Колиска

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Коли́ска[1], люлька[2], діал. колиса́нка[3] — ліжко для малюка, як правило підвісне або опорне. Гойдання дитини в колисці називається «колисанням» («колиханням»), а співана при цьому пісня — колисковою чи колисанкою[3][4].

Загальний опис[ред. | ред. код]

Дитина у колисці на голландській картині 19-го ст.
Колиска опорна. Вільнянський краєзнавчий музей. Виготовлена у середині XX ст.

В Україні колиску виготовляють тільки з чистих порід дерева — клен, калина, ясен, горіх, ліщина тощо. Розрізняють колиску опорну і підвісну. Колиску підвішують до стелі або розташовують біля ліжка батьків. У родині — колиска завжди одна (змінюються тільки покоління новонароджених, для яких вона є першим домом). По суті колиска в українських сім'ях сприймалася як один з оберегів дитини.

Традиційна українська колиска мала вигляд коробки. Стінки (рама) називались бильцями[5][6]. По кутах підвісної колиски прив'язували чотири мотузки (верве́чки, рідко вірве́чки)[7][8], на яких вона підвішувалася до гака чи кільця, укріпленого на сволоку. До бильця прив'язували ще один мотузок — почіпку, петельку на вільному кінці якого мати надівала собі на ногу[9].

Колиски на очепах у російській хаті

Дещо інакше були влаштовані російські колиски. Для підвішування їх використовували довгу жердину, яка в російській мові називалася оцеп чи очеп[10] (спор. з укр. очепа — «багор»). Колиска прив'язувалася мотузками до одного кінця жердини, яка проходила через кільце-вертлюг, закріплене на сволоку. Повертаючи очеп, мати переміщала колиску з немовлям у різні частини хати, залежно від того, де було місце її хатньої роботи — біля прядки, пічки та ін. Колиска такої конструкції була споряджена підніжкою для колисання ногою[11].

Обрядовість[ред. | ред. код]

З колискою пов'язані багато народно-обрядових дій: насамперед, туди кладуть нагрудний хрестик дитини, який вона отримала при хрещенні; обрядові речі — освячене зілля, лозу, часник тощо.

Забороняється колисати порожню колиску, щоб не накликати біди на дитину, а також не можна було гойдати її удвох, бо це могло спричинити сварку у сім'ї. Дорослим не можна в колиску сідати, повертатись до неї спиною чи залишати у дворі після заходу Сонця тощо — бо все це послаблювало оберегову силу колиски.

Колекція дитячих колисок і люльок ХІХ-ХХ ст. експонується в Історико-культурному комплексі «Замок Радомисль»[12].

У слов'янській традиції — перша земна оселя людини, об'єкт та місце магічних оберегів, спрямованих на захист життя та здоров'я дитини; у своєму символічному значенні співвідноситься з материнською утробою, житловим будинком та труною.[джерело?]

У народів Середньої Азії[ред. | ред. код]

Казахський бешик

Традиційна колиска народів Середньої Азії (азерб. beşik, каз. бесік, узб. beshik, тадж. гаҳвора) має конструкцію, максимально пристосовану для кочового побуту. Це вузька тісна скринька, споряджена зверху поздовжньою ручкою. У дні пророблено отвір для стоку сечі і фекалій, у ньому розміщується горщик. Незважаючи на зручність бешика для догляду за немовлям, сучасні медики виступають проти його використовування, оскільки стісненість і брак руху негативно позначаються на розвитку дитини[13].

Інше[ред. | ред. код]

  • На початку XX ст. «колискою» могли називати й гойдалку: «Хочете… гуляти, ідіть до колиски, та тілько сами не колишіться»[14]
  • У переносному значенні «колиска» — «місце зародження», «прабатьківщина».
  • Берсо — садово-паркова споруда, назва якої походить від фр. berceau, що буквально значить «колиска».

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Колиска // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Люлька2 // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  3. а б Колисанка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Колисанка (Колискова пісня) // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври / голова ред. А. Волков. — 2001. — С. 255-256. — 634 с.
  5. Бильце // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. Бильця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Вервечка // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  8. Вервечка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. Почіпка // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. Оцеплять // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  11. Колыбать // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  12. Богомолець. О. «Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia». — Київ, 2013
  13. Нужен ли бешик в современных условиях — плюсы и минусы кыргызской люльки. ru.sputnik.kg. Sputnik Кыргызстан. Архів оригіналу за 10 лютого 2021. Процитовано 24 травня 2018. 
  14. Колиска // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Посилання[ред. | ред. код]