Коломацьке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Коломацьке
Kulykove Poltava Region.jpg
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Полтавський район
Рада/громада Коломацька сільська рада
Код КОАТУУ 5324082701
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 814
Поштовий індекс 38742
Телефонний код +380 532
Географічні дані
Географічні координати 49°36′38″ пн. ш. 34°46′15″ сх. д. / 49.61056° пн. ш. 34.77083° сх. д. / 49.61056; 34.77083Координати: 49°36′38″ пн. ш. 34°46′15″ сх. д. / 49.61056° пн. ш. 34.77083° сх. д. / 49.61056; 34.77083
Середня висота
над рівнем моря
91 м
Відстань до
обласного центру
20 км
Місцева влада
Адреса ради 38742, Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Коломацьке, вул. Колективістів, 57
Карта
Коломацьке. Карта розташування: Україна
Коломацьке
Коломацьке
Коломацьке. Карта розташування: Полтавська область
Коломацьке
Коломацьке

Коломацьке (до 1941 року[джерело?] — Парасковіївка, у 1941—2016 — Куликове) — село в Україні, в Полтавському районі Полтавської області. Центр Коломацької сільської ради, до якої входять також села Дудникове і Степанівка. Населення становить 814 осіб[1].

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Село розташоване за 20 кілометрів на схід від Полтави (автошляхами до центра міста близько 23 км[2]). За кілометр від села протікає ліва притока Ворскли — річка Коломак. За 4 км на захід — залізниця Полтава-Люботин. На півдні — автошлях КиївПолтаваХарків (автотраса E40М03). Висота над рівнем моря — 91 м[3].

Історія[ред. | ред. код]

Поблизу села — залишки 19 курганів. Під час археологічних розкопок одного з них знайдено уламки посуду скіфського періоду (V-III століття до н. е.). Неподалік сусіднього села Дудникове — ще 27 курганів. Курганна група в районі Куликівка-Дудникове надзвичайно ретельно була обстежена у 18711873 роках археологом та істориком Дмитром Яковичем Самоквасовим.

Засноване село, тоді ще слобода Парасковіївка в середині XVIII століття. У той час землі, розташовані поблизу річки Коломак належали поміщикам Розумовським та Старицьким. Село мало назву Парасковіївка, вірогідно від імені Парасковії Кирилівни Розумовської — дочки графа Російської імперії, генерал-фельдмаршала Кирила Розумовського.

За іншими даними село назване на честь іншої Парасковії — дочки дійсного статського радника, героя Наполеонівських війн Івана Андрійовича Базилевського[4], який володів Парасковіївкою, низкою сіл над Коломаком, аж до Селещини і Тагамлика нинішнього Машівського району. Начебто, при одруженні дочки, Базилевський віддав хутір з селянами як посаг, від чого він і отримав назву Парасковіївка.

Відомо також, що у 1870-х роках Базилевський продав маєток купцеві, вихідцеві із полтавських німців-колоністів Вільгельму Трепке.

За переписом 1859 року в селі було 95 дворів, 497 жителів — головним чином кріпосних селян, діяв винокурний завод. В. Трепке створив в селі економію. Це було зразкове господарство на п'ятистах десятинах землі, де застосовували восьмипільну сівозміну.

Безправ'я, тяжкий економічний гніт штовхали селян на виступи непокори. Навесні 1902 року в Парасковіївці відбулись селянські заворушення, коли разом з жителями сусідніх сіл вони рушили на економію панів Трепке. під час революційних подій 1905—1907 років жителі села розібрали майно економії, за що деякі люди були заарештовані. Відбувались виступи і у 1918 році.

З наступом німецько-австрійських військ, навесні 1918 року у селі був створений загін червоного козацтва, до якого вступило близько 30 чоловік. Очолив його колишній фронтовик, голова сільревкому Г. І. Кулик. Загін брав активну участь у громадянській війнів Росії і у квітні 1918 року в Царицині влився у 5-у армію більшовиків.

У 1922 році в Парасковіївці було організоване перше товариство із спільного обробітку землі, а у 1924 році перші селянські товариства були перетворені в артіль «Зоря». Після анархістсько-більшовицького вересневого повстання 1923 року, яке потерпіло поразку в Болгарії, на Полтавщину переїхали політичні емігранти, і в Парасковїївці в маєтку Трепке у 1924 році організували комуну імені Благоєва, членами якої були переважно болгари-емігранти. Комуна імені Благоєва проіснувала до 1932 року.

У 1938 році село відвідав один із папанінців[5]. З того часу місцевий колгосп «Зоря Перемоги» був перейменований на колгосп імені Папанінців.

У 1941 році село Парасковіївка було перейменовано в село Куликове на честь маршала, Героя Радянського Союзу Григорія Івановича Кулика — вихідця з сусіднього хутора Дудникове. У 2016 році село перейменоване на Коломацьке.

На фронтах Другої вітової війни 478 куликівців. У застінках гестапо загинули В. П. Гулій, колишній голова колгоспу ім. Папанінців, П. М. Гуржій та М. К. Чередниченко, яких було залишено для організації партизанської боротьби в тилу ворога. 23 вересня 1943 року воїни 5-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту визволили Куликове від німецьких загарбників. Село лежало в руїнах. 180 чоловік з Куликового вивезли на каторжні роботи до Німеччини, дванадцять з них загинули в концтаборах. Матеріальний збиток, завданий нацистами в роки війни, склав 17 мільйонів 960 тисяч карбованців у цінах того часу.

У післявоєнні роки завдяки наполегливій праці колгоспників економіка села зростала. У 1959 році в селі була відкрита колгоспна галерея мистецтв, яка налічувала понад 130 творів живопису і графіки, а у 1963-му — колгоспний музей, експозиція якого налічувала більше 100 експонатів. Сьогодні ці заклади культури не працюють.

Економіка[ред. | ред. код]

  • ТОВ АФ «Куликове».

Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]

  • Школа.
  • Лікарня.

Історичні і ландшафтні пам'ятки[ред. | ред. код]

Парк «Куликівський»

У центрі села створено дендропарк: на площі 16,9 гектарів, висаджено 10 тисяч різних порід дерев. Куликівський дендропарк — пам'ятка садово-паркового мистецтва 1966 року створена за ініціативи та сприяння голови колгоспу імені Благоєва заслуженого агронома УРСР Феодосія Євгеновича Цибулька. Сучасний видовий склад нараховує 82 видів рослин та 7 декоративних форм[6].

У центрі села пам'ятники Григорію Кулику, Димитру Благоєву, Цвятку Райнову, а також пам'ятник на честь болгарських комунарів[уточнити], які померли наприкінці 1920-х — початку 1930-х років, встановлений у 1974 році, пам'ятник на братській могилі радянських воїнів, загиблих 1943 року під час визволення Куликового від німецько-нацистських окупантів, споруджений в 1955 році, пам'ятник полеглим воїнам-землякам, пам'ятник на могилі заслуженого агронома УРСР Феодосія Євгеновича Цибулька.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народились[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]