю Одрі Тоту та Коко Шанель і створювала образ дизайнерки, вже маючи на увазі саме Тоту. Багато хто відзначає схожість мисткинь не тільки у зовнішності, але і в погляді та манерах[10]. Українська авдиторія побачила фільм восени 2009 року.
Біографічні картини загалом характеризуються тим, що складаються з окремих моментів життя героя, його найяскравіших рис характеру. Вони часто вкладаються у стандартну лінійну схему: початок — розвиток подій — кульмінація — закінчення. Але художній фільм — це занадто коротка платформа для того, щоб розповісти про життя яскравої нестандартної особистості. Коко Шанель — доволі складна персонажка.
Персонаж Коко Шанель вийшов досить неоднозначним. Вона жодною мірою не є безперечно позитивною героїнею. Її вчинки зумовлені не мораллю і соціальними нормами, а особистою переконаністю і бажанням досягти конкретної мети. Усе це робить екранний образ Коко Шанель живим, справжнім. Можливо, саме тому фільм «Коко до Шанель» сподобався глядачам у всіх країнах світу[11]. |
У картині присутні тільки ключові події і факти, які згодом привели героїню до успіху.
Це ні в жодному разі не історія про дівчину, що мріє стати відомим модельєром. Це історія про людину з дуже вираженою особистістю, яка повільно, але наполегливо звільняється від того, що її дратує в одязі та житті, від несмаку і нісенітниці, які не відповідають її внутрішньому чуттю гармонії та естетики... шлях, на початку якого Коко ще сама не зовсім усвідомлює сенс своїх дій. Просто робить те, що здається їй природним: позбавляється корсетів та кремоподібних мережив[9]. |
Фамільний замок Бальсана у Віші — стартовий майданчик для її ниток, голок, тканин і амбіцій. Але з часом і в золотій клітці стає тісно. З'являється ще один багатий хлопець - англійський промисловець на прізвисько Бой (Алессандро Нівола). Він до вже звичного їй комфорту додає і почуття. У справжньому житті Коко було безліч знайомств — і Тулуз-Лотрек, і Ренуар, і Пікассо, і Дягілєв, і Стравінський, і Кокто. Але це пізніше. У цій стрічці немає їм місця. Як і багато чому іншому[12]. |
Варто зазначити, що доволі розтягнутий і стриманий сюжет розвивається без несподіваних поворотів. Стрічку знято академічно старанно: Анн Фонтен дуже уважно підходить до реконструкції деталей епохи і візуально картина зачаровує. Дуже добре передано атмосферу часу: неповторну чарівність довоєнної Франції, величезний замок XIX століття, до найдрібніших деталей опрацьовано інтер'єри, ретро-автомобілі з відкритим верхом, іподром, коні, театри, салони — всі атрибути життя аристократії.
Фільм дуже французький, сповнений особливого галльського духу. Він тут у всьому: у пасторальних пейзажах округу Maine-et-Loire, у сточених часом каменях стародавніх монастирів і, звичайно, в образі самої Коко. Подивіться на юнацькі фотографії Шанель. Тоту - практично точна копія своєї героїні, і річ не тільки у гримі або вдало поставленому світлі, а в погляді[13]. |
Глядач також дізнається про історію створення маленької чорної сукні, жіночих жокейських штанів, знаменитих костюмів і капелюхів.
Було б дивно, якби у фільмі про Шанель були погані костюми. Цього не варто було очікувати, але те, що ми отримали на екрані, складно описати словами, можна лише порівняти з поїздкою до Парижа на Тиждень французької моди. Це дійсно чудово. Розглядати те, як одягнена Шанель та інші... і через це розуміти, що насправді зробила ця жінка у світовій моді, - це і є головний секрет фільму[14]. |
Кінокритики часто порівнюють «Коко до Шанель» з фільмом «Життя у рожевому кольорі» про Едіт Піаф.
2009 року Європейська кіноакадемія висунула стрічку у 3 номінаціях: «Найкращий композитор» (Олександр Деспла), «Приз глядацьких симпатій» та на нагороду Prix d'Excellence. 2010 року картину номіновано на «Оскар» за найкращі костюми. Того ж року — 4 номінації Британської академії: «Найкращий фільм іноземною мовою», «Найкраща жіноча роль» (Одрі Тоту), «Найкращі костюми», «Найкращий грим/зачіски». Та 5 номінацій («Найкраща актриса» (Одрі Тоту) «Найкращий актор другого плану» (Бенуа Пульворд), «Найкращий адаптований сценарій», «Найкраща робота оператора», «Найкращі декорації») і одна перемога «Сезар» — «Найкращі костюми»[15].
Композитор — Олександр Деспла[16].
- L'abandon
- Chez Chanel
- Coco And Boy
- Royallieu
- Couture
- Avenue Du Bois
- Premier baiser
- Gabrielle Bonheur
- L'hippodrome
- Arthur Capel
- Confession De Balsan
- Coco Rêve De Paris
- L'atelier
- Un Seul Amour
- Le Chagrin De Coco
- Casino De Deauville
- Little Black Baby (Scott Joplin)
- Qui Qu'a Vu Coco
- Як кандидатка на заголовну роль також розглядалася Кіра Найтлі[7]
- Збори самого касового фільму 2009 року — «Коко до Шанель» — не склали навіть половини того, що зібрав «Астерікс» 2008 року. На касові збори вплинула економічна криза, що спіткала дистриб'юторів у всьому світі — не тільки французьких[17].
- Бенуа Пульворд, що зіграв у «Коко до Шанель» заможного барона у фільмі «Астерікс на Олімпійських іграх» зіграв пародійну роль — абсолютного ідіота Брута[14].
- ↑ http://nmhh.hu/dokumentum/158984/2009_filmbemutatok_osszes.xls
- ↑ https://www.themoviedb.org/movie/11156-coco-avant-chanel
- ↑ http://www.listal.com/movie/coco-avant-chanel
- ↑ Coco Before Chanel (2009) - Release Info на сайті IMDb
- ↑ Coco avant Chanel (Coco Before Chanel) (2009) на JPBox-Office
- ↑ https://web.archive.org/web/20120508210641/http://www.boxofficemojo.com/movies/?id=cocobeforechanel.htm
- ↑ а б в Коко. Еще не Шанель. audrey-tautou.ru [Архівовано 22 грудня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Рецензия на фильм «Коко до Шанель», Мария Мухина [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б Коко до Шанель, Татьяна Вишневская. cinema-france.ru [Архівовано 13 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Коко до Шанель. vokrug.tv (рос.)
- ↑ Рецензия на фильм "Коко до Шанель", Мария Мухина. proficinema.ru (рос.)
- ↑ Рецензия. Мода-Анархистка, Павел Кортунов[недоступне посилання] (рос.)
- ↑ Корсетам — нет! Алексей Копцев (рос.)
- ↑ а б Коко до шанель, Екатерина Тарханова [Архівовано 2011-09-16 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Награды / Коко до Шанель. kinopoisk.ru [Архівовано 17 березня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Саундтрек к фильму «Коко до Шанель». kinomania.ru [Архівовано 23 вересня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Пресс-конференция Юнифранс. cinema-france.ru [Архівовано 7 лютого 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- Коко до Шанель на сайті IMDb (англ.)