Коломієць Микола Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Коломієць Микола Степанович
Коломієць Микола Степанович.jpg
Народження 1 (14) грудня 1915(1915-12-14)
Сергієв Посад, Московська губернія, Російська імперія (нині — Московська область, Росія)
Смерть 29 грудня 1994(1994-12-29) (79 років)
Київ
Громадянство СРСР СРСР
Навчання Харківський інститут інженерів комунального будівництва
Праця в містах Київ
Найважливіші споруди станції метро «Хрещатик», «Святошин», «Майдан Незалежності» у Києві
Містобудівні проекти Генеральний план Дніпропетровська (1939–1941)
Нагороди
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» — 1945
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Автограф Коломієць Микола Степанович автограф.png

Коломі́єць Мико́ла Степа́нович (1 [14] грудня 1915(19151214), Сергієв Посад, Московська губернія, Російська імперія — 29 грудня 1994, Київ, Україна) — український радянський архітектор і мистецтвознавець, доктор архітектури (1984), член Спілки архітекторів СРСР з 1940 року.

Біографія[ред.ред. код]

У 1933–1938 роках навчався на архітектурному факультеті Харківського інституту інженерів комунального будівництва у Олексія Бекетова, Олександра Власова, Олексія Шовкуненка. У 1938–1941 роках працював архітектором у проектному інституті «Діпромісто» в Харкові.

У 1941–1946 роках — в інженерних військах Червоної Армії, учасник німецько-радянської війни. За будівництво мосту через Віслу біля м. Баранува (Сандомирський плацдарм) був нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

У 1946–1950 роках — аспірант Інституту аспірантуры Академії архітектури УРСР. У 1950–1951 та 1955–1958 роках — старший науковий співробітник інституту архітектури споруд Академії архітектури УРСР. У 1951–1955 роках — заступник начальника управління у справах архітектури при Раді Міністрів УРСР.

У 1955–1958 роках — керівник сектору «Інститут архітектури споруд» Академії будівництва і архітектури УРСР. З 1958 року — заступник директора з наукової роботи Інституту теорії та історії архітектури і будівельної техніки АСіА УРСР, з 1963 року — Інститут теорії, історії та перспективних проблем Держцивільбуд Держбуду СРСР.

Член правління Київської організації Спілки архітекторів УРСР з 1958 року, член правління і президії Спілки архітекторів УРСР — з 1970 року, член правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

Творчість[ред.ред. код]

У складі творчих колективів:

Участь у конкурсах:

  • Станція метро для Києва (пілонна), 1952 — 1-ша премія на всесоюзному конкурсі, спільно з Ігорем Мезенцевим
  • Тріумфальна арка у Києві на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією (3-тя премія)[1]
  • Фонтан для ВДНГ у Києві (3-тя премія)
  • Проекти 6 станцій метро в Києві, 1958, під керівництвом Анатолія Добровольського.

Родина[ред.ред. код]

  • Дружина — Нінель Гаркуша (нар. 26.6.1927) — українська художниця декоративного мистецтва.

Зображення[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Доричний ордер Це незавершена стаття про архітектора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.