Колон (література)
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Колон (грецьк. kolon — частина тіла, речення, елемент періоду) — ритміко-інтонаційна одиниця людського мовлення, власне, мовленнєвий такт, виокремлений паузами та об'єднаний логічним наголосом. Колон в артикуляційному аспекті наближений до поняття "дихальної групи", у смисловому — до синтагми; набуває особливого значення в ораторському мистецтві.
Версифікації[ред. | ред. код]
В античній версифікації колон тлумачився як група стоп із одним ритмічним наголосом, де розрізнялися короткі колони (коми, відтинки тощо) та довгі. В українській версифікації колон — це піввірш із різною ритмічною структурою обабіч цезури: "Крові б, крові / і сили відерцем..." (О.Влизько). Тут маємо у першому піввірші хорей, у другому — амфібрахій.
Джерела[ред. | ред. код]
- Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. - К.: ВЦ "академія", 2007. - С.354
Посилання[ред. | ред. код]
- Колон // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 500.
- Мелострофа // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 361-362.