Кольоровідчуття
Кольоровідчуття (кольоровий зір[1][2], колірна чутливість, колірне сприйняття) — здатність зору сприймати і перетворювати світлове випромінювання визначеного спектрального складу в відчуття різних колірних відтінків і тонів, формуючи цілісне відчуття («хроматичність», «кольоровість», колорит).
Загальні відомості[ред. | ред. код]
Відчуття кольору виникає внаслідок впливу на зоровий нерв електромагнітного випромінювання з частотами v в межах 3.8·1014 — 7.6·1014 Гц, тобто з довжинами хвиль λ = 380÷760 нм (інколи називають видима частина спектра). Сумарна дія електромагнітного випромінювання в усьому вказаному інтервалі викликає відчуття білого кольору, відсутність певного інтервалу довжин хвиль — забарвленого.[3]
Довгохвильові випромінювання викликають відчуття червоного й оранжевого кольорів, середньохвильові — жовтого і зеленого, короткохвильові — блакитного, синього і фіолетового. У спектрі — сім основних кольорів: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. Розрізняють також безліч проміжних відтінків. Білий, сірий і чорний кольори називаються ахроматичними (позбавлені кольоровості); позбавленими кольору є також «чисто» прозорі середовища, як-от: скло, вода, газ тощо (хімічно та фізично чисті); вода глибоких покладів (морська) зберігає відносну прозорість і втрачає безбарвність — набуває кольору морської хвилі (світло-синя, темно-голуба блакить) через те, що сама стає світлопровідним і світлозаломним середовищем.
Сприйняття кольорів[ред. | ред. код]
Сприйняття кольорів складний біологічний фізико-хімічний процес, що базується на здатності певних речовин поглинаючи світло вступати у зворотні хімічні зв'язки.[4]
Сприйняття кольору пов'язане з функцією колбочкових клітин сітківки ока.[5][6] З теорій, що пояснюють колірний зір, найбільше поширення отримала трикомпонентна теорія. З цієї теорії випливає, що в оці є три кольоро-сприймальних апарати, збуджені в різній мірі під дією червоного, зеленого і синього кольору. Нормальне кольоровідчуття називається нормальною трихромазією, а люди з нормальним колірним зором — нормальними трихромами.
Дефекти і порушення кольорового зору[ред. | ред. код]
Розлади колірного зору бувають вродженими і набутими. Придбані розлади колірного зору спостерігаються при різних захворюваннях сітківки та зорового нерва, особливо при їхніх атрофіях; чутливість при цьому знижується за всіма трьома основними кольорами: червоним, зеленим та синім. Вроджені розлади іменувалися раніше дальтонізмом (за ім'ям англійського вченого Дальтона, який описав порушення колірного зору).
Колірна сліпота (неможливість розрізнення кольору) буває повною і частковою. При повній колірній сліпоті всі кольори здаються однаковими (сірими) і відрізняються тільки яскравістю. Повна колірна сліпота зустрічається рідко, при цьому спостерігаються також інші зміни очей: світлобоязнь, центральна скотома, низька гострота зору. Часткова колірна сліпота полягає у сприйнятті одного з трьох основних колірних відчуттів. Колірну сліпоту переважно на червоне світло називають протанотопією, на зелене — дейтеранопією, на синє — тританотопією (отримали назву від ізотопів водню: протій (1H), дейтерій (2D або 2H) і тритій (3T або 3H), що мають характерний спектр флуоресценції).[7] За часткової колірної сліпоти усі можливі колірні відтінки складаються тільки з двох кольорів. Найчастіше сліпота буває на червоний і зелений кольори.
Діагностика та лікування порушень колірної чутливості[ред. | ред. код]
Дослідження кольоровідчуття виконують за допомогою спеціальних поліхроматичних таблиць Є. Б. Рабкіна або особливого приладу аномалоскопа. Прогноз: при лікуванні захворювань, які спричинили порушення колірного сприйняття, можливе відновлення кольоровідчуття; вроджені порушення (за дуже рідкісними винятками) невиліковні.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Шевчук В.Г. та інш., 2015, С.212-213
- ↑ Анатомія ока. Методи дослідження в офтальмології: навч. посібник для студентів мед. фак.-тів / Н. Г. Завгородня, Л. Е. Саржевська, О. М. Івахненко та ін. – Запоріжжя, 2017. – 76 с. Ел.джерело [Архівовано 16 жовтня 2020 у Wayback Machine.] (С.23)
- ↑ Методичні вказівки до лабораторних робіт з курсу «Хімія і технологія органічних барвників і люмінофорів» для студентів спеціальності 161 «Хімічні технології та інженерія» денної та заочної форм навчання / уклад.: Т.В. Фалалєєва, В.Б. Дістанов, С.О. Петров, Л.С. Мироненко, Т.В. Школьнікова − Харків: НТУ «ХПІ», 2019. − 39 с. Ел.джерело [Архівовано 27 березня 2022 у Wayback Machine.] (С.8)
- ↑ І. А. Іонов, Т. Є. Комісова., 2018, С.10-11
- ↑ Шевчук В.Г. та інш., 2015, С.207-206
- ↑ І. А. Іонов, Т. Є. Комісова., 2018, С.11
- ↑ Шевчук В. Г. та інш., 2015, С.213
Джерела[ред. | ред. код]
- Шевчук В. Г., В. М. Мороз, С. М. Бєлан, М. Р. Гжегоцький, М. В. Йолтухівський (2015). Фізіологія (вид. 2, Підручник для ВМНЗ IV р.). Вінниця: Нова Книга. с. 206–213. ISBN 9789663825328.
{{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр:|переклад=(довідка) - Фізіологія сенсорних систем: методичні рекомендації (видання друге — доповнено та перероблено) / І. А. Іонов, Т. Є. Комісова. — Харків: ФОП Петров В. В., 2018. — 45 с. Ел.джерело [Архівовано 31 березня 2020 у Wayback Machine.] (С.7,10-11,15)
Література[ред. | ред. код]
- Практична офтальмологія: навч. посіб. / С. Е. Лекішвілі. — Суми: Сумський державний університет, 2015. — 234 с. Ел.джерело (С.146,186)
- Теорія кольору: навчальний посібник для студентів напряму підготовки 6.051501 «Видавничо-поліграфічна справа» / І. О. Бондар. — Харків: ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2016. — 164 с. Ел.джерело [Архівовано 23 березня 2022 у Wayback Machine.] ISBN 978-966-676-630-7 (С.138)
Посилання[ред. | ред. код]
- Кольоровідчуття [Архівовано 27 січня 2020 у Wayback Machine.]