Коливанов Ігор Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Ігор Коливанов
Ігор Коливанов
Особисті дані
Повне ім'я Ігор Володимирович
Коливанов
Народження 6 березня 1968(1968-03-06) (53 роки)
  Москва, СРСР
Зріст 178 см
Вага 75 кг
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР і Flag of Russia.svg Росія
Позиція нападник
Юнацькі клуби
1982—1985
1985
СРСР ФШМ
СРСР «Спартак» (Москва)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1986–1991 СРСР «Динамо» (Москва) 140 (42)
1991–1996 Італія «Фоджа» 106 (22)
1996–2001 Італія «Болонья» 113 (26)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1989–1991 СРСР СРСР 19 (2)
1992 СНД СНД 5 (1)
1992–1998 Росія Росія 35 (12)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2002–2003 Росія Росія U-19 (помічник)
2003–2006 Росія Росія U-17
2006–2008 Росія Росія U-19
2009–2010 Росія Росія U-21
2012–2015 Росія «Уфа»
2017–2019 Росія «Торпедо»
2019–2020 Вірменія «Арарат»
Звання, нагороди
Нагороди
Майстер спорту СРСР міжнародного класу Заслужений тренер Росії

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Ігор Володимирович Коливанов (рос. Игорь Владимирович Колыванов, нар. 6 березня 1968, Москва) — радянський та російський футболіст, що грав на позиції нападника. Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1990). Після завершення ігрової кар'єри — футбольний тренер. Заслужений тренер Росії.

Виступав за клуби «Динамо» (Москва), «Фоджа» та «Болонья», а також національні збірні СРСР, СНД та Росії.

Головний тренер молодіжної збірної Росії з футболу (2008—2010). 2010 року керував збірною клубів Росії на Кубку Співдружності. З 2012 до 2015 — головний тренер «Уфи», яку вперше в історії вивів до Прем'єр-ліги.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 6 березня 1968 року в місті Москва. Вихованець ДЮШОР Радянського району міста Москви (1976—1982) і ЕШВСМ (1983—1985), футболу Ігор почав навчатися з 9 років у тренера Швикова Ігоря Олександровича, у 14 років був запрошений до юнацької збірної країни. Через 2 роки потрапив у дубль столичного «Спартака».

Розуміючи, що пробитися в основний склад іменитого клубу буде непросто, прийняв запрошення Едуарда Малофєєва про перехід в московське «Динамо», де майже одразу став грати в основі.

1991 року став найкращим бомбардиром чемпіонату СРСР, крім того 5 жовтня 1991 року забивши 5 м'ячів у грі проти «Дніпра» (загальний рахунок гри 6:2), став співвласником рекорду за кількістю забитих м'ячів за одну гру в чемпіонатах СРСР) та найкращим футболістом СРСР за підсумками опитування тижневика «Футбол».

Наступний сезон Ігор провів уже в Італії, в Серії А — молодого футболіста помітили та запросили грати в клуб «Фоджа» на роль атакуючого півзахисника. Італійці заплатили «Динамо» за Коливанова 2,5 млн доларів. Перший сезон грав разом з екс-спартаківцем Ігорем Шалімовим, який допомагав Коливанову освоїтися в Італії. Чотири сезони провів в «Фоджі» в Серії А і ще один в Серії B (1995/96), був обраний капітаном клубу.

Улітку 1996 року «Болонья» (новачок Серії А сезону 1996/97) придбала Коливанова в оренду на три роки з правом викупу після закінчення терміну. У перший же сезон в новій команді російський легіонер став найкращим бомбардиром. А 1998 року з командою став переможцем Кубка Інтертото.

У серпні 1999 йому стали дошкуляти проблеми зі спиною. Головний тренер команди Франческо Гвідолін не бачив його в основі і Коливанов хотів піти в оренду, у тому числі до Саудівської Аравії[1]. Проте варіант з орендою не вийшов. Він залишився в «Болоньї», де в сезоні 2000/01 вийшов лише 1 раз на поле (на заміну на 90-й хвилині) — у матчі 31-о туру проти «Ювентуса» (1:4)[2].

Улітку 2001 контракт з «Болоньєю» закінчився і Ігор завершив кар'єру гравця, приділивши увагу відновленню організму.

Виступи за збірні[ред. | ред. код]

Будучи членом молодіжної збірної, Ігор залучався і в основну команду країни, за яку перший матч зіграв 23 серпня 1989 року проти збірної Польщі. У складі молодіжної збірної в 1990 році став чемпіоном Європи та найкращим бомбардиром турніру, забивши 9 м'ячів.

До 1991 року провів 19 матчів за національну збірну СРСР, забивши 2 м'ячі, після чого став виступати за тимчасову збірну СНД, у складі якої був учасником чемпіонату Європи 1992 року у Швеції, де зіграв у двох матчах, а збірна, на вигравши жодного матчу в групі, припинила своє існування.

З осені 1992 року став виступати за новостворену збірну Росії. Був одним з футболістів збірної Росії, чий підпис стояв під «Листом чотирнадцяти».

12 жовтня 1994 року в грі за збірну проти Сан-Марино отримав важку травму — віддаючи пас, невдало поставив ногу, отримав розрив хрестоподібної зв'язки. На поле футболіст повернувся лише в квітні 1995 році.

У складі збірної був учасником чемпіонату Європи 1996 року в Англії, де зіграв в усіх трьох матчах групового етапу, а збірна здобула лише одне очко і покинула турнір.

Останній матч за збірну провів 5 вересня 1998 року в матчі проти збірної України, який завершився поразкою росіян 2:3.

Усього впродовж кар'єри у національних збірних провів у формі головної команди країни 59 матчів, забивши 15 голів.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

2003 року прийняв запрошення Російського футбольного союзу очолити юнацьку збірну до 17 років, яку в 2006 році привів до перемоги на юнацькому чемпіонаті Європи. Після цього тренував збірні до 19 та 21 року. Був звільнений 2010 року, коли молодіжна збірна Росії зіграла невдалі матчі з румунами — 0:3 в гостях і 0:0 вдома.

З 2012 до 2015 року був головним тренером «Уфи».[3]

У дебютному (2012-13) для Коливанова і «Уфи» сезоні в Першому дивізіоні команда посіла 6 місце, а в другому стала четвертою та отримала право поборотися за вихід у Прем'єр-Лігу в стикових матчах з «Томом». Перший матч закінчився з рахунком 5:1 на користь команди Коливанова, тому поразка в матчі-відповіді 1:3 не завадила «Уфі» вперше у своїй історії піднятися в Прем'єр-лігу.

Статистика[ред. | ред. код]

Статистика ігор[ред. | ред. код]

Рік Клуб Ігор М'ячів
1986 Динамо Москва 17 4
1987 Динамо Москва 26 2
1988 Динамо Москва 26 2
1989 Динамо Москва 25 11
1990 Динамо Москва 19 5
1991 Динамо Москва 27 18
1991/92 Фоджа 15 3
1992/93 Фоджа 26 5
1993/94 Фоджа 25 6
1994/95 Фоджа 11 4
1995/96 Фоджа B 29 4
1996/97 Болонья 27 11
1997/98 Болонья 31 9
1998/99 Болонья 20 6
1999/00 Болонья 8 0
2000/01 Болонья 1 0
Збірні
1989-91 Збірна СРСР 19 2
1992 Збірна СНД 5 1
1992-98 Збірна Росії 34 12
  • Брав участь в неофіційному матчі на честь 100-річчя російського футболу 8 серпня 1997, Росія-ФІФА.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як гравець[ред. | ред. код]

Як тренер[ред. | ред. код]

Особисті[ред. | ред. код]

Погляди[ред. | ред. код]

7 червня 2021 року в інтерв'ю виданню Спорт24 прокоментував нову форму збірної України, на яку нанесено мапу України з Кримом, заявивши, що захоплення півострова нібито не було окупацією[4]:

« Хотілося б на їхній формі бачити наш прапор, російський. Вони ж все одно нам належать. Що Крим, що вся Україна завжди була російською. Вони взагалі мають виходити з нашим російським прапором, Україна – це Росія. Ми не окупанти, ми просто забрали те, що нам завжди належало. Україна завжди була нашою другою половинкою, а зараз вони щось собі придумали! Про Крим узагалі не кажу, він завжди був нашим. Там, напевно, кілька п'яних мужиків сиділи в лазні та зробили це, щоб розлютити нас. Але ведмедя неможливо роздратувати. «

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]