Колодяжний Олександр Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Леонідович Колодяжний
 Старший сержант
Загальна інформація
Народження 1 січня 1974(1974-01-01)
Дніпро, УРСР
Смерть 11 липня 2019(2019-07-11) (45 років)
Київ, Україна
(помер від поранень)
Псевдо «Кол»
Військова служба
Роки служби 2014—2019
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ Військова розвідка
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «Захиснику Вітчизни» — 2015
Орден «Народний Герой України»
Орден «Народний Герой України»
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
CMNS: Колодяжний Олександр Леонідович у Вікісховищі
Зовнішні відеофайли
 Знай наших. 10.02.2018. Олександр Колодяжний на YouTube // UA: ДНІПРО

Олекса́ндр Леоні́дович Колодя́жний (нар. 1 січня 1974(19740101), м. Дніпро, Українська РСР — 11 липня 2019, Київ, Україна) — старший сержант Збройних сил України, розвідник, учасник російсько-української війни, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Позивний «Кол».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1974 року в місті Дніпро (на той час — Дніпропетровськ). Проходив строкову службу в десантних військах. Працював у Дніпрі торговим представником.

Під час російської збройної агресії проти України добровольцем прийшов до військкомату, був призваний за частковою мобілізацією у липні 2014 року. Обрав місцем служби 74-й окремий розвідувальний батальйон, в/ч А1035, смт Черкаське, Дніпропетровська область.

Бойовий шлях[ред. | ред. код]

Після проходження навчання 1 вересня 2014-го направлений зі своїм підрозділом в район м. Мар'їнка. У жовтні 2014 року зайшов на першу ротацію у старий термінал Донецького аеропорту, де пробув два тижні. В листопаді пройшов другу ротацію у ДАП, понад 20 днів. Під час боїв в аеропорту був одним з тих, хто підняв Український прапор над старим терміналом.

На початку лютого 2016 року одним із перших брав під контроль промзону м. Авдіївка, у цих боях двічі був поранений. Перше поранення дістав під час виконання бойового завдання із розвідки поблизу селища Кам'янка Ясинуватського району. Тоді група розвідників зачепила розтяжку і підірвалась на міні ОЗМ, Олександр дістав поранення руки і ноги та через місяць вже був у строю. Вдруге був поранений, коли група потрапила в засідку у лісі біля промзони та була обстріляна з кулемету. Олександр, який йшов попереду, дістав кульове поранення ноги, була перебита кістка. Противник тоді у бій не вступив і відійшов. Побратими півтори години тягнули пораненого Олександра через ліс. На лікування пішло півроку, у січні 2017-го розвідник ще з милицею приїхав до свого підрозділу в Маріуполь для продовження служби.

Станом на березень 2017-го — головний сержант, військова частина А1035[1].

Обставини загибелі[ред. | ред. код]

27 червня 2019 року, під час виконання бойового завдання в районі м. Мар'їнка, дістав важкі поранення внаслідок підриву на міні. Парамедик Олена Герасим'юк так описувала стан Олександра:[2]

Потім винесли Колодяжного. У нього вже була перемотана голова. А ось все тіло… Це було страшно. Його наче пропустили через м’ясорубку. З чотирьох кінцівок лише одна нога вціліла. Все інше було пошматоване. На руках і постраждалій нозі були затягнуті турнікети. Всі боялися, що ми його навіть до точки евакуації, де чекала машина, не донесемо - з нашого місця туди треба було подолати пішки десь кілометрову відстань. Всі прямі дороги там прострілюються, тому пересуватися потрібно кущами, окопами… Так само потрібно було і нести пораненого. Він був притомний. І декілька разів спитав нас: "Як Діма?" Я не розуміла, що це він про Тритона хвилюється, тоді не знала, що його звуть саме Дмитром. Цього пораненого ми оглядали найдовше, робили усе, що було тоді в наших силах, не шкодували жодних розхідників, бо на кону - життя побратима. У нього не було вен, ані перефірійних, ані центральних. Кровотеча призвела до того, що всі вони пішли вглиб. Навіть не зрозуміла тоді, що пораненим був Кол... Його обличчя було обпечене, губи порвані. Він кілька разів просив пити, а у нас не було води під руками…
— Олена Герасим'юк, парамедик медичного батальйону «Госпітальєри», письменниця і поет. 22 січня 2020.

Перебував у Харківському військовому госпіталі, потім був відправлений до Києва. 11 липня близько 7:30, не приходячи до свідомості, помер у Головному військовому клінічному госпіталі.

7 вересня 2019 року, після обміну утримуваними особами між Україною та РФ, низка джерел повідомили, що розвідник Колодяжний дістав поранення під час участі в спецоперації СБУ із вивезення з окупованої території Володимира Цемаха — одного з командирів проросійських сил нижньої ланки, який був причетний до збиття Боїнга-777 у липні 2014. Цемах був переданий до РФ в рамках цього обміну[3][4][5].

Похований 13 липня на військовій ділянці Краснопільського цвинтаря. Похорон очолив капелан Дмитро Поворотний[6][7][8][9].

Залишились мати і син Олександр.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

  • звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (29 вересня 2023, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові[10]
  • Орден «За мужність» III ступеня (2.12.2016) — за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час виконання військового обов'язку, та з нагоди Дня Збройних Сил України[11].
  • Медаль «Захиснику Вітчизни» (21.10.2015) — за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[12].
  • Недержавна відзнака Орден «Народний Герой України» (16.12.2017, наказ № 26, м. Івано-Франківськ)[13]. Особисто отримав нагороду 31.03.2018 на 27-й церемонії вручення у м. Дніпро[14].


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Декларація за 2016[недоступне посилання]
  2. Цензор.НЕТ. "Госпітальєрка" Олена Герасим’юк: "Цемаха, виведеного із сірої зони під Донецьком, бійці прикривали своїми тілами, як Дюймовочку". Цензор.НЕТ (рос.). Архів оригіналу за 22 січня 2020. Процитовано 22 січня 2020. 
  3. Бойовика Цемаха дістали зі Сніжного ціною життя розвідника Олександра Колодяжного. LB.ua. Архів оригіналу за 12 вересня 2019. Процитовано 7 вересня 2019. 
  4. Легендарний розвідник. Що відомо про Колодяжного, ціною життя якого затримали нині випущеного Цемаха. ТЕКСТИ (англ.). Процитовано 7 вересня 2019. 
  5. Як насправді вивозили Цемаха. Розповідає учасник операції. Радіо Свобода. 7 вересня 2019. Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 8 вересня 2019. 
  6. У Дніпрі попрощалися з бійцем 74-го окремого розвідбату Колодяжним (позивний Кол), який помер від ран у шпиталі. Відео+Фоторепортаж [Архівовано 14 липня 2019 у Wayback Machine.] // «Цензор.нет», 13 липня 2019
  7. Сьогодні у Дніпрі поховали Олександра Колодяжного (ВІДЕО) [Архівовано 13 липня 2019 у Wayback Machine.] // «UA: Дніпро», 13 липня 2019
  8. Четверте поранення — смертельне: у Дніпрі прощалися з Народним Героєм України Олександром Колодяжним (відео) [Архівовано 15 липня 2019 у Wayback Machine.] // «9 канал», 14 липня 2019
  9. Прощання з Героєм — Синодальне управління військового духовенства. www.suvd.com.ua. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019. 
  10. Указ Президента України від 29 вересня 2023 року № 659/2023 «Про присвоєння О.Колодяжному звання Герой України»
  11. Указ Президента України від 2 грудня 2016 року № 538/2016 «Про відзначення державними нагородами України»
  12. Указ Президента України від 21 жовтня 2015 року № 597/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  13. У Франківську бійців АТО нагородили орденом «Народний Герой України» [Архівовано 23 лютого 2018 у Wayback Machine.] // «Фіртка», 16.12.2017
  14. У Дніпрі нагородили «робітників війни» — Народних Героїв України [Архівовано 16 червня 2019 у Wayback Machine.] // Цензор.нет, 02.04.2018

Джерела[ред. | ред. код]